кремль готується витрачати більше на війну та посилює репресії, - огляд політики росії

Події останнього тижня свідчать про наростання системних викликів для російської влади. На тлі рекордного бюджетного дефіциту Кремль спрощує механізми фінансування воєнних витрат, посилює контроль над громадянами та шукає додаткові джерела ресурсів. Водночас Москва змушена реагувати на скорочення нафтових доходів і втрату впливу на пострадянському просторі, зокрема після невдачі проросійських сил на виборах у Вірменії, - в рамках Програми російських і білоруських студій експерти Антон Оксентюк та Михайло Сінаюк представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Російська влада готується фінансувати війну понад затверджений бюджет

Цього тижня в росії відбулась новина, яку можна назвати чи не найбільш важливою за останній час в контексті внутрішньої економічної ситуації. Мова йде про ухвалення російською державною думою поправок до бюджетного кодексу, які дозволяють уряду збільшувати видатки та внутрішній державний борг понад ліміти, закладені в законі про бюджет. При цьому швидкість, з якою депутати прийняли відповідні поправки говорить сама за себе. Все відбулося протягом одного дня. Формально чиновники пояснили це необхідністю “гнучко реагувати” на ситуацію в умовах постійних змін.

Щоб зрозуміти чому саме ця новина є такою важливою слід згадати деякі деталі того, як саме функціонує російський бюджет. З погляду норми, то перегляд бюджетних видатків, дефіциту або боргових лімітів має проходити через повноцінну процедуру внесення змін до закону про бюджет. Тобто суто формально уряд мав би пояснювати, за рахунок чого фінансуватимуться додаткові видатки, як це вплине на борг, дефіцит і загальну стабільність бюджету.

Схематично це виглядає так. Уряд бачить потребу збільшити видатки або борг → готуються зміни до закону про бюджет → їх вносять до державної думи → депутати “голосують” → змінюються параметри бюджету і уряд отримує право витрачати або позичати більше грошей.

Внесені поправки радикально змінюють цей процес. Відтепер, якщо російський уряд хоче збільшити видатки або внутрішнє фінансування дефіциту, він просто використає нові повноваження для збільшення витрат без огляду на поточний закон про бюджет. Іншими словами, такого поняття як рамка поточного бюджету більше не існує, адже її можна з легкістю обійти.

Причина цього рішення цілком зрозуміла, експерти Української призми неодноразово аналізували економічні проблеми росії. За перші п’ять місяців року дефіцит федерального бюджету сягнув близько 6 трлн рублів, що вже перевищує річний план дефіциту. Формально російське міністерство фінансів пояснює це фінансуванням видатків на випередження, насамперед щодо державних контрактів. Частково це може бути правдою. Але навіть якщо частина витрат справді була перенесена на початок року, сама величина дефіциту демонструє, що поточний затверджений бюджет просто не відповідає реальності. На цьому фоні доволі дивно звучать слова заступниці міністра фінансів рф Іріни Окладнікової про те, що бюджетної кризи в росії нібито немає.

Майже точно можна сказати, що гроші для збільшення видатків російський уряд збирається брати за рахунок внутрішніх джерел. Мова в першу чергу йде про російський аналог ОВДП – ОФЗ.

Проблема для російської економіки полягає у тому, що внутрішній борговий ринок не може нескінченно поглинати нові обсяги державних паперів без наслідків. Попри це, запровадження таких змін означає, що кремль може готуватися не лише до продовження фінансування самої війни, але й до будь-якого сценарію різкого збільшення витрат. Причин для цього чимало. Це і спроба нового радикального збільшення “виплат” за  контрактами з міноборони та відправку на війну, і додаткове фінансування ВПК, і потенційний пошук коштів для нової хвилі мобілізації.

