кремль конвертує сфальшовані вибори у продовження війни ціною населення, - огляд політики росії

Минулого тижня кремль вкотре продемонстрував, наскільки успішно може поєднувати «народну підтримку», економічне затягування пасків і дипломатичну активність. Спочатку «єдина росія» отримала рекордний результат на виборах до держдуми, потім влада взялася підвищувати податки на тлі погіршення економічних прогнозів, а паралельно москва продовжила шукати важелі тиску на Вірменію та брехати світові про власну готовність до переговорів, - в рамках Програми російських і білоруських студій експерт Антон Оксентюк та інтернка Валерія Бунак представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

«єдиній росії» намалювали рекордну більшість у держдумі

Цього тижня російська влада остаточно завершила так звані вибори до державної думи. Як і цілком очікувалося, путінська партія ”єдина росія” здобула “перемогу” та продовжила власний повний контроль над російським парламентом. Разом із цим, навіть у цій ситуації були наявні моменти, що заслуговують окремого аналізу.

Перш за все це стосується тих цифр, які кремль в результаті “намалював”. «єдина росія» отримала 57,83% голосів і 349 мандатів із 450, що є найбільшим представництвом партії за всю її історію. Для порівняння, у 2021 році вона офіційно набрала 49,82% та 324 мандати. Сам факт фальсифікацій нікого не здивував. Путін вкотре продемонстрував, що його політична система здатна технічно провести «вибори» будь-якого масштабу. Значно важливішим став саме масштаб цих фальсифікацій. Нагадаємо, що ще 10 вересня провладний фонд «общественное мнение» оприлюднив «прогноз», за яким «єдина росія» мала отримати 47–49% при явці 54%. Тобто заздалегідь запланований рівень був близьким до 50%, що фактично повторювало б намальований результат 2021 року.

Однак влада вирішила піти значно далі. Наскільки саме далі, показали незалежні оцінки. Так, застосувавши метод електорального аналітика Сєргєя Шпількіна, журналісти «Новой газеты Европа» та «Важных историй» дійшли висновку, що без маніпуляцій результат «єдиної росії» міг становити лише 34-35%. Причому метод фіксує виключно вкидання голосів, а переписування голосів та «малювання» протоколів з нуля не враховує, тобто реальна цифра може бути ще нижчою. За оцінками інших аналітиків, реальна явка могла становити близько 40-44% замість офіційних 59,8%.

У цій ситуації постає очевидне питання того, навіщо путіну настільки показово демонструвати настільки нереалістичну картинку?

Відповідь криється в самій стратегії цієї кампанії, яка від початку й до кінця була побудована на темі війни проти України. Вже 23 вересня путін сам інтерпретував результат саме так, звернувшись на нараді з урядом до військових, та заявивши, що “результат голосування” демонструє віру людей у перемогу. Там же він заявив, що рекордна явка свідчить про підтримку курсу влади.

Таким чином ми бачимо, що путіну була потрібна саме картина підтримки війни з боку переважної більшості російських громадян, які, таким чином, нібито підтримують лінію кремля. А отже й усі його рішення, які, вочевидь, російській владі доведеться ухвалювати для подальшого фінансування війни, теж мають відповідний “народний” мандат. При цьому такі рішення вже почали ухвалюватися. Лише через чотири дні після «виборів» мінфін рф вже вніс пакет підвищення податків та інших фінансових нововведень, спрямованих на збільшення бюджетних доходів держави, спрямованих безпосередньо на населення росії.

Уряд рф підвищує податки та прогнозує падіння промисловості, а великий бізнес боїться націоналізації

Як ми вже зазначали вище, після так званих виборів російська влада перейшла до ухвалення непопулярних економічних рішень. Відразу кілька новин минулого тижня дозволяють зрозуміти, наскільки погіршується стан російської економіки та яким чином кремль збирається латати власну бюджетну діру, яка за результатами 2026 року сягне щонайменше 7 трлн рублів, що буде вдвічі більше за початковий план у 3,7 трлн.

