Гарний дипломат завжди пам’ятає, що він має забути

БЛОГИ 14.03.2019 Коментарі 1

12 березня 2019 року на фоні всеукраїнської війни передвиборчих компроматів та обіцянок, непомітно в інформаційному просторі пройшло вручення копій вірчих грамот від нового Посла Республіки Польща Бартоша Ціхоцького заступнику міністра закордонних справ України Василю Боднару.

Як на мене, зміна очільника дипломатичної місії у державі, яка стоїть на порозі президентських та парламентських перегонів, доволі цікавий та ризикований крок. Проте, це справа польська і їх правлячої верхівки. Польща наш дружній сусід , і нам не тільки просто цікаво, хто буде очолювати польських дипломатів у Києві , але ще і необхідно зрозуміти, яким чином він буде вирішувати «певні протиріччя» у розумінні спільної українсько-польської історії далекого та близького минулого чи проблеми наших взаємин останніх років .

Позицію майбутнього Посла можна визначити уважно перечитавши стенограму засідання комісії закордонних справ Сейму Польщі, на якій пану Бартошу Ціхоцькому, випала честь представити власне «програмне» бачення діяльності на посаді шефа польської дипломатичної місії в Києві.


Слід віддати належне, вміло побудованому виступу, в якому було чітко та доволі лаконічно висловлено майбутні напрямки діяльності польського дипломата в Україні. Без долі сарказму та блюзнірства, вдячний за те, що новопризначений посол Польщі пообіцяв підтримувати всі намагання та потуги української держави у протистоянні із імперськими нападками Кремля. Абсолютно згоден із тим, що Україна та Польща повинні спільно зростати в економічному та політичному плані, і польський досвід трансформації суспільства та політичної системи може знадобитись Україні. Проте є ряд нюансів, які також треба розуміти і польським колегам, які, вірю, із благих намірів підтримуючи Україну прагнуть захистити насамперед власну Батьківщину.

Погодьтесь, що Польща проходила ці болючі процеси трансформації економіки та політичної системи, без такого шаленого зовнішнього тиску. Жоден російський солдат не ходив по території Польщі під виглядом «ополчєнца», жоден метр польської землі не було окуповано. Так, звичайно, радянська агентура також довго засідала у владних кабінетах польських органів влади та місцевого самоврядування, але жоден із них не намагався приєднати Підляшшя до Білорусі, чи Мазури до Росії.

Читаючи виступ перед комісією Сейму нового польського посла в Україні, з однієї сторони приємно, що він зауважує той факт, що українське суспільство позбавляється рядянщини, намагаючись позбутися постсовковського менталітету. В даному контексті мені особливо сподобалось спостереження пана Ціхоцького в тому, що лише у 2016 році із огорожі МЗС України позривали п’ятикутні зірки. Тішить і те, що пан посол, свідомий того, що підняття національного духу в Україні не має антипольського спрямування, а є «проявом пошуку традицій опору російському агресору». Проте твердження про те, що радянська спадщина, як каже пан посол, «особливо в західній частині держави» замінюється «символікою, яка посилається на тоталітарне крило українського націоналізму», що й породжує спротив польської сторони, як мінімум має маніпулятивний підтекст.

Якщо заява про те, що «процес створення нової української ідентичності, до якого залучені на українські стороні державні органи різних рівнів», не враховує певної чутливості польської сторони до окремих питань, є дискусійною. То твердження пана Ціхоцького про те, що «кампанія створення ідентичності, яка оплачується із коштів публічних, має на меті вкорінення в свідомості українців фальшивого переконання про конфронтаційний характер польсько-українських відносин протягом віків», мене відверто здивувала.

Здивувала і зацікавила, чому у польського дипломата сформувалась така точка зору?

Черговою проблемою, яка турбує пана посла, що й можна було очікувати, питання контактів на рівні органів місцевого самоврядування. Йдеться про те, що ряд обласних та міських рад на заході України проголосили 2019 рік - роком Степана Бандери та ОУН. Дозволю собі нагадати, що це не спонтанні ініціативи Львівської облради чи міської ради Тернополя, в Україні офіційно відзначають день народження Степана Бандери. Ще 18 грудня минулого року Верховна Рада України ухвалила постанову № 9234 про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв на 2019 рік, серед яких – день народження лідера Проводу ОУН-Б.

«Не можу уявити, щоб представники польських гмін, міст, повітів чи воєводств приймали участь в урочистих заходах, під час яких на рівні із державною символікою буде представлена символіка цих організації [ОУН, УПА – ред.]. Тому у крайніх випадках неврахування чутливості польських партнерів може дійти – слід це враховувати – до обмеження чи завершення співробітництва. Одночасно вважаю, що польські органи місцевого самоврядування повинні більш активно шукати партнерів в центральній, південній чи східній частині України» - сміло доповідає новий посол Польщі в Україні польським посадовцям, перед затвердженням його на цю посаду.