Ймовірно, що в цьому контексті слід розглядати й останні новини навколо голови центробанку Ельвіри Набіулліної. Нагадаємо, що минулого тижня вона не виступила на “петербурзькому економічному форумі”, потім пропустила конференцію “російський фондовий ринок”, а також не була присутня на останній економічній нараді у путіна, де обговорювали інфляцію та ключову ставку. Все продовжує пояснюватися лікарняним, але цей факт не пояснює, чому на нараді з путіним не було навіть ні одного заступника Набіулліної. А тому потенційний політичний контекст був би зрозумілим, адже центробанк перебуватиме у складній позиції.

Річ у тому, що коли російський мінфін почне випускати більше ОФЗ, їх має хтось купувати. У росії головними покупцями таких паперів є внутрішні гравці, насамперед банки. Чим більше ОФЗ випускатиме мінфін, тим більшим буде тиск на банківську систему. Якщо банкам не вистачатиме ліквідності для купівлі ОФЗ або просто нормальної роботи, вони підуть до центробанку, аби отримати гроші під заставу цих же паперів через РЕПО або інші механізми рефінансування. І потім на ці ж гроші знову потенційно підуть купувати ОФЗ. Ось тут і виникає проблема для центробанку. Формально це не є прямим фінансуванням дефіциту з їхнього боку. Але на практиці така схема розмиває межу між звичайною підтримкою банківської ліквідності та опосередкованим фінансуванням воєнного бюджету. І в такому випадку Набіулліна опиняється перед складним вибором: або активніше підтримувати фінансову систему, що в такому випадку посилить інфляцію, або жорсткіше обмежувати ліквідність і тим самим ускладнювати мінфіну фінансування дефіциту та війни. Цілком зрозуміло, що другий варіант тягне за собою політичні наслідки для Набіулліної.

Посилення тиску на релокантів

владімір путін підписав закону про арешт майна та банківських рахунків росіян, які виїхали за кордон і притягуються до адміністративної відповідальності, що знаменує фінальний етап побудови тотальної системи економічного тиску на неугодних. Норма, яка набуває чинності з вересня, фактично стирає межу між кримінальним покаранням та адміністративними проступками, перетворюючи останні на інструмент масштабного позасудового пограбування. Офіційним приводом для санкцій тепер є широкий спектр правопорушень «проти інтересів рф»: від традиційної «дискредитації армії» та закликів до санкцій до пропаганди нацистської символіки, порушення правил діяльності «іноагентів» чи проявів «неповаги до влади».

Аналіз цього закону засвідчує кілька критичних аспектів, які повністю змінюють правове поле всередині росії. По-перше, закон розширює перелік закордонних діянь, за які емігрантів можна переслідувати заочно, з двох до п'ятнадцяти пунктів. Оскільки застосувати до осіб за кордоном традиційні заходи на кшталт адміністративного арешту чи обов'язкових робіт неможливо, держава свідомо робить ставку на фінансове знищення. По-друге, і це найголовніше, арешт на гроші та нерухомість накладається як «забезпечувальний захід» уже на стадії складання протоколу. Це означає, що людину позбавляють доступу до її активів ще до того, як суд формально визнає її винною. Ба більше, вартість арештованого майна законодавчо не обмежена розміром самого штрафу. За умовний репост у соцмережі зі штрафом у кілька десятків тисяч рублів влада отримує легальну можливість заблокувати рахунки на мільйони або заарештувати квартиру, що за фактом є прихованою конфіскацією.

Цей крок розв'язує для кремля одразу три стратегічні завдання. З політичного погляду – це акт залякування та примусу до мовчання тієї частини еміграції, яка, перебуваючи в безпеці за кордоном, продовжувала залишатися медійно та політично активною. Економічно – це спроба утримати капітал всередині країни, адже багато релокантів досі зберігали зв'язок із росією через здачу нерухомості в оренду або накопичення в російських банках. Ідеологічно – режим демонструє внутрішньому споживачу абсолютну безкомпромісність: будь-який розрив із державною лінією веде до статусу повного правового та майнового вигнанця. З вересня російська еміграція опиняється перед остаточним вибором: або тотальне мовчання, або повна ліквідація будь-яких матеріальних та фінансових активів, що залишалися на батьківщині.

