Денис Штілєрман: хто він, звідки взявся в українській оборонці

Віктор Ягун

Український військовий, директор Агентства з реформування сектору безпеки, генерал-майор запасу Служби безпеки України, колишній заступник голови СБУ

Останнім часом біографія Дениса Штілєрмана дедалі частіше стає предметом публічних дискусій. І це саме той випадок, коли варто максимально чітко відділити факти від припущень. Перед нами справді нетипова біографія: людина, яка народилася в Україні, майже три десятиліття навчалася, працювала, займалася бізнесом і заробляла великі гроші в росії, а потім повернулася в Україну й за кілька років опинилася в самому центрі стратегічного оборонного виробництва.

Сьогодні Денис Штілєрман — співвласник і головний конструктор Fire Point, одного з найбільш помітних українських виробників далекобійних безпілотників і ракет. За офіційною структурою власності йому належить 97,5% компанії. Fire Point пов'язують із виробництвом далекобійного БПЛА FP-1, крилатої ракети FP-5 "Фламінго", розробкою інших ракетних систем та участю в європейських оборонних проєктах.

Але ще зовсім недавно переважна більшість українців узагалі не знала, хто такий Денис Штілєрман.

За оприлюдненими біографічними даними, Денис Леонідович народився 1 січня 1974 року в Одесі, згодом родина переїхала до Києва. Навчався у фізико-математичному класі київської школи №79. У 1991 році поїхав до москви і вступив до Московського фізико-технічного інституту.

Одним із ключових документів для реконструкції цього періоду є визначення Конституційного суду рф від 27 вересня 2018 року №2499-О. У ньому фігурує Денис Леонідович Данілов. У документі зазначено, що він народився на території Української РСР, у 1991-1995 роках був зареєстрований у росії як студент, а постійну реєстрацію в рф отримав у 1999 році.

Тобто Данілов — не вигадана сьогодні особа і не абстрактне "оперативне псевдо". Під цим прізвищем Штілєрман багато років жив і працював у росії.

За його власним поясненням, батько свого часу змінив родове прізвище Штілєрман на Данілов, а Денис пізніше повернув попереднє. За даними, які наводить Центр протидії корупції, це сталося у 2016 році.

Далі починається значно цікавіша частина біографії.

Після навчання Штілєрман залишився в росії. Сам він визнавав, що працював із російським оборонним сектором. Розповідав, що у 2007 році займався концепцією автоматизованої системи управління на замовлення міноборони рф. The Atlantic також наводив його слова про роботу в московському оборонному інституті, який займався комп'ютерними системами та засобами зв'язку для російських військових. За версією самого Штілєрмана, цю роботу він залишив після російської агресії проти Грузії у 2008 році.

Паралельно Данілов-Штілєрман займався великим бізнесом. За його ж словами, основний капітал він заробив саме в росії, передусім на операціях із нерухомістю. Йшлося про значні земельні активи в москві та Підмосков'ї.

Є й інший епізод, важливий саме з погляду національної безпеки.

За даними ЦПК, у 2005 році Штілєрман та його тодішня дружина володіли частками в московській компанії "СИБ" разом із Ярославом Карповим. Надалі Карпов працював у керівництві російського підприємства "Высокоточные комплексы" — структури російського ВПК, пов'язаної з виробництвом "Іскандерів", "Панцирів" та іншого озброєння. У 2023 році Карпов потрапив під українські санкції. За даними ЦПК, частка Штілєрмана в цій компанії остаточно перейшла Карпову лише наприкінці 2022 року в межах процедури банкрутства.

Сам по собі такий бізнесовий зв'язок не є доказом агентурної діяльності. Але для контррозвідувальної оцінки він, очевидно, має значення.

Окрема історія — російське громадянство

Штілєрман стверджував, що мав російський паспорт, який приблизно у 2016 році був анульований, зокрема через його проукраїнську позицію.

