Чому виросла кількість срачів?

Останніми тижнями неможливо було не зауважити, як різко зросла кількість срачів, скандалів та й просто нервовості в соцмережах. Будь-які подібні речі зʼявляються не просто так. Спробуймо розібратися, що стало причинами всіх цих історій.

1. Втома. Базова причина всієї цієї нервовості – втома. Півтора року війни, погіршення життя, розірвані сім’ї – все це потребує окремих великих досліджень. Я неодноразово писав і говорив, що, на жаль, держава не робить регулярних досліджень про психоемоційний стан суспільства. На жаль, тільки Ukrainian Institute for the Future в межах своїх скромних можливостей раз у квартал робить про це соцдослідження, але воно потребує розширення, через фокус групи, збір інформації від психологів і т. д. Але що ми точно можемо констатувати, так це те, що накопичена втома починає каналізувати через примітивізований пошук винуватих.

2. Відсутність діалогу всередині держави і, головне, відсутність адекватних відповідей на складні запитання. Такою собі тригерною точкою для масового старту срачів, як на мене, став яєчний скандал у Міноборони. Відсутність адекватної відповіді на нього (посадки та відставки) не могло не спричинити реакцію суспільства. Всі подальші історії з барабанами й іншими дорогими речами призводять тільки до одного: до агресії. І ця агресія від втоми, схоже, буде тільки наростати. Люди хочуть чесного діалогу. Я розумію всю складність такого діалогу та бажання різного роду видатних політиків сучасності запустити чергові беззмістовні собачі бої за типом Шустера. Але цей діалог потрібно розпочати.

Відразу хочу окремо наголосити щодо Єдиного марафону: його найбільше критикують ті, хто його не дивиться. Але окремо варто звернути увагу: телеперегляди у країні впали приблизно у 2 рази, порівняно з 24.02.2022 року. Марафон не є джерелом інформації номер 1. І я персонально вважаю, що він досі відіграє позитивну роль

3. Дискусія про майбутнє, якої немає, заміняють пошуком простих рішень у складних ситуаціях. Я не скажу нічого нового, коли сконстатую банальну істину: якщо влада чи опозиція не пропонують картину майбутнього, люди починають копирсатися в сьогоденні та самі вигадувати повістку дня. Я ні в якому разі не звинувачую простих людей. Я просто закликаю і владу, і опозицію чесно розпочати говорити про майбутнє. Не про вибори (а зараз велика маса експертів і політиків, де-факто, розпочали вибори), а саме про те, як має виглядати Україна потім.

І останнє. Ми маємо всі шанси зайти (напевне, вже почали заходити) на нове коло псевдоборотьби з корупцією. Зараз масово з’являється слово корупція в усіх можливих контекстах. Але корупція – це похідна від політичної системи держави. Без розбору причин виникнення такої системи ми знову спустимося до рівня створення чергових антикорупційних інституцій чи збільшення чиїхось повноважень. Хоча це ніяк не вплине на корупцію. Корупція зменшується не від запровадження чи відсутності смертної кари. Корупцію ламає тільки домовленість еліт. А от про це, цим самим елітам, які розпочали вибори під антикорупційними гаслами, говорити не хочеться.

Вадим Денисенко, сторінка у FB

Колаж liga.net