Знову, дещо не второпаю! То тепер транскордонне співробітництво взагалі припиниться чи як? Чи польські представники органів місцевого самоврядування тепер прибувши на зустріч із українськими партнерами – наголошую партнерами, не підлеглими – будуть тепер просити познімати їх чутливі фото чи символіку у кабінетах, чи на вулицях міст? І звідки така впевненість у тому, що в кабінеті, для прикладу, мера містечка на Одещині не виявиться чутливого фото Бандери, чи червоно-чорного прапора на вулиці в Сумській області?

Але тут «біда» ще в тому, що більшість етнічного польського населення, про яке безсумнівно буде турбуватись новий польський посол, проживає саме на території тих регіонів, про які згадує пан Ціхоцький.

Але, менше з тим, нехай органи місцевого самоврядування самі визначаються із тим, як їм краще працювати між собою. Нехай самі вирішують чи можна польським депутатам міського рівня наливати горілку чи каву із надписом «Бандерівська», адже на те вони і є органами «місцевого самоврядування».

Натомість твердження пана посла про те, що «адміністративні рішення української сторони, є результатом неточної оцінки історичних подій, яка виходить із націоналістичних вартостей в історіографії» навряд чи можна зарахувати у актив новому польському послу.

«Із занепокоєнням спостерігаємо, що історична політика української держави, яку проводить насамперед їх Інститут національної пам’яті (ІНП), у спробах зміцнення ідентичності не вагаючись сягає за традиціями інтегрального націоналізму», - твердить пан Ціхоцький.

Трактування адміністративних рішень української сторони як результат «неточної оцінки історичних подій» та звинувачення у тому, що ІНП України використовує традиції «інтегрального націоналізму», також можна розцінювати по різному. Хтось скаже: оцінювати слід не за слова, а за діла. Згоден, тому почекаємо, що з цього всього вийде.

Але одне у виступі нового польського посла, може принести результат, прямо протилежний інтересам польської сторони.

Я маю на увазі, саме звинувачення, що пролунало на засіданні комісії Сейму РП з вуст очільника польської дипломатії, в сторону добре відомого польським колам громадського діяча, відповідального секретаря Державної міжвідомчої комісії з увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій пана Святослава Шеремети.

Адже, в разі того, якщо Святослав Шеремета, якого пан Ціхоцький привселюдно та відкрито на засіданні польської сеймової комісії по закордонних справах назвав особою «яка у спосіб явний прославляє нацизм», вирішить у судовому порядку захистити себе від звинувачення у «нацизмі», то при правильному «розкладі» він може отримати хорошу перспективу політичної кар’єри та професійного зростання.

У відповідях на запитання, пан Ціхоцький критично оцінив формат взаємного співробітництва Польщі та України, який запропонував Дональд Туск під час нещодавнього перебування в Києві та у Львові. Пан Ціхоцький закинув Туску, що той опираючись на «фальшиву симетрію, що поляки кривдили українців, а українці кривдили поляків, не називаючи злочинців та жертв, говорив про поєднання, якби не зауважуючи, що насправді українською стороною приймаються рішення, які це поєднання унеможливлюють». Якщо таку нелюбов пана Ціхоцького до пана Туска, можна пояснити звичайним політичним протистоянням, що в українській політиці нікого й не дивує. То в продовженні звинувачення Туска від пана Ціхоцького дісталось вже українській стороні: «Якщо доживаючі свої дні вцілілі після волинської різні не мають права помолитись на могилах своїх батьків, своїх сестер, своїх матерів, то на мою думку важко собі уявити поєднання».

Може хтось із читачів в коментарях просвітить мене, де в Україні поляків, родичі які загинули у трагічних подіях на Волині, виганяють із цвинтарів чи забороняють молитись на могилах?


Зрозуміло, що цей виступ пана Ціхоцького мав насамперед на меті справити позитивне враження на членів комісії, адже саме вони погоджували голосуванням кандидатуру нового посла Польщі в Україні. Сподіваюсь, що представники українського МЗС, які отримали копії вірчих грамот від пана Ціхоцького, знайомі із заявами та планами особи, яка призначається на очільника іноземної дипломатичної установи в України.

Насправді щиро сподіваюсь на те, що озвучені новим польським послом в Україні окремі контрверсійні (на моє особисте переконання) заяви на фоні беззаперечної підтримки України в протистоянні із РФ та підтримки дружніх двосторонніх відносин, залишаться заявами. Або ще краще, коли пан Ціхоцький під час своєї дипломатичної каденції сам переконається у власній «неточності оцінки» дій української влади у такий складний та непростий період існування української держави.

З повагою до всіх зазначених у тексті осіб,
Юрій Кміть

Відгуки

2019-03-15 08:36:40

Залишити коментар

Оцінити
Відправити

Copyright © 2017 by ZahidFront. Powered by BDS-studio.com