Однак судові документи показують складнішу юридичну картину. Російський паспорт Данілов отримав у 2003 році. Згодом міграційна служба рф вирішила, що громадянства він належним чином не набув, і його паспорти були визнані недійсними. Данілов оскаржував це рішення і у 2018 році дійшов до Конституційного суду рф.

Тому формула "росія позбавила його громадянства за підтримку України" принаймні не описує всієї юридичної історії. Документально підтверджений інший факт: після анулювання російських документів він намагався оскаржити це рішення в російських судах.

Є в російському періоді й кримінально-правові епізоди, бізнес-конфлікти, банкрутства та перебування під вартою. Тут необхідно бути особливо обережними: російську правоохоронну і судову систему не можна автоматично сприймати як незалежне та безумовно надійне джерело. Але сам факт численних судових і фінансових історій навколо Штілєрмана підтверджується різними відкритими джерелами.

До моменту його фактичного переїзду в Україну залишалися й значні фінансові зобов'язання. За даними ЦПК, вимоги кредиторів у росії становили приблизно 1,6 млрд рублів — близько 19-20 млн доларів за тодішнім курсом.

У 2019 році Штілєрман переїхав до України

Контакти з Україною, втім, існували значно раніше. Ще у 1997 році в Києві було зареєстровано ТОВ "Полар-інвест", серед багаторічних учасників якого був Єгор Скалига — шкільний знайомий Штілєрмана і майбутній співзасновник Fire Point.

Після початку повномасштабної війни навколо цієї групи людей формується Fire Point. За версією засновників, спочатку вони займалися волонтерством і закупівлею дронів для військових, а потім вирішили створити власний далекобійний ударний БПЛА. Розробку FP-1 почали наприкінці 2022 року, у 2023 році його допустили до експлуатації, після чого він почав виконувати бойові завдання.

При цьому сам Штілєрман тривалий час офіційно майже ніде не фігурував.

До листопада 2025 року формальним власником Fire Point у реєстрах значився Єгор Скалига. Лише після того, як компанія опинилася в центрі уваги журналістів і виникли запитання щодо можливих зв'язків із Тимуром Міндічем, у реєстрах з'явився Штілєрман із часткою 97,5%. Свою попередню непублічність він пояснював необхідністю захистити родину, яка залишалася в росії.

Сам Штілєрман визнавав контакти з Міндічем і переговори щодо можливої купівлі частки Fire Point, але стверджував, що угода не відбулася. Станом на сьогодні у відкритому доступі немає даних, які юридично встановлювали б Міндіча бенефіціаром компанії. Так само немає публічного повідомлення про підозру самому Штілєрману в цій історії.

Отже, якщо прибрати політичні емоції, портрет виходить справді незвичайний.

Денис Штілєрман — уродженець України, який у 17 років поїхав до москви і професійно та фінансово значною мірою сформувався саме там. Він багато років жив у росії під прізвищем Данілов, мав російські документи, працював із російським оборонним середовищем, займався великим бізнесом, мав партнерів, один із яких згодом став функціонером російського ВПК, пройшов через суди, перебування під вартою, банкрутства та багатомільйонні борги.

У 2019 році він переїхав до України. Після 2022 року став одним із творців Fire Point, а у 2025-2026 роках вийшов із тіні й перетворився на одного з найбільш помітних приватних гравців українського оборонно-промислового комплексу.

Але саме тут виникає ще одна лінія, яку також не можна ігнорувати.

Останнім часом питання біографії Штілєрмана дедалі активніше розкручується в інформаційному просторі. І закономірно постає інше питання: чи не може ця хвиля бути частково або повністю використана як інформаційна кампанія проти Fire Point?

Адже йдеться не просто про приватного бізнесмена. Йдеться про підприємство, яке виробляє українські далекобійні ударні системи, безпілотники і ракети, що застосовуються проти росії. Для противника дискредитація власників, конструкторів і керівництва такого підприємства, створення атмосфери недовіри навколо нього, провокування внутрішніх конфліктів, перевірок, призупинення контрактів або зриву виробництва — цілком логічне завдання інформаційної операції.

