Як Дональд Трамп зазнав несподіваної політичної поразки у Палаті представників

Нижня палата Конгресу США ухвалила декларативну двопартійну резолюцію стосовно Ірану. Документ, якщо він набуде юридичної сили, зобов'яже президента США припинити військові дії в Ірані. Поза сумнівом, Дональд Трамп накладе на ухвалену резолюцію своє тверде президентське вето.

Двопартійна більшість у Палаті представників, очолюваній республіканцями, проголосувала третього травня 2026 року за припинення війни з Іраном, що стало несподіванкою для адміністрації Білого Дому.

Резолюція про військові повноваження президента була ухвалена 215 голосами проти 208, причому четверо республіканців приєдналися до демократів під час голосування: Томас Массі, Браян Фіцпатрік, Воррен Девідсон і Том Барретт.

Томас Массі, затятий противник президента, який програв праймериз кандидатові, якого підтримав Дональд Трамп, а також Воррен Девідсон, законодавець, що дотримується лібертаріянських поглядів, критикували війну в Ірані. Браян Фіцпатрік і Том Барретт мають політичні труднощі з переобранням у «хитких» виборчих округах, отож вирішили запопадливо підлеститись до демократів. Решта республіканців стали на бік президента.

Голосування проти незатверджених військових президентських повноважень є лише символічною поразкою для Дональда Трампа, оскільки, якщо взяти до уваги очікуване президентське вето та відсутність у Конгресі більшості, здатної подолати вето. Навіть якби Конгрес і зібрав супербільшість, щоби змусити президента підкоритись Конгресові, ніхто не може передбачити, що зробить Дональд Трамп. Чи не пошле він Конгрес у Чорне море вслід за рашистським кораблем.

Тим паче, що адміністрація Дональда Трампа наводила аргументи, що Резолюція про військові повноваження 1973 року (War Powers Resolution), яка вимагає нагляду Конгресу за військовими діями, є неконституційною. Від часу ухвалення цього закону майже всі президенти США ставили під сумнів його конституційність, вважаючи, що він надмірно обмежує їхні права як головнокомандувача збройними силами США. На практиці президенти обходили формальні 60-денні обмеження або трактували звіти для Конгресу виключно як «інформування», а не як офіційний запит на дозвіл провадити війну.

Політичні маргінали

А четверо республіканців підписали собі партійний вирок: їхню політичну кар'єру можна вже вважати завершеною. Хрестоматійний приклад зі зрадником Майком Пенсом нічому їх не навчив.

Хто забув, то Майк Пенс був віцепрезидентом у Дональда Трампа під час його першої каденції, коли відбулась фальсифікація результатів президентських виборів 2020 року, що тепер уже доведено в судах, Майк Пенс відмовився скасувати фальшиві результати президентських перегонів. Будучи республіканцем, він зрадив Республіканську партію на догоду американським демократам.

Майк Пенс вирішив стати президентом США після Джо Байдена і взяв участь у президентських перегонах. Він притулився до єврейської коаліції в Республіканській партії, навіть зрадив Католицьку Церкву, перейшовши до протестантів із політичних мотивів, проте політичне і релігійне відступництво не допомогло його політичній кар'єрі. Демократи також «кинули» Майка Пенса, і його виборчий штаб зіштовхнувся зі серйозними фінансовими боргами. Окрім того, у виборчому рейтингу Дональд Трамп на 41 пункт випереджував Майка Пенса. Республіканська партія підтримала Дональда Трампа і не пробачила Майкові Пенсу його зради 6 січня 2021 року, внаслідок якої понад півтора тисячі активних республіканців були кинуті в каземати демократів.

У Республіканській партії Дональд Трамп цілком витіснив вплив прихильників політичних поглядів Майка Пенса, закріпивши за собою статус беззаперечного республіканського лідера та обрав своїм напарником Джей Ді Венса. Ба більше, Трамп розгромив політичне республіканське об'єднання Майка Пенса Advancing American Freedom. Жодного політичного прихильника цієї  партійної групи не обрали ні в Сенат, ні в Палату представників, ні навіть у місцевих виборчих округах (графствах) штатів.

Сам же Майк Пенс сьогодні працює запрошеним (тимчасовим) професором у громадському Університеті Джорджа Мейсона, де викладає політологію, а також пише мемуари. Університет Джорджа Мейсона посідає 150 місце серед університетів США.

Ярослав Левків