Кіно замість конвеєра

Сьогодні на Українська правда вийшла цікава стаття-розслідування, що ж направду стало причиною відставки міністра Ткаченка.

Із причиною направду все гаразд. Міністр – політична фігура і мав нести політичну відповідальність за неправильну комунікацію зі суспільством. Політик – це не так про фаховість, як про вміння комунікувати свої візії, сенси та дії на загал. Фаховими мають бути директори департаментів у міністерствах.

Але найцікавіше, до чого докопались журналісти УП – це те, що 448 мільйонів гривень, виділенні на виробництво серіалів, не змінили свого призначення попри звільнення Ткаченка. Дослівно: «В "МПІУ" у відповідь на запит УП пояснили це тим, що "наразі проводяться переговори з переможцями мистецького конкурсу". Тобто попри скандал із гучними відставками сам конкурс ніхто не скасовував, і компанії очікують своїх грошей».

Те саме стосується справи воєнкомів. Після втручання Президента затримали сумнозвісного Борисова та ще декількох воєнкомів. Але попри показові порки ситуація з набором до війська по суті не змінилася. Сьогодні один зі співробітників ПДМШ повернувся з військкомату наче з прощі до чудодійної ікони: раптом усі хронічні хвороби зникнули і він став цілковито придатним до військової служби. Те, що постачання непідготовленого і хронічно хворого «гарматного мʼяса» на фронт обходиться державі, окрім усього іншого, по 15 млн. за кожного загиблого, воєнкомів не цікавить.

Те саме стосується нардепів. Показові порки замість вирішення питання по суті. Довідки про непридатність до воєнної служби зі зняттям з обліку та «перепустки» для виїзду закордон під будь-яким легітимним приводом як продавали, так і продають.

З електоральної точки зору це працює. Народ любить показові порки. Але з точки зору ефективності державного управління це тільки приховує хронічні хвороби нашої державності. Інформаційна картинка справедливого царя, який карає підступних бояр, підвищує рейтинги, але не допомагає нам перемогти у війні. Не робить економіку ефективнішою, а корупцію менш цинічною та тотальною…

І в цьому колосальний виклик і проблема для української державності. Вилікувати владний організм можна тільки тривалою наполегливою працею, зміною алгоритмів і неписаних традицій державного управління.

Розробити та змусити працювати нові ефективні протоколи набагато важче, ніж публічно покарати цапа-відбувайла. Але це єдиний шлях розвʼязання системних проблем, яких в українській системі управління накопичилося безліч.

Система має працювати незалежно від лідера. Лідер, як вправний водій, має лише спрямовувати її рух у потрібному напрямку. А не власноруч крутити кожну шестерню. На жаль, поки в Україні кіно перемагає конвеєр. А війни виграють саме конвеєри...

Геннадій Друзенко, сторінка у FB

Колаж – pravda.com.ua