Зниження обсягів видобутку нафти

Російська нафтогазова галузь, яка десятиліттями слугувала головним фінансовим фундаментом кремля та інструментом його геополітичного шантажу, остаточно увійшла в фазу системної деградації. Динаміка останніх місяців наочно демонструє, що поєднання зовнішнього санкційного тиску, регулярних високоточних ударів по інфраструктурі та спроб внутрішнього правового терору є свідченням глибинної кризи режиму. Москва більше не керує процесами на енергетичному ринку - вона змушена гарячково підлаштовуватися під нові руйнівні реалії.

Головним індикатором технологічного безсилля рф став тривалий спад видобутку нафти. За даними ОПЕК, видобуток нафти в росії скорочується вже багато місяців поспіль. Символічний перелом відбувся наприкінці минулого року: якщо раніше москва запевняла партнерів по картелю, що свідомо обмежує видобуток задля підтримки світових цін, то тепер на графіках утворилися класичні «ножиці». Дозволені квоти ОПЕК+ продовжують планомірно зростати, а реальний видобуток в рф стрімко котиться донизу. Наразі середньодобові показники впали до рівня близько 9,01 млн барелів. Це майже на 370 тисяч барелів менше за попередні пікові значення і, що найважливіше, на колосальні 690 тисяч барелів нижче офіційно дозволеного російській федерації ліміту.

Навіть на тлі нещодавніх домовленостей семи країн ОПЕК+ (включаючи Саудовську Аравію, Казахстан та рф) про символічне збільшення видобутку на 188 тисяч барелів на добу для «збереження балансу ринку», для москви це рішення виглядає суто номінальним. росія фізично не здатна заповнити навіть наявні квоти, не кажучи вже про реальне нарощування дебіту свердловин.

Ключовим фактором, який запустив цей незворотний спад, став новий етап гібридної війни - систематичні атаки українських безпілотників на нафтову інфраструктуру в європейській частині рф. Удари по нафтопереробних заводах (НПЗ), великих нафтобазах та логістичних вузлах створили ефект «вузького горла». Пошкодження переробних потужностей змусило нафтові компанії консервувати свердловини, оскільки сиру нафту стало ніде зберігати та переробляти. Ситуацію посилює хронічний брак західних інвестицій та технологій горизонтального буріння, без яких відновлення пошкоджених об'єктів або розробка нових родовищ стають неможливими.

Прямим наслідком цього колапсу стало радикальне скорочення російського морського експорту через експортні порти (Приморськ, Усть-Луга та Новоросійськ). Росія змушена майже на третину знизити поставки сировини на зовнішні ринки — з 2,5 млн барелів на добу до 1,7 млн барелів. Кремль пішов на цей крок не з власної волі, а через гостру потребу рятувати внутрішній паливний ринок. Щоб уникнути порожніх АЗС та дефіциту бензину в регіонах після успішних атак на НПЗ, москві доводиться забирати нафту з експортної труби і перенаправляти її на заводи, що вціліли. Це автоматично позбавляє бюджет значної частини валютної виручки і б'є по логістиці «тіньового флоту».

Утім, попри очевидні руйнування, нафтогазовий сектор рф все ще утримується на плаву за рахунок високих світових цін на нафту. Поточне падіння видобутку на 3–4% не є фатальним, доки глобальний ринок лихоманить від геополітичних ризиків на Близькому Сході, зокрема навколо стратегічної Ормузької протоки. Висока вартість бареля Brent наразі компенсує кремлю кількісні втрати сировини. Крім того, окремі сусіди рф, як-от Казахстан, відкрито заявляють про готовність до потенційного послаблення ОПЕК+ та прагнуть захистити власну економіку без потрясінь, що послаблює загальну дисципліну нафтового картелю.

Усвідомлюючи неминучість довгострокового падіння нафтових доходів, російська влада переходить до відверто канібалістичних методів поповнення бюджету та утримання контролю всередині країни. Ці кроки виконують ту саму функцію, що й урізання нафтового експорту задля порятунку НПЗ: кремль намагається силою утримати капітал всередині країни та залякати незгодних, перетворюючи внутрішній ринок на закриту «фортецю в облозі».

