90 млр для України та гібридна війна: як Росія намагається зламати Європу й США

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

Рішення Європейського Союзу надати Україні безвідсотковий кредит у 90 млрд євро на 2026–2027 роки суттєво посилює фінансову та безпекову стійкість Києва й зменшує можливості Кремля для військового та політичного тиску. Водночас у Європарламенті дедалі гучніше говорять про проросійське шпигунство, а США стикаються з постійними кібератаками з боку підконтрольних Росії хакерських угруповань, що свідчить про системну ескалацію гібридної війни Москви проти Заходу.

Євросоюз ухвалив рішення надати Україні фінансову допомогу у вигляді безвідсоткового кредиту в розмірі 90 млрд. євро на період 2026-2027 років. Президент Володимир Зеленський подякував лідерам Європейського Союзу за це. "Це значна підтримка, яка справді посилює нашу стійкість", - заявив Зеленський додавши, що важливо, що російські активи залишаються знерухомленими і Україна отримала фінансову безпекову гарантію на найближчі роки.

Таке рішення Євросоюзу підштовхує главу Кремля до переговорного процесу та підписання мирного договору, враховуючи, що Київ отримає гарантоване фінансування потреб щодо стримування російської агресії.

Мрії Москви максимально використати ситуацію та тиснути на Київ у військовому плані, так як Україна могла залишитися без європейської фінансової допомоги, за відсутності американської вже рік, можуть залишитися тільки мріями.

А в цей час Deutsche Welle повідомило, що під час дебатів в Європарламенті на тему «Випадки проросійського шпигунства в ЄП» його учасники заявили про необхідність створення спеціального органу, який займеться розслідуванням причетності деяких євродепутатів до шпигунської діяльності на користь іноземних держав, зокрема, Росії.

«Російський режим веде війну не тільки проти України, а й проти наших країн і демократичних інститутів – не за допомогою зброї, а грошей у конвертах», – заявив чеський євродепутат від Європейської народної партії Томаш Здеховський.

Він назвав такий стан справ загрозою для безпеки ЄС. «Це поодинокі випадки чи лише верхівка айсберга? Ми не дізнаємося, поки не докопаємося до суті проблеми», – своєю чергою заявив нідерландський євродепутат від групи Зелених Райнір ван Ланшот.

Він запропонував створити орган з питань депутатської етики і надати Європарламенту право проводити розслідування. «Тільки тоді ми зможемо з'ясувати, наскільки далеко зайшло це втручання, і можливість зупинити його», – упевнений ван Ланшот.

Останнім часом у Європарламенті спалахнуло кілька шпигунських скандалів, зокрема довкола колишніх і нинішніх євродепутатів. Звинувачення в надто лояльному ставленні до Москви і в поширенні проросійських наративів найчастіше лунають на адресу євродепутатів від лівих і крайніх правих політичних груп.

Так, навесні 2024 року журналісти-розслідувачі опублікували матеріал, у якому звинуватили латвійську євродепутатку Тетяну Жданок у багаторічній співпраці з російською ФСБ. У листопаді 2025 року колишнього члена Європарламенту Нейтана Гілла у Великій Британії засудили на 10,5 роки позбавлення волі за отримання хабарів в обмін на лобіювання політичних інтересів РФ у Європі та поширення вигідних Москві наративів щодо України.

В отриманні хабарів від представників Росії та активній діяльності в прокремлівській медіа платформі Voice of Europe в період перебування на посаді депутата Бундестагу, було звинувачено чинного євродепутата, політика з німецької право популістської партії «Альтернатива для Німеччини» Петра Бистрона.

Європарламент для Росії є стратегічним майданчиком впливу, через який Москва намагається безпосередньо втручатися у процес ухвалення рішень ЄС. Мета Кремля – послабити єдність Євросоюзу, використовуючи депутатів як ретрансляторів своїх наративів, щоб створювати внутрішні розколи.

В умовах війни проти України шпигунство РФ в Європарламенті є частиною ширшої стратегії гібридної війни Москви, спрямованої на підрив демократичних інституцій.

Російське шпигунство в Європарламенті слід розглядати як елемент довгострокової стратегії проникнення в європейські центри ухвалення рішень. Кремль інвестує в політичні зв’язки, корупцію та інформаційний вплив роками, очікуючи моменту кризи. При цьому кожен випадок викриття проросійського шпигунства в Європарламенті завдає удару по репутації інституції. Відповідно, реакція ЄС має бути не разовою, а системною.

Крайні праві та крайні ліві політичні сили в Європарламенті часто виступають як політичні союзники Кремля, відкрито критикуючи санкції проти Росії та блокуючи допомогу Україні. Саме ці групи найбільш охоче транслюють наративи про «мир за будь-яку ціну», «втому від війни» та «відповідальність Заходу». Їхня діяльність створює сприятливе середовище для російського впливу, навіть без прямого шпигунства.

