Чому пропаганда виживає в XXI столітті: вісім тез про російську пропаганду

Російська пропаганда стала однією з основних тем порядку денного від початку повномасштабної російської агресії проти України в лютому 2022 року. Складається враження, що Росія програла інформаційну війну у глобальному інформаційному просторі (або навіть не намагалася її там виграти, незважаючи на наявність спонсорованих державою глобальних інформаційних ЗМІ, таких як RT).

Проте Кремль, схоже, продовжує перемагати у внутрішніх інформаційних війнах та успішно захищає легітимність конфлікту в очах російської аудиторії. Розуміння сили російської пропаганди та її коріння потенційно може допомогти нам зрозуміти, чому багато росіян або підтримують війну, або мовчать.

Можна також спитати, як пропаганда залишається потужною зброєю у мережевому середовищі XXI століття, коли користувачеві Інтернету доступні альтернативні джерела. Я пропоную вісім тез щодо цього питання.

1.Трикутна модель пропаганди - окрім дезінформації

Говорячи про пропаганду, ми часто акцентуємо увагу на ролі дезінформації як ключовому елементі. Проте російська пропаганда однаково спирається на три елементи: дезінформацію, ізоляцію та залякування.

Успішна дезінформація та побудова війни таким чином, щоб підкреслити її легітимність, не можуть працювати без ізоляції російського інформаційного простору від зовнішніх джерел, які можуть кинути виклик кремлівським наративам. Тож ми бачимо численні спроби заблокувати будь-які зовнішні платформи (наприклад, оголошення Meta екстремістською організацією і блокування Twitter) та заборону незалежних голосів (включаючи оголошення веб-сайтів ЗМІ та журналістів «Іноземними агентами»).

Проте у глобальному мережевому середовищі ізоляція не є остаточним рішенням для утворення середовища, в якому дезінформація може процвітати буз жодного опору.

Таким чином, третій елемент моделі російської пропаганди – залякування тих, хто намагається кинути виклик наративам, які підтримує держава.

Це залякування націлене як на місцеві ЗМІ, так і на окремих осіб. Нові закони та нові форми регулювання відкривають більше можливостей для судового переслідування тих, хто виявляє нелояльність та інакодумство. Залякування також підтримується вігілантами (добровольцями, що діють окремо від держави), які переслідують тих, хто не бажає мовчати. Провал політики ізоляції призводить до підвищення рівня залякування та репресій.

2. Пропаганда: легко розпочати війну, важко закінчити

Пропаганді набагато складніше закінчити війну, аніж розпочати її. Російська пропаганда дуже успішно пояснювала російській аудиторії з допомогою різних наративів, чому вторгнення в Україну – це  справедлива війна. Вона доклала багато зусиль до того, щоб уявити Україну як загрозу та довести, що Росія не мала вибору.

Але цей же успіх завів російських осіб, які ухвалюють рішення, у пастку. Пропагандистські зусилля ґрунтувалися на припущенні, що війна буде швидкою та переможною. Проте чим довше триває війна, тим складніше стає пояснювати, як будь-яку угоду з українською стороною можна вважати перемогою.

Головне завдання кремлівської пропаганди – не виправдати війну, а переконати російську громадськість у тому, що Росія переможець. Якщо російській пропаганді вдалося переконати громадськість у тому, що це війна проти нацизму, то як вона тепер пояснить будь-яке перемир'я з тими, кого зображають «нацистами»?

За даними «Медузи», кремлівська адміністрація не бачить «добрих піар-сценаріїв виходу» з конфлікту, які не призведуть до краху популярності  російської влади.

У цьому сенсі можна стверджувати, що успішне управління пропагандою під час війни вимагає постановки досяжних цілей, які можна розглядати як перемогу.

Наприклад, українська сторона від самого початку успішно трансформувала російські військові кораблі у меметичні символи російської агресії (мем «Рускій воєнний корабль, іді на ***». Таким чином, атаку і затоплення найбільшого російського військового корабля в Чорному морі, який раніше атакував острів Зміїний, можна було б вважати великою перемогою через це символічне значення.

Якщо російській пропаганді не вдасться знайти стратегію відходу,

який буде поданий російській аудиторії як перемога, це може призвести до посилення агресії, а також до втрати контролю керівництвом країни.