Російська енергетична стратегія перетворилася на гасіння пожеж у ручному режимі. Втрата технологічної гнучкості, вимушене скорочення експорту через успішні удари дронів та нездатність виконувати квоти ОПЕК+ свідчать про те, що запас міцності нафтової галузі рф стрімко вичерпується. Намагаючись компенсувати втрату зовнішніх ринків та технологій, режим вдається до внутрішнього пограбування власних громадян. Проте жодні внутрішні репресії та конфіскації не здатні замінити втрачені нафтодолари, якщо світові ціни підуть донизу, а українські дрони продовжать переформатовувати карту російської нафтопереробки.

Реакція РФ на результати виборів у Вірменії

Ще однією важливою зовнішньополітичною темою тижня стали парламентські вибори у Вірменії та реакція росії на їх результати. Нагадаємо, що партія Нікола Пашиняна “Громадянський договір” отримала близько 50% голосів та змогла зберегти парламентську більшість, а проросійські сили не змогли поставити під сумнів поточний зовнішньополітичний курс країни, спрямований на подальше дистанціювання від росії та інтеграцію з Європою та США.

Останні кілька місяців, а особливо тижнів, російська влада фактично розпочала економічну війну проти Єревану, блокуючи експорт цілого ряду вірменських товарів на російський ринок та погрожуючи збільшенням ціни на газ, який Вірменія купує у росії, разом із скасування економічних преференцій. Все це здійснювалося зі зрозумілою метою – натиснути на вірменське суспільство, аби воно проголосувало за проросійські партії.

В першу чергу важливим моментом є те, що загальну офіційну реакцію російської влади можна описати одним реченням – ми не визнаємо власної поразки. Путінський речник Дмітрій Пєсков заявив, що кремль спочатку хоче дочекатися офіційних результатів, а також згадав про нібито численні повідомлення щодо порушень під час голосування. Традиційно набагато жорсткішою була реакція російського міністерства закордонних справ. Марія Захарова почала говорити про нібито “репресії”, тиск на опозицію, арешти політиків і громадських діячів, а також про розкол у вірменському суспільстві. По суті, російська влада просто публічно повторила “аргументи” проросійської опозиції, яка після виборів почала заявляти про порушення та вимагати анулювання результатів.

Чого слід очікувати далі? В цілому стратегія москви вже є зрозуміло. Кремль буде наголошувати на тому, що у нього існують “питання” стосовно легітимності вірменської влади. Скоріш за все ми продовжимо чути систематичні порівняння Вірменії та України, у відношенні якої москва багато років використовує подібну ж стратегію.

В контексті ж Єревану може додатися й те, що кремль апелюватиме до постійних заяв проросійської опозиції щодо нелегітимності влади та буде акцентувати увагу на їх різноманітних діях, спрямованих на підрив внутрішньополітичної стабільності.

Проросійська “Сильна Вірменія” Самвела Карапетяна вже подала до ЦВК Вірменії вимогу анулювати результати виборів, заявляючи про порушення.

Також  слід очікувати продовження економічної війни з боку росії. Наприклад, 12 червня російська влада вже поширила заборону на ввезення всієї “підкарантинної” продукції вірменського походження, а також на товари, що реекспортуються через Вірменію. Нагадаємо, що в усіх випадках використовується класичне звинувачення у фітосанітарних порушеннях. В політичному плані російська влада буде лише інтенсифікувати риторику та дії, спрямовані проти Вірменії в контексті її членства в ЄАЕС та ОДКБ. Наприклад, Сєргєй Лавров вже заявив, що москва збирається “розглянути заходи” у відношенні країни через “несплату членських внесків”.

У підсумку реакція росії на вибори у Вірменії очікувано показала, що москва не готова сприймати перемогу Пашиняна, а тому нас й надалі очікуватиме політична реальність, в якій кремль продовжить тримати вірменське суспільство та Єреван у постійній політичній напрузі за допомогою економічного тиску та погроз.