Чи буде Перемога у війні вже у 2023 році, та скільки зусиль ще насправді знадобиться

Допоки ситуація виглядає так, що говорити про завершення війни вже у 2023 році допоки зарано. Але з іншого боку, справді наступні 3 місяці і визначатимуть перебіг нашого шляху до Перемоги, тобто – як швидко вона буде.

На даний момент ЗСУ ще мають відчутний дефіцит усіх необхідних ресурсів, тому й виникає час від часу дилема з подачі західних партнерів – або підготовка до контрнаступу, або оборона Бахмуту.

Наше воєнно-політичне керівництво зробило вольовий вибір, обидва процеси — тобто бої за «фортецю Бахмут» і підготовка до контрнаступу відбуваються паралельно, і це насправді дає свій результат. Хоча би тому, що дуже високі втрати окупанта під Бахмутом і створюють «вікно можливостей», щоби звільняти далі наші землі.

Іще один насправді дефіцитний для ЗСУ ресурс – час, який у нас росіяни постійно намагаються «вкрасти».

Тут мова не тільки про спроби рф «розкачати» Молдову та відкрити «другий фронт» із «Придністров’я», але й про те, що осінню 2023 року росіяни планують таки остаточно відремонтувати «Кримський міст», щоби там знову могли проходити військові ешелони. Із такої активності росіян саме на Півдні та саме через такий цейтнот часу і виникає варіант ударити в першу чергу саме на Мелітополь, аби перерізати всі комунікації армії рф на тимчасово окупований Крим.

Але тут Україна має і свої переваги, цінність яких ми точно поки недооцінюємо. Для початку – на підготовку до контрнаступу весною 2023 року ЗСУ мають отримати не просто певний набір техніки й озброєння. Тут мова про те, що ЗСУ отримають по суті «з нуля» готові механізовані батальйони і бригади, уже навчені, злагоджені та готові йти у бій.

Багато важливих програм по зброї для ЗСУ розписані наперед щонайменше на весь 2023 рік, або й іще далі. Наприклад, програма з виробництва боєприпасів від США та деяких східноєвропейських країн НАТО або ж контракти з виробництва буквально десятків PzH 2000 та польських САУ Krab.

«Рамштайн» також задає необхідну інерцію, і тому очевидно далі не варто буде дивуватися, звідки в ЗСУ техніка радянського взірця, але в «пустельному камуфляжі», притаманному для Близького Сходу чи Магрібу.

Більш того, є одна дуже важлива «авіаційна» деталь, на яку досі не звертали увагу. Хоча ЗСУ й матимуть (або вже мають) від США керовані авіабомби JDAM, дальність метання яких складає до 40 км, навряд чи у нас були фахівці, здатні працювати з такою зброєю. Тому, схоже, тут мова вже не тільки про те, що наші льотчики вже навчаються за стандартами НАТО. Схоже, що якраз успіхи весняного контрнаступу й визначать для Україні конкретні перспективи щодо літаків – тобто які саме типи, скільки та коли поставлять,усе, як ми любимо.

Поява в ЗСУ засобів далекобійної доставки «бавовни» по території рф також додає позитивної динаміки в ситуацію. Оскільки є явний намір асиметричними засобами «просадити» потенціал росії так, щоби вона точно була нездатна на затяжну війну.

Якщо говорити про слабкі сторони росіян у наступні декілька місяців, то вони виглядають доволі неочікувано.

Почнімо з того, що мобілізаційний потенціал рускіх потрібно оцінювати не лише за кількістю набраного «гарматного м’яса», але й за розподілом ресурсів також. А на тлі того, що окупанти кожен місяць втрачають мінімум 150 танків, а натомість отримують максимум 25 нових танків, то тут у них перспективи так собі.

Росіяни начебто «не зважають» на рівень своїх втрат, але насправді у кожній зі своїх війн рф не могла витримувати високі втрати довго. А коли вийде так, що HIMARS зможуть бити уже по аеродромам у тимчасово окупованому Криму, тоді російські окупанти почнуть відчувати свої втрати у рази гостріше.

Легко не буде нікому. Але саме так і має бути на шляху до Перемоги, яка визначатиме наше життя на десятки років наперед.

Іван Киричевський, журналіст (сторінка у FB)