Так, 24 вересня уряд рф схвалив проєкт бюджету на 2027–2029 роки. Показово, що лише за два тижні до голосування Пєсков запевняв, що кремль не розглядає підвищення податків. Натомість напередодні схвалення бюджету міністр фінансів рф Антон Сілуанов, як і сам путін, заявили, що видатки на оборону та безпеку залишатимуться пріоритетними напрямами бюджетної політики впродовж наступних трьох років. У самому законопроєкті прогнозується, що у 2027 році доходи бюджету становитимуть 43,3 трлн рублів, а видатки — 48,8 трлн рублів. Дефіцит сягне 5,5 трлн рублів, або 2,2% ВВП, порівняно з 1,2% ВВП у попередніх прогнозах. При цьому бюджет розрахований виходячи з ціни нафти Urals на рівні 50 доларів за барель.

Але, вочевидь, найголовнішим стало розуміння того, як саме російська влада збирається наповнювати бюджет. Так, російський уряд вже розробив пакет поправок до Податкового кодексу. По-перше, планується підвищення ставок ПДФО на так звані пасивні доходи громадян. Йдется про доходи від інвестицій у цінні папери, продаж майна та відсотків за банківськими депозитами. Наразі вони оподатковуються за ставками 13-15%, а після внесення змін ставка становитиме 13-22%. Підвищення податку, за оцінками мінфіну, торкнеться 4 млн росіян. Водночас від нього звільнять учасників війни проти України. По-друге, мінфін планує встановлення ПДВ в максимальному розмірі 22% на покупки в іноземних інтернет-магазинах без передбаченого раніше трирічного перехідного періоду.  По-третє, для великого бізнесу планують запровадити «податок на надприбутки». Виробники кольорових металів та добрив сплачуватимуть його за ставкою 30%, а золотодобувні компанії – 20%.  

Негативною продовжує бути й ситуація з промисловістю, про що експерти Української призми неодноразово згадували за весь період повномасштабного вторгнення. Особливо ця проблема для кремля загострилась під кінець 2025 року. За оновленим ж даними російського уряду, 2026 рік промисловість завершить зі спадом на 0,2% замість очікуваного зростання на 0,6%. Якщо ж прогноз справдиться, це стане першим річним скорочення російської промисловості з 2020 року. Паралельно за даними росстату, протягом перших восьми місяців 2026 року російське промислове виробництво показало нульову динаміку, а в серпні скоротилося на 0,8% у річному вимірі.

Погіршується і ситуація з інвестиціями: замість падіння на 1,5% очікується скорочення на 5,4% – найгіршого показника із 2015 року. За підсумками першого півріччя вони вже скоротилися на 9,9%. Серед причин падіння відомство називає високі процентні ставки, загальну невизначеність та інфраструктурні ризики.

Паралельно глава держбанку «втб»  Андрєй Костін публічно заявив про відтік капіталу з росії. за даними цб рф, він уже перевищив 17 млрд доларів. За словами Костіна, великі підприємці дедалі більше побоюються введення «зовнішнього управління» й відібрання власності під різними приводами, а тому намагаються вкладати кошти не в основний бізнес, а в інші напрями. Ці побоювання мають цілком конкретні підстави. Лише в середині вересня путін указом передав у тимчасове управління компанії «Л.Е.В. Менеджмент» російські юрособи «Ашан», «Леман Про», заводи Nestle та логістичні активи FM Logistic. Нагадаємо, що саме цей механізм ми аналізували наприкінці серпня, коли путін дозволив уряду вводити тимчасове державне управління майном компаній без рішення суду.