3. Пропаганда як управління настроями та напрямок агресії

Пропаганда – це політика управління агресією. Соціолог Льюїс Козер у своїй книзі «Функції соціальних конфліктів» (1956) стверджував, що конфлікти можуть працювати як «запобіжний клапан» та ставати «клапанами, що заміщують», на які можна виплеснути почуття ворожості та підтримати внутрішню солідарність.

Роль пропаганди полягає в тому, щоб спрямувати агресію на зовнішніх

гравців. У цьому випадку це Захід, Україна як «нацистська держава» та/або ліберали, які зображуються як «націонал-зрадники». Ці об'єкти можуть змінюватися в залежності від обставин, але внутрішньополітична стабільність вимагає їх постійного існування.

У цьому світлі пропаганда переважно займається створенням демаркаційної лінії між «своїми» та «чужими», спираючись на перетворення різних суб'єктів на об'єкти спрямування агресії. Ця трансформація спирається на логіку дегуманізації – різні гравці втрачають свій голос та об'єктивуються публічним дискурсом для підтримки політичних функцій держави

4. Гібридна пропагандистська екосистема: диван, телевізор та ноутбук

Сила російської пропаганди вже давно асоціюється з контролем влади над переважною більшістю телеканалів у Росії. Зростаюча популярність соціальних мереж, у тому числі YouTube, а також зниження популярності телебачення серед нових поколінь росіян поставили питання про те, чи російська пропаганда втрачає свою силу.

Проте війна Росії проти України показує, що ще рано ховати телебачення. Сила спонсорованої російським телебаченням пропаганди залежить від її здатності створювати гібридну структуру з соціальними мережами.

Таку структуру можна побачити в контексті одомашнення війни, коли держава щоразу успішніше перетворює війну на частину повсякденного життя громадян і, зокрема, у їхнє домашнє середовище.

Це також може бути пов'язано з поняттям спільну пропаганду. Це поняття підкреслює, як сила сучасної пропаганди залежить від здатності залучити аудиторію до поширення пропаганди та збільшити масштаби участі громадян у конфлікті.

Спільна пропаганда стає особливо потужною, коли старше покоління стає більш технічно підкованим. І це дозволяє літнім користувачам не тільки споживати, а й поширювати спонсоровані державою повідомлення через свої соціальні мережі.

5. Пропаганда: побудова когнітивних фільтрів для відсіювання альтернативних точок зору

Основна мета пропаганди – розробка когнітивних фільтрів та евристик, що відкидають будь-яку альтернативну версію реальності. Пропаганда спрямована на створення у людей емоційного стану, який знижує їх критичне мислення.

Послідовний потік телешоу використовується переважно для того, щоб люди залишалися в цьому стані високої емоційної залученості. Ці шоу дотримуються правил сценічного мистецтва та прагнуть викликати звикання у своєї аудиторії. Ось чому для людей, які не дивляться ці шоу в рамках свого повсякденного споживання, і для тієї меншості, яка може зберегти здатність до творчого мислення, їх перегляд може завдати майже фізичного болю.

Прийняття чи відхилення пропагандистських повідомлень стає основним типом маркера або поділу між «своїми» та «чужими».

6. Пропаганда як захисний механізм

Пропаганда особливо потрібна, коли онтологічна безпека, описана Ентоні Гідденсом у 1991 році як потреба переживати себе як ціле, похитнулася.

Вкрай важливо пережити кризу в тоталітарній державі, де люди не можуть впливати на своє життя через своє політичне оточення.

Мета пропаганди – захистити аудиторію від реальності шляхом створення фальшивої конструкції порядку, стабільності та безпеки. У цьому світлі пропаганду можна розглядати як механізм, що захищає від реальності.

Фундаментальний характер потреби в безпеці за Маслоу призводить до збільшення попиту на пропаганду під час кризи. Таким чином, пропагандистська подача з боку держави обумовлена не лише політичними цілями влади, а й запитом аудиторії на безпеку та вирішення суперечностей, що наростають і призводять до постійного стресу.

Це також пояснює, чому люди намагаються втекти від будь-яких джерел, які потенційно можуть призвести до сумніву та спростування пропаганди. Ось чому пропаганда часто призводить до ірраціонального, повного протиріч мислення її аудиторії.