У цьому сенсі ідеологічна симпатія до Москви часто виконує ту саму функцію, що й агентурна робота. Ініціатива зі створення спеціального органу для розслідування шпигунської діяльності в Європарламенті означає перехід до системної політики самозахисту інституцій ЄС. Вона свідчить про усвідомлення євродепутатами внутрішніх ризиків і готовність не приховувати проблему, а інституційно з нею боротися. Такий крок є сигналом як громадянам ЄС, так і зовнішнім гравцям, що проникнення агентів впливу розглядатиметься як питання безпеки.

Посилення боротьби з російським шпигунством у Європарламенті неможливе без глибшої координації між національними службами безпеки держав-членів ЄС. Обмін розвідувальною інформацією, узгоджені стандарти розслідувань та спільні механізми реагування дозволили б уникнути ситуації, коли окремі країни залишаються «слабкою ланкою».

ЄС поступово підходить до необхідності створення повноцінного наднаціонального контррозвідувального органу для захисту своїх інституцій від зовнішнього втручання.

На відміну від механізмів координації, така структура мала б власні аналітичні та слідчі повноваження і діяла б незалежно від політичних циклів окремих держав. Її поява означала б інституційне визнання того, що гібридна війна з боку Росії є довготривалою загрозою, яка потребує постійної й системної відповіді.

18.12.2025 сайт Risky опублікував статтю у якій йдеться про спрямовану проти США діяльність двох російських державних хакерських угруповань – CyberArmyofRussia_Reborn та NoName057(16). За даними міністерств юстиції та фінансів США та CISA, ці групи створені, фінансуються та скеровуються російськими державними структурами, зокрема військовою розвідкою - ГРУ. Їх було створено з метою маскування державних кібератак під нібито громадську активність.

Незважаючи на низький рівень технічної компетентності учасників угруповань і поки що обмежені прямі збитки, сам характер атак свідчить про серйозні ризики. Хакери втручаються безсистемно у будь-які вразливі операційні системи незважаючи на логіку та наслідки. Вони завдають ударів по водопостачанню, харчовій промисловості та іншим об’єктам критичної інфраструктури США. Навіть примітивні методи, які застосовують підконтрольні російським спецслужбам хакери мають потенціал для серйозних аварій або нанесення шкоди населенню. РФ, використовуючи слабо підготовлені, але численні групи, знижує поріг застосування кібератак проти цивільних об’єктів.

Поширення інформації щодо наслідків атак у публічному просторі є частиною психологічного впливу Росії проти американського суспільства. Для США загроза полягає у системному характері діяльності цих груп. Таким чином Москва використовує практику постійного кібернетичного тиску в «сірій зоні» між війною та миром. Використання хакерів дає РФ можливість заперечувати пряму відповідальність і уникати негайних наслідків. Росія нормалізує використання недержавних, наполовину контрольованих кібергруп для атак на цивільну інфраструктуру, що дестабілізує ситуацію та провокує на подібні дії інші держави, налаштовані проти США та Заходу.

Кібератаки з боку РФ відбуваються в умовах тривалої геополітичної конфронтації зі США та їхніми союзниками. Після повномасштабного вторгнення в Україну Росія дедалі активніше застосовує асиметричні інструменти впливу, зокрема кібернетичні операції низької інтенсивності. Такі дії дозволяють Москві тиснути на супротивників без ризику прямої військової ескалації. Міжнародне право щодо механізмів стримування у кіберпросторі залишається недостатньо опрацьованим, що створює сприятливе середовище для подібних операцій.

США, як держава з розвиненою та децентралізованою інфраструктурою, є особливо привабливою ціллю. Москва також уважно спостерігає за реакцією Вашингтону на дрібні інциденти, тестуючи межі допустимого. У ширшому міжнародному контексті така практика може бути перейнята іншими державами, що сприятиме подальшій мілітаризації кіберпростору. Для США це означає життя в умовах постійного кібернетичного тиску навіть у формально мирний час.

Використання Росією атак на цивільну інфраструктуру за допомогою хакерів створює небезпечний прецедент. РФ демонструє, що такі дії можуть бути регулярними та майже безкарними, що підриває міжнародні норми стримування у кіберпросторі. Низька компетентність російських хакерів підвищує ризик неконтрольованих наслідків. Втручання у роботу операційних систем критичної інфраструктури можуть спричинити аварії або загибель людей. Так, США стикаються з загрозою не лише навмисної ескалації, а катастрофи через дилетантство, що ускладнює планування адекватної відповіді.

Фото - Bas van der Schot/cagle.com