Чому путін убив прігожина – міркування військового аналітика

Військовий аналітик Данського королівського оборонного коледжу Андерс Нільсен (на фото) у своєму YouTube висловив міркування про те, чим путіну вигідна смерть ватажка найманців-головорізів із ПВК «вагнер».

Текстовий переклад відеоверсії данця виклав у своєму ТГ-каналі українсько-ізраїльський військовий експерт Ігаль Левін. Нижче подаємо її повністю.

Деякі люди бачать у даті смерті Прігожина рівно через два місяці після заколоту якийсь символізм, проте це малоймовірно. Просто 23 серпня Путіну випала зручна нагода позбутися відразу декількох ключових фігур із верхівки «Групи Вагнера».

Путін давно вбивав політичних опонентів, однак у разі смерті Прігожина впадає у вічі зміна парадигми подачі новин. У попередніх випадках, наприклад, при отруєннях Скрипаля і Навального, при збитті літака MH17 і так далі – росіяни розпочинали миттєво розповсюджувати по всіх доступних каналах безліч різних версій, які повинні були змусити аудиторію заплутатися і сумніватися в причетності Кремля.

Однак після смерті Прігожина цього не сталося. Кремль офіційно заявив, що немає нічого спільного з його ліквідацією, проте російські пропагандисти навіть не намагалися якось поширювати цю версію. На самому початку окремі пропагандисти розпочали вигадувати різні теорії змови про те, хто міг за цим стояти, проте це швидко зупинилося. Це виглядало як особиста ініціатива окремих пропагандистів, котрі звикли реагувати на подібні історії генерацією теорій змови. Таке враження, що після цього вийшла методичка, де всім цим пропагандистам сказали не робити нічого. Здебільшого російські медіа просто згадали фактаж, але тему не розвивали. Деякі провладні пропагандисти спокійно говорили речі на кшталт «і так зрозуміло, що на нього чекала така доля», практично натякаючи на те, що Прігожин був ліквідований владою.

Таким наративом Путін майже відкрито бере на себе відповідальність за смерть Прігожина, що раніше було для нього не характерним. Путін натякає елітам, що тепер настав час нової політичної реальності, де вбивство – це цілком імовірний засіб розправи над незручною йому людиною.

Арешт військового злочинця Гіркіна – також знакова подія для режиму репресій, вона свідчить про те, що кремлівське керівництво вирішило взятися за російську ультранаціоналістичну опозицію. Раніше російський режим репресував здебільшого лібералів, і добре навчився це робити – зазвичай їх оголошували проплаченими Заходом агентами перед тим, як заарештовувати чи забороняти діяльність. Але з ультранаціоналістами складніше – ті беруть путінську патріотичну риторику, але починають говорити, що влада недостатньо ефективно втілює її в життя, недостатньо ефективно воює, що якщо громадяни російської федерації хочуть підтримати війська, то їм необхідно боротися з корумпованою та неефективною системою, і так далі.

Боротися з цією риторикою складно через три причини: по-перше, це правда, і система справді корумпована та неефективно веде війну, по-друге, їх не можна просто так звинуватити, що їх купили західні спецслужби, по-третє, силовики, на яких покладається Путін. для утримання влади можуть розділяти ідеї цих ультранаціоналістів, що потенційно може призвести до небезпечної для режиму ситуації.

У результаті Путін вирішив просто тиснути на ультранаціоналістів страхом. Його тепер не можна критикувати ні «праворуч», ні «ліворуч». Єдине, що дозволено – підтримувати Путіна чи спробувати вдавати зі себе аполіта. Однак це створить подальші проблеми під час наступної хвилі мобілізації – людей можна агітувати «боротися за країну», але ніхто ніколи не агітував боротися особисто за президента. Імовірно, що Путін вирішив замінити ідеологію просто страхом і репресіями. Однак у довгостроковій перспективі це дуже ненадійна стратегія.