Переговорний трек: зустрічі Лаврова в Нью-Йорку та заява путіна

За останній тиждень ми продовжили спостерігати й за активністю на переговорному треку. Цього разу вони перемістилося на поля Генасамблеї ООН у Нью-Йорку. Так, 23 вересня Сєргєй Лавров провів 50-хвилинну зустріч з держсекретарем США Марко Рубіо, після якої американська сторона оголосила, що запросила путіна на саміт G20 у Маямі 14-15 грудня. Неочікуванним стала й інша зустріч Лаврова з міністром закордонних справ Німеччини Йоганном Вадефулем, яка відбулась 26 вересня. Це була перша зустріч глав зовнішньополітичних відомств двох країн із січня 2022 року.

Почати варто із зустрічі з Рубіо, адже саме вона чи не найкраще в черговий раз продемонструвала реальний стан переговорного процесу. За версією мзс рф, Лавров підтвердив американському колезі прихильність москви досягненню цілей війни. Рубіо ж після зустрічі заявив, що обидві сторони виявили зацікавленість в обмеженому перемир'ї щодо експорту зерна та енергоносіїв, але одразу наголосив, що це «дві різні речі» з загальним припиненням вогню, а війну така домовленість не завершить. Тобто максимум, про який вдалося говорити – це часткове обмеження ударів. Лавров же відразу після зустрічі, виступаючи на засідання Радбезу ООН, в черговий раз заявив, що росія не робитиме паузи у війні на час переговорів у будь-якому форматі. Іншими словами, у позиції кремля немає жодних змін.

Це підтвердив і сам путін, який 25 вересня заявив, що росія, нібито, була готова відновити переговори після проведення власних «виборів», проте Україна “атакувала” москву та “виборчі дільниці”, а тому тепер кремль «як слід подумає», що відповідає його інтересам. Нічого нового в цьому теж немає. Як вже раніше неодноразово зазначалося, це є типовою стратегією кремля, спрямованої на максимальне затягування переговорного процесу. Нагадаємо, що раніше кремль вигадував абсолютно різні відповідні приводи, від сталої пропагандистської лінії про «нелегітимність» української влади, та закінчуючи «державним тероризмом».

Що ж до зустрічі з німецьким міністром Вадефулем, то вона відбулася з ініціативи німецької сторони й тривала лише близько 20 хвилин. Німецький міністр закликав москву відмовитися від «небезпечного шляху ескалації» щодо Німеччини, Європи та НАТО й наголосив, що інциденти на кшталт спроби атаки в Лейпцигу та інші гібридні атаки не похитнуть рішучості Берліна підтримувати Україну. Сам факт цієї зустрічі свідчить про зростання занепокоєння Європи російськими гібридними атаками та про намір інтенсифікувати власні дії в напрямку не лише їх протидії, але й залучення Європи до мирного процесу. Хоча й ніякого результату чи навіть просто зміни в російській риториці ми абсолютно не спостерігаємо.

Окремо варто зупинитися на запрошенні путіна до Маямі, про що офіційно заявив Рубіо. Спостерігаючи за російською реакцією, ми побачили, як Кремль дав зрозуміти, що ніякого відповідного рішення він ще не ухвалював, і подібна реакція є передбачуваною. Нагадаємо, що прямо відмовляти Трампу в москві не можуть.

Найбільш ймовірно, що й стосовно цієї теми російська влада прямо не відмовить Сполученим Штатам, натомість використавши факт того, що сам Дональд Трамп, Сі Цзіньпін та путін візьмуть участь у саміті АТЕС, який пройде 18-19 листопада в китайському Шеньчжені, за кілька тижнів до саміту G20. Так, росіяни вже почали готувати відповідну риторику, путінський помічник з питань зовнішньої політики Юрій Ушаков заздалегідь говорив про можливість проведення тристоронньої зустрічі. Таким чином в кремлі зможуть заявити, що вони вже змогли обговорити основні питання з Трампом, а тому сенсу їхати до Маямі немає. Причина тут теж очевидна. Російська пропаганда постійно працює над тим, аби демонструвати путіна як “переможця” в будь-які ситуації. Вочевидь, що на саміті G20 він неминуче зіткнувся б із жорсткою публічною критикою зі сторони західних лідерів.