Соціологи, які вивчають реакцію російської громадськості на війну в Україні, визначили такі суперечності як одну з головних особливостей російської пропаганди.

Щойно звучить аргумент, який суперечить пропаганді, люди або нападають з метою рішуче відкинути його, або шукають дискурсивну стратегію для ігнорування протиріччя.

7. Пропаганда та роз'єднання

Роз'єднувальна сила пропаганди спирається на давню політичну формулу «поділяй і владарюй». Когнітивні фільтри, сформовані пропагандою, застосовуються для категоризації соціального середовища та класифікації людей на «своїх» чи «чужих».

Друзі та підписники у різних соціальних мережах постійно оцінюються на основі їх ставлення до кризи. Пропаганда викликає роз'єднання з обох боків, а залучення користувачів до поширення пропаганди також призводить до розриву з тими, хто не згоден із пропагандистськими повідомленнями.

Ми можемо побачити, що пропаганда участі призводить до суттєвого зростання хвиль соціального роз'єднання, наприклад, заборон та видалення з друзів. Користувачі соціальних мереж також активно висвітлюють випадки видалення з друзів у рамках управління соціальними кордонами в умовах кризи, щоб пояснити логіку своїх дій.

Як наслідок, ми стаємо свідками того, як пропаганда призводить до роз'єднання. Результатом цього пропагандистського роз'єднання є поява все більш ізольованих інформаційних коконів, необхідних для успіху пропаганди.

Це роз'єднання можна побачити не тільки між віддаленими та онлайн- друзями з раніше слабкими зв'язками, але також і між членами сімей та близькими друзями з міцними зв'язками.

Пропаганда також використовується для роз'єднання поколінь, коли молодь не може знайти спільну мову із батьками.

8. Мова та дискурси пропаганди

Істотним елементом успіху пропаганди є створення та успішне поширення власної мови (що також можна розглядати як використання мови в якості зброї).

Поширення цієї мови залежить як від традиційних, так і від нових медіа.

Наприклад, після російського вторгнення в Україну ми могли спостерігати появу нової лексики, що включає такі терміни, як «спецоперація» (при цьому слово «війна» було не лише заборонене і виключене із офіційного дискурсу, а й криміналізоване) та «денацифікація».

Віктор Клемпер запропонував концепцію LTI (Lingua Tertii Imperii), щоб показати, як нацизм спирався на мовну конструкцію та змінив повсякденне спілкування німецького суспільства під час правління Гітлера.

У цифровому середовищі нові форми LTI підтримуються цифровими можливостями. Нова мова пропаганди прагне спиратися на меметичні форми розповсюдження, щоб запанувати в ізольованих сегментах соціальних мереж (у той час як ті, хто може кинути виклик такій мові та повідомленням, виключаються внаслідок процесів видалення підписників).

Меми створюються як для поширення пропаганди, так і протидії їй, але циркуляція цих двох типів мемів відбувається у різних сегментах соціальних мереж, переважно ізольованих один від одного.

Вепонізація мови також призводить до неприйняття російської мови деякими російськомовними мешканцями України.

Висновок

Основна вразливість пропаганди потенційно створюється нею самою, коли вона створює очікування, які можуть бути реалізовані лише на основі нових символічних конструкцій.

Це видно саме в очікуваннях швидкої перемоги, у потребі в картині перемоги або в поясненні причин відсутності такої картини.

Розрив між очікуваннями, створеними пропагандою, і картиною, пізніше запропонованої тією самою пропагандою, також може призвести до посилення агресії через емоційний характер пропаганди.

Таким чином, короткостроковий успіх пропаганди у виправданні конфлікту та емоційному залученні аудиторії може потенційно призвести до невдачі у довгостроковій перспективі. Цей провал також може бути пов'язаний із суттєвим порушенням онтологічної безпеки, що може призвести до перенаправлення агресії з боку громадськості із зовнішніх ворогів на внутрішні політичні структури.

Григорій Асмолов із King’s College London стверджує, що здатність російської пропаганди запобігати будь-якій серйозній опозиції всередині російського суспільства залишається ключовим аспектом для розуміння цієї війни.