Китай і путін, “Арктик СПГ-2” і укріплення на кордоні з Фінляндією, - огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Візит путіна до Китаю, початок роботи підсанкційного заводу “Арктик СПГ-2” та будівництво російських фортифікацій на кордоні з Фінляндією, - в рамках Програми російських і білоруських студій інтерн Михайло Сінаюк, експерти Антон Оксентюк та Ярослав Чорногор представляють новий щотижневий дайджест #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Візит Путіна до Китаю. Саміт ШОС-2025 та спроби закріплення багатополярності

Саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) у Тяньцзині, що відбувся з 31 серпня по 1 вересня 2025 року, став ключовою подією останнього тижня. Його відвідав й сам путін. При цьому основна увага російської делегації у її контактах з Пекіном була прикута до енергетичного співробітництва. Голова «Газпрому» Алексєй Міллер оголосив про підписання «юридично зобов’язуючого» меморандуму з Китаєм та Монголією щодо будівництва газопроводу «Сила Сибіру-2» та транзитного газопроводу «Союз Восток».

Цей проєкт, потужністю 50 млрд кубометрів газу на рік, є критично важливим для росії, оскільки дозволить перенаправити газ, який раніше постачався в Європу. Для "Газпрому", який зіткнувся з серйозними фінансовими проблемами після втрати європейського ринку, це шанс частково компенсувати втрачені обсяги. З урахуванням уже існуючих поставок по «Силі Сибіру-1», загальний обсяг експорту в Китай може досягти близько 100 млрд кубометрів на рік.

Проте, радісні заяви російської сторони були «дещо передчасними», як відзначили експерти. Аналіз, проведений Financial Times та Bloomberg, показує, що китайська сторона не підтвердила підписання юридично обов'язкової угоди, обмежуючись загальними формулюваннями. Ключовим каменем спотикання, що роками гальмував проєкт, залишається ціна газу. Путін стверджував, що ціна буде «ринковою», але водночас визнав, що вона буде «зваженою» і нижчою, ніж для Європи.

Насправді Китай, маючи сильні переговорні позиції та альтернативні джерела постачання скрапленого природного газу із США, Катару та Австралії, домагається значних знижок. За даними Reuters, Пекін прагне ціни в районі $60 за тис. куб. м, тоді як москва сподівається на $350.

Таким чином, підписаний меморандум є скоріше протоколом про наміри, ніж остаточною угодою, що дозволяє Китаю затягувати процес, щоб отримати вигідніші умови. Єдиним беззаперечним союзником росії в цьому проєкті залишається Монголія, прем'єр-міністр якої висловив повну підтримку і навіть готовність закуповувати частину газу для власних потреб.

Саміт також став платформою для путіна, щоб озвучити своє бачення війни в Україні та світового порядку. У своїх виступах він назвав Володимира Зеленського «діючим главою адміністрації» України, вкотре натякаючи на нелегітимність української влади. Він знову повторив тези про готовність до переговорів, запросивши Зеленського до москви, але водночас висунув ультимативні умови, заявивши, що питання територій можуть вирішуватися лише на референдумі після скасування воєнного стану, що є абсолютно нереалістичною умовою. путін також заявив, що Україна після відведення російських військ від Києва у 2022 році «вирішила воювати», і звинуватив у «трагедії» тих, хто «напрочь игнорировал интересы России в сфере безопасности». Ці заяви свідчать про збереження жорсткої, незмінної позиції кремля щодо «українського питання».

В контексті саміту ШОС, путін підкреслив, що багатополярний світ вже сформувався. Цей наратив є ключовим у російській зовнішній політиці, оскільки він дозволяє москві позиціонувати себе як одного з рівноправних центрів сили, що протистоїть західній гегемонії. Заяви про те, що «багатополярність не означає, що повинні з'явитися нові гегемони», є спробою заручитися підтримкою країн Азії та так званого Глобального Півдня, пропонуючи їм спільну боротьбу проти домінуючої ролі США.

Результати саміту ШОС у Тяньцзині можна оцінити як дипломатичний успіх росії, що має скоріше символічне, ніж практичне значення. Підписання меморандуму щодо «Сили Сибіру-2» дозволило кремлю продемонструвати своїм внутрішнім та зовнішнім аудиторіям, що росія не перебуває в міжнародній ізоляції і успішно переорієнтовує свою економіку на нові ринки. Однак відсутність твердих зобов'язань з боку Китаю та тривалі розбіжності в ключових питаннях, як-от ціна на газ, вказують на те, що Пекін не має наміру підтримувати москву беззастережно і використовує її скрутне становище для отримання максимальної вигоди. Для Китаю проєкт «Сила Сибіру-2» є інструментом, що дозволяє диверсифікувати енергетичні постачання і посилити свій вплив у переговорних процесах з іншими гравцями ринку СПГ.

Політичні заяви путіна вказують на те, що, попри заявлену готовність до переговорів, кремль не відступає від своїх цілей. Заяви про «багатополярний світ» є спробою створити коаліцію, в якій росія зможе відігравати важливу роль, відтісняючи вплив Заходу. Таким чином, саміт ШОС-2025 став дзеркалом, що відображає основні виклики та можливості для росії у її новій геополітичній стратегії. Хоча москві вдалося здобути символічні перемоги, реальні успіхи залишаються під питанням, оскільки її залежність від Китаю та слабкі переговорні позиції можуть призвести до значних втрат у майбутньому.

