Час сердець. Гру завершено

Безмежна дурість, правда? Свій недільний ранок я розпочав із відвідування російського консульства (у столиці Литви – Вільнюсі, - ЗІФ), щоби побачити, як громадяни цієї країни «обирають» диктатора у виставі, яку він влаштував. Дивлячись як зростає черга, хочеться блювати, бо ті, хто проти владіміра путіна, стояли поруч із тими, хто за нього, і ніякої дискусії чи сутички не було. Представники рабської нації терпляче чекали своєї черги, а ті, хто проти путіна, хто мав унікальний шанс поспілкуватися з тими співвітчизниками, які навіть за 50 років не адаптувалися на чужині, ним не скористалися. Я був не один, хто спостерігав за цим, і я був не єдиним, хто мав те саме просте запитання.

Не знаю, чи здатні ті гомосовєтікуси зрозуміти своїх молодих одноплемінників, адже вони ще 50 років тому жили в інших соціальних бульбашках – хоча, може, це тільки так здається, дивлячись на їхні обличчя в окулярах і пірсингах? Чесно кажучи, я ніколи не бачив стільки прикрас на тілі чи дивного екстравагантного одягу серед своїх молодих друзів зі справжнього протестного оточення. Чи це їхній природний спосіб бути схожими на західних людей, чи вони раптом скидають зі себе кайдани рабства, стаючи вільними? Якщо вони вже були там, то чому вони не пішли до кінця і не спробували боротися зі злом, не обов’язково на площах міст, тому що це неправильний шлях проти танків та автоматичної зброї, не намагалися знайти шляхи для диверсій та іншим чином завдавати шкоди уряду на своїх місцях роботи чи служби? Замість того, щоби боротися з корупцією, вони мали максимально її заохочувати, бо це одна з найефективніших видів зброї проти режиму. Це зрозуміло більшості з нас, але чому вони продовжують воювати, навіть коли йде війна.

Лідери опозиції Олексія Навального вихвалялися, що на Заході живе аж мільйон «хороших росіян» - стільки ж чи приблизно стільки ж солдатів цієї країни, скільки зараз на фронті проти України. Це серйозна сила, і різниця лише в тому, що одних об'єднує бажання вбити, а інших – інстинкт самозбереження. Перші виграють, тому що не скуті ніякими моральними принципами та легко купуються. Мільйони дурнів в обох групах і всі підконтрольні одному і тому ж КДБ, майстерно маніпулюючи свідомістю людей. У свідомості тих, хто ніколи не мав критичного мислення, тих, хто народився в десятому, а то й у двадцятому поколінні кріпаків, точніше рабів.

Вони всі звикли бігати або повзати за одним царем, який Богом даний. Про це говорили чи не всі літні люди, які виходили з російського консульства у Вільнюсі. Йдучи, вони бурмотіли про Бога та небо. І правда, яка єдина, дає зрозуміти, що ми живемо у світі брехні, і вони є святими, яких ми намагаємося пригнічувати, нав’язуючи чужі правила нашого світу вдома.

Більшість людей, яких опитали, не зрозуміли питання литовською мовою. Лише одна людина змогла зв'язати декілька речень і сказати, за кого вона голосувала. Але мій телефон розрядився, і її відповідь не потрапила в кадр. А вона й далі буде спокійно жити тут, отримавши чергове продовження дозволу на проживання, адже знає, як правильно відповісти на питання "чий Крим?". З такої ситуації та нашого наївного ставлення можна сміятися до упаду.

Після виборчої вистави було оголошено: 85% росіян, які проживають у Литві, проголосували за путіна, а зіпсованих бюлетенів не було. Точніше, їх ніхто навіть не рахував, як наївно сподівалися опозиція та її прихильники у нас. Не маю сумнівів, що вони вже говорять або скажуть: "Шкода, що не всі [громадяни росії] могли проголосувати, бо в Литві не дозволили нормально організувати для цього пункти в інших містах. Легітимність виборів показують величезні черги біля консульств, де люди похилого віку непритомніли, чекаючи на реалізацію своїх "конституційних прав". Винуваті лідери Заходу, русофоби, які підтримують "київський режим".

Проєкт російської опозиції на Заході має бути закритий, тому що неможливо воювати на відстані, так само як пити каву чи пиво, кохатися та народжувати дітей, адже життя – це не фільм, а важка будова, де не можна боятися забруднити руки, вдихати пил і захлинатися кров'ю.

Життя – це не віртуальний простір, коли безпечно виходити на протест на Заході, навіть не біля посольства своєї країни, коли ваш протест спрямований лише на те, щоби легше отримати політичний притулок, не маючи для цього реальних справ чи доказів боротьби з режимом, штучно створюючи причинно-наслідковий зв'язок. Тільки для цього організовуються окремі марші за Україну, які вже другий рік поспіль відбуваються на день пізніше.

Російські люди на Заході повинні підтримувати українську армію і своїх співвітчизників з батальйонів "Свобода", "РДК" і "Сибір", купуючи дрони-камікадзе, пікапи та тепловізори, а не ходити на концерти Максима Галкіна, "Бі-2" або Валерія Меладзе, як перед війною, але бояться до неї доторкнутися, бояться трансформації з простого іноземного агента на посібників тероризму, хоча саме такі й голосували за путіна або проти нього на його виборчій театральній сцені за найкращими правилами і традиціями режисерів російського рейху, де палиця не висить над сценою, бо може стати зброєю і вистрілити, коли настане день "Х".

Час протверезіти не лише "хорошим росіянам", але й нашим політикам, які наївно вірять, що росія може бути іншою, що її можна змінити руками таких громадян, які часто не вміють навіть забити цвях, але вміють так красиво складати сердечка з пальців, а перехожим литовцям показувати середній палець, посилаючи до пекла англійською мовою.

Бо ми господарі на своїй землі лише до пори до часу, поки не буде збудований новий Тайвань у Вільнюсі. Нові Васюки вже народилися в головах їхніх предків, тепер час їх творити тут.

     Валдас Барткевічюс, бізнесмен та громадський діяч із Литви,    волонтер, який допомагає Україні. Delfi

     Також читайте: Вірю, що росія впаде та буде роздроблена на         декілька шматків, - Валдас Барткевічюс