Таким чином ми бачимо, що попри певну насиченість тижня контактами, мирний процес не зрушив з місця, а сам кремль продовжує демонструвати готовність до “діалогу” лише з американцями, паралельно відкидаючи будь-які поступки й шукаючи нові приводи для відтягування реальних контактів щодо завершення війни.

Кремлівський «газовий ультиматум» Вірменії

Минулого тижня політична криза у відносинах між росією та Вірменією в черговий раз отримала своє продовження. 24 вересня вірменська газета «Грапарак» із посиланням на джерела в росії повідомила, що москва висунула Єревану так званий «газовий ультиматум». Згідно з цією інформацією, кремль вимагає від вірменської влади виконати чотири політичні свої вимоги. В іншому випадку москва з 1 листопада зупинить постачання газу до країни під приводом «аварії» чи форс-мажору. Серед цих вимог описані наступні. По-перше, москва вимагає припинити обговорення перспектив 102-ї російської військової бази в Гюмрі та її подальшої присутності у Вірменії. По-друге, кремль хоче припинити будь-які дії в контексті активів у Вірменії, де присутній російський капітал, зокрема «Південно-Кавказької залізниці» та «газпрому». Третя вимога стосується зовнішньополітичного курсу Вірменії між ЄС та ЄАЕС, що є тією ж публічною вимогою москви для Єревану провести “референдум” з вибором цього курсу. Четверта вимога передбачає припинення “переслідування” проросійських політиків, мова йде зокрема про Роберта Кочаряна, Гагіка Царукяна, Андраніка Теваняна та Самвела Карапетяна. До того ж кремль хоче, аби Єреван призначив “зручного” для себе віце-прем’єра, з яким він би міг працювати напряму.

Якщо розглядати розвиток ситуації у відносинах між Вірменією та росією у цьому році, тоді стає очевидним, що подібна новина, у разі її правдивості, навіть не викликає здивувань. Насправді ми чули відповідні натяки та погрози в контексті “газового шантажу” ще з моменту передвиборчої кампанії у Вірменії. При цьому мова йде не лише про погрози, але й про безпосередньо прямі економічні заборони. Упродовж 2026 року росія послідовно обмежувала доступ вірменської продукції до російського ринку. Офіційно Москва аргументувала свої дії фітосанітарними та ветеринарними порушеннями, заперечуючи політичний підтекст. Обмеження стосувалися, зокрема, мінеральної води «Джермук», алкогольної продукції (передусім вірменського коньяку), квітів, овочів, ягід та фруктів.

Крім того, кремль погрожував запровадити жорсткі квоти для вірменських трудових мігрантів. Таким чином москва традиційно намагалася вплинути на вірменську владу та електорат. Для Єревану ситуація ускладнюється тим, що він практично досі сильно залежить від російського газу. Наприклад, у 2025 році «газпром» поставив в країну близько 2,7 млрд кубометрів газу, або 82%. До того ж кремль публічно погрожував зростанням цін на цей самий газ для Вірменії шляхом скасування пільгових тарифів. Наразі Вірменія купує російський газ за ціною близько 177 дол. США за 1 тис. кубометрів, що є суттєво нижчою за європейські ціни.

Пояснення такої радикалізації доволі просте, і експерти “Української призми” неодноразово її описували.  Наразі москва більше не має тієї монополії впливу на вірменську економіку, яка була раніше, а отже й дедалі менше може розраховувати на те, що населення виступатиме проти зближення з Заходом через високу ціну такого вибору. А тому для кремля вкрай необхідно скористатися тим часовим проміжком, коли її економічний вплив на Вірменію все ще достатній, аби спробувати змінити зовнішньополітичний вибір Єревану, та повернути країну у власну орбіту. Адже наразі Вірменія також веде роботу у напрямку диверсифікації газового імпорту.