Повноцінний початок роботи підсанкційного заводу «Арктик СПГ-2»

Після втрати ключових ринків у Європі, москва прагне компенсувати свої енергетичні втрати, укладаючи нові угоди з Китаєм. Однак, справжнім символом цієї нової енергетичної реальності стало не підписання абстрактних меморандумів, а фактичний запуск поставок скрапленого природного газу (СПГ) з проєкту «Арктик СПГ-2», що є під жорсткими західними санкціями.

За даними моніторингу суден, уже шостий танкер завантажив газ на цьому заводі, а перші дві партії вже прибули в Китай. Це не просто комерційні угоди, а рішучий прорив американської блокади. Попри санкції, які мали на меті ізолювати російські енергетичні активи в Арктиці, Китай фактично став першим кінцевим споживачем СПГ з проєкту «Арктик СПГ-2». Цей крок Пекіна демонструє не лише його готовність купувати російські енергоносії, а й здатність та бажання обходити західні обмеження.

Для росії це означає, що «Арктик СПГ-2» нарешті почав повноцінну роботу, що дозволить «Новатеку» і «Газпрому» отримувати необхідні доходи для підтримки економіки в умовах санкційного тиску. Сама реалізація проєкту «Арктик СПГ-2» є значною перемогою кремля. Це підтверджує, що стратегія США щодо глобального енергетичного домінування, яка передбачала ізоляцію росії на даний момент пересталаа працювати.

Таким чином фактичний початок роботи цього проекту знаменують собою дійсно важливі зміни в глобальній енергетичній політиці. Це не просто комерційні угоди, а геополітичні маневри, спрямовані на переформатування світового порядку. Слід зазначити, що початок роботи “Арктик СПГ-2” також демонструє й готовність Пекіну напряму йти врозріз із американськими та європейськими санкціями. Особливо це актуально на сьогоднішній день, адже раніше Китай не намагався купувати російський скраплений газ з цього проекту. Однак ця перемога має свою ціну, оскільки москва ризикує потрапити фактично у повну залежність від Пекіна, який перетворюється на ключового покупця російських енергоресурсів.

Російська влада оголошує про будівництво фортифікацій на кордоні з Фінляндією

Росія офіційно оголосила про початок будівництва фортифікаційних споруд на кордоні з Фінляндією. Про це несподівано повідомив заступник голови Ради безпеки росії Дмітрій Мєдвєдєв під час свого візиту до пункту пропуску «Светогорськ». Ця заява, хоч і подається як відповідь на аналогічні дії Гельсінкі, є частиною ширшої російської стратегії, спрямованої на створення «нового залізного завісу» та підготовки до можливого майбутнього протистояння.

Візит Мєдвєдєва на кордон мав глибоко символічне значення. Фінляндія, яка історично підтримувала нейтралітет, після повномасштабного вторгнення росії в Україну вступила до НАТО. Цей крок кардинально змінив геополітичний ландшафт Північної Європи. Москва, що раніше вважала фінський кордон одним із найспокійніших, тепер розглядає його як пряму загрозу.

Заява Мєдвєдєва про те, що Фінляндія сама «будує всякі стіни, загороджувальні споруди», є класичним прикладом дзеркальної риторики, яка має на меті виправдати власні агресивні дії. По суті, росія використовує оборонні заходи Фінляндії як привід для своєї власної мілітаризації кордону. Анонсоване будівництво фортифікацій є лише офіційним підтвердженням того, що вже давно відбувається. Супутникові знімки вже раніше фіксували спорудження нових військових гарнізонів у прикордонних регіонах, хоча кремль раніше не надавав цьому розголосу. Тепер, після публічної заяви, стає очевидним, що москва перетворює кордон з Фінляндією на повноцінну військову лінію, яка має не лише оборонне, а й залякуюче призначення.

Рішення про будівництво фортифікацій відображає кілька ключових стратегічних цілей Кремля. По-перше, це демонстрація сили та рішучості. Після невдач на українському фронті та посилення санкцій, кремлю необхідно показувати своїм громадянам та зовнішньому світу, що він контролює ситуацію і готовий до захисту своїх «інтересів». Перетворення фінського кордону на «лінію фронту» дозволяє росії посилити внутрішню пропаганду, акцентуючи увагу на «ворожому оточенні».

По-друге, це пряма підготовка до можливого майбутнього конфлікту з НАТО. Хоча Фінляндія не становить прямої військової загрози для росії, кремль сприймає її вступ до Альянсу як розширення військового блоку до своїх кордонів. Будівництво укріплень, розміщення військ та модернізація інфраструктури — це кроки, спрямовані на посилення обороноздатності північно-західного напрямку.

По-третє, це черговий приклад гібридної війни. Заяви Мєдвєдєва та дії росії створюють напруженість у регіоні, змушуючи Фінляндію та НАТО реагувати. Це, у свою чергу, дозволяє кремлю звинувачувати Захід у «розкручуванні маховика мілітаризації» та виправдовувати свої подальші дії.

Таким чином, будівництво фортифікаційних споруд на російсько-фінському кордоні є не просто інженерним проєктом, а багатогранним політичним та військовим актом. Він символізує подальше погіршення відносин між росією та Заходом, що переходить від «холодної війни» до відвертої конфронтації, та підкреслює готовність кремля до довгострокового протистояння.