Білорусь. Процеси

Ігор Тишкевич

Політичний експерт Інституту майбутнього

Кінець 2024 року може стати періодом початку публічних (маю на увазі саме публічних) консультацій про рамки українсько-російських переговорів (природно, за участю інших країн). На цьому тлі для Лукашенка політична ситуація складається не дуже. Є розуміння потреби транзиту. Але є бажання йти на наступний термін. При цьому немає згоди на «ще п'ять років нетримання посинілими руками влади» ні від Москви, ні від Пекіна.

Для Москви питання Білорусі та Лукашенка особисто можуть стати або елементом для створення видимості політичного успіху в разі масштабних поступок Україні щодо мирного процесу. Або (вже якщо вдасться «викрутити руки Україні») фактором, на який не варто звертати увагу. Тобто спробувати якщо не приєднати, то суттєво посилити свій вплив до прямого кураторства внутрішніх процесів.

Для Пекіна Білорусь як суб'єкт важлива. З Лукашенком складніше. З одного боку, у того хороші відносини з Сі, з іншого – низка завдань «домашньої роботи» не виконана досі. У Піднебесній теоретично можуть погодитися на варіант виборів, але під умови подальшої трансформації системи. Причому не тільки у сфері економіки, а й політики.

Простіше кажучи, Китаю необхідно, щоби офіційний Мінськ продемонстрував здатність виходу зі спіралі ескалації зі сусідами. Якщо при цьому буде продемонстровано бажання дистанціюватися від Кремля – буде лише плюсом.

Але крім питань співучасті у війні, у Білорусі триває політична криза. Так, вона не має характеру 2020 року, але фрагментація суспільства зберігається, а електоральне ядро Лукашенка скоротилося приблизно до 25% серед міського населення (що дає діапазон 25-35% для оцінки загалом по країні).

Із урахуванням фактору 2022 простих виходів для офіційного Мінська мало. Тобто «перегорнути сторінку» просто після символічного жесту не виходить. Проте це можна організувати, тим більше, що емігрантські центри опозиції все більше втрачають можливість впливу на процеси всередині країни. І в низці держав ЄС бачать це, замислюючись над тим, як трансформувати політику на білоруському напрямі.

«Перегорнути сторінку» просто так не може і Лукашенко. Для автократа важливо на внутрішньому полі демонструвати свою силу, а різкий розворот (у тому числі й у внутрішньополітичних питаннях) загрожує втратою лояльності частини оточення. Другий аспект – його особиста травма від 2020 року – Лукашенко хоче бачити і сам собі довести, що «люди його люблять».

Потрібен символічний акт. І вибори 2025 року можуть стати такими. Десь чи сам Лукашенко (після намальованих йому 99,9%, але без протестів на вулицях) з «позиції переможця» заявляє про необхідність дружити зі сусідами. Або ще краще для країн ЄС, його змінник говорить про нову політику.

Але для 2025 року необхідно вирішити декілька завдань:

1. Забезпечити базу – тобто розпочати зрушення у відносинах з ЄС

2. Продемонструвати готовність до трансформації політики (тут як для ЄС, так і для КНР)

3. Заручитися підтримкою сильного партнера як балансиру впливу Москви (ну, тут явно Пекінський трек)

4. Поглибити розкол усередині білоруського суспільства. Насамперед по лінії «опоненти Лукашенка всередині країни – еміграційні опозиційні групи». Цей розкол вже існує, і він сильний. Але демонстрацією «неефективності» роботи нової білоруської опозиції (йдеться про структури, що виникли після 2020), разом із процесами всередині країни можна його поглибити.

З урахуванням сказаного вище, ми вже спостерігаємо наступне

1. Із червня 2024 року йде рокіровка управлінців (від області до уряду) з поступовим зменшенням впливу «людей у погонах».

2. Укази про помилування політичних в'язнів, які ризикують стати регулярними. Так би мовити, потроху, але 20-30 чоловік, але раз чи двічі на місяць. Де список звільнених можна обговорювати з дипломатами країн ЄС, але не можна з віленським чи варшавським центрами нової опозиції.

3. Різке (понад удвічі порівняно з весняними даними) зниження кількості спроб перетину білорусько-польського кордону нелегальними мігрантами.

4. Більш ніж 11 китайських делегацій (на рівні міністерства та вище) у Білорусі з 15 червня до кінця серпня.

5. Анонсована конференція щодо «боротьби з нелегальною міграцією», на яку запросять керівників МЗС низки європейських держав. Тобто Лукашенко спробує домовитися про зручний для всіх варіант виходу з міграційної кризи.

І нарешті шоу на українському напрямі. Для РФ є заяви про перекидання майже всієї армії до кордону. Українські прикордонники заявляють, що кардинальної кількісної та якісної зміни ситуації не відбувається.

А останніми днями – початок процесу збиття «шахедів», що залітають на білоруську територію. Поки що без різких заяв Лукашенка із цього приводу. Але процес має демонстративний характер, особливо на тлі небажання збивати «залітні БПЛА» Польщею та Румунією.

Лукашенко демонструє готовність до торгів. І цей торг він бажає розпочати якомога раніше, щоб узимку 2025 року можна було вже демонструвати наступний етап трансформації політики. Йому важливо забезпечити собі стійкість до заморожування (або припинення) війни в Україні. І це питання як його особистого майбутнього, зокрема у разі транзиту влади.

Отже, ми станемо свідками ще не однієї цікавої історії на білоруському напрямку. Аж до неймовірного – створення «опозиційної партії» всередині Білорусі. Не сьогодні, але трохи пізніше, 2025-го.

P.S.

Нагадую журналістам, що за білоруським напрямом працюю за межами «Українського інституту майбутнього». Прошу враховувати в титруванні, якщо будете використовувати цей текст.

Ігор Тишкевич, ТГ-канал

На фото Reuters – Лукашенко в Казахстані у 2022 році