Причому найбільш ефективна інформаційна операція не обов'язково будується на суцільній брехні.

Навпаки. Найкращий матеріал для неї — реальні слабкі місця.

Беруться справжні факти, суперечності, біографічні прогалини, документи, які потребують пояснення. До них додаються припущення, емоційні інтерпретації, категоричні висновки, а потім усе це багаторазово підсилюється в медійному просторі.

У результаті навіть цілком законні питання національної безпеки можуть бути перетворені на інструмент дискредитації.

Тому в історії Штілєрмана варто одночасно тримати в полі зору дві робочі версії.

Перша: його біографія справді містить достатньо обставин, які повинні були стати предметом максимально глибокої контррозвідувальної, фінансової та безпекової перевірки.

Друга: ці самі обставини можуть сьогодні свідомо використовуватися або інформаційно підсилюватися росією чи іншими зацікавленими сторонами для удару по одному з результативних українських оборонних підприємств.

І одна версія зовсім не виключає іншої.

Навпаки, наявність реальних біографічних суперечностей створює ідеальне середовище для інформаційної операції.

Саме тому було б помилкою розділитися на два табори: одні вже призначають Штілєрмана "російським агентом", інші оголошують будь-які запитання до його минулого "російською ІПсО".

Обидві крайності небезпечні.

Не можна ігнорувати результат. Fire Point — реальна оборонна компанія, її продукція реально працює проти росії, а підприємство співпрацює з європейськими оборонними партнерами.

Але саме через масштаб цього результату не можна ігнорувати й біографію людини, якій офіційно належить 97,5% такого підприємства і яка має доступ до чутливих оборонних технологій.

Російське минуле, робота з російським оборонним сектором, історія громадянства, бізнесові зв'язки, великі борги, обставини повернення в Україну, походження капіталу, непублічна протягом кількох років структура власності Fire Point і надзвичайно швидкий вихід компанії на масштабні державні замовлення — це не "теорія змови".

Це нормальні питання національної безпеки.

Водночас у відкритих джерелах станом на сьогодні немає доказів, які дозволяли б стверджувати, що Денис Штілєрман є співробітником чи агентом російської розвідки. Не оприлюднено даних про вербування, куратора, агентурні завдання, контрольований зв'язок чи передачу інформації.

Тому питання має звучати не "віримо ми Штілєрману чи ні".

Питання мають бути іншими.

Хто, коли і як проводив його повну контррозвідувальну та фінансову перевірку?

Хто оцінював його багаторічні зв'язки в росії?

Хто перевіряв походження капіталу?

Хто ухвалював рішення щодо доступу до стратегічних оборонних програм і масштабних державних замовлень?

І ще одне питання, яке сьогодні також потрібно ставити:

Хто, якими каналами і з якою метою інформаційно розкручує цю історію?

Бо цілком можливо, що перед нами одночасно дві різні проблеми: реальна необхідність перевірити незвичайну біографію людини, яка отримала доступ до стратегічного оборонного сектору України, і спроба використати саме ці слабкі місця для удару по успішному українському оборонному підприємству.

І саме тут має працювати держава.

Контррозвідка повинна дати відповідь на питання щодо людини.

Фінансовий контроль — щодо капіталу та структури власності.

Аналіз інформаційних операцій — щодо того, хто, як і навіщо сьогодні просуває цю тему.

Лише тоді можна буде відокремити реальний контррозвідувальний ризик від інформаційної атаки.

Бо під час війни однаково небезпечні дві помилки: проґавити реальну загрозу всередині стратегічного оборонного сектору — або допомогти противнику власними руками знищити підприємство, яке успішно працює на оборону України.

У таких історіях потрібна не віра. Потрібна перевірка. І не медійний вирок. А професійна контррозвідувальна відповідь.