Ядерні проєкти в Ірані та зброя для Індії: як росія підриває стратегію США

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

Росія посилює свій вплив одразу на двох стратегічно важливих напрямах — через ядерну співпрацю з Іраном і масштабні постачання озброєнь Індії. Участь російського «Росатома» в іранських ядерних проєктах та домінування Москви на індійському ринку зброї не лише допомагають Кремлю пом’якшувати наслідки санкцій, а й створюють для США додаткові політичні та безпекові виклики у різних регіонах світу.

РФ через «Росатом» допомагає Ірану не втрачати позиції в ядерній сфері саме тоді, коли США намагаються ракетними ударами, санкціями та ізоляцією звузити можливості Тегерана. Важлива тут не тільки риторика, а й те, що Москва реально робить на місці.

Після часткової евакуації на будмайданчику  АЕС  в іранському Бушері,  залишалося близько 450 працівників «Росатома», ще 150 вивезли через Вірменію, але роботи над другим і третім енергоблоками не зупинили. Навпаки, очільник «Росатома» Олексій Ліхачов прямо дав зрозуміти, що цей напрямок у корпорації й далі в пріоритеті.

Це означає, що Москва не просто тримається за вигідний контракт, а свідомо закріплюється в одній з найчутливіших сфер іранської держави. Це не разова історія, Росія вже побудувала перший енергоблок у Бушері, при цьому чинна домовленість дозволяє будівництво до восьми блоків, а торік сторони оголосили ще й про угоду на $25 млрд щодо чотирьох нових енергоблоків сумарною потужністю 5 гігават, а також про меморандум щодо малих АЕС.

Саме тут і постає проблема для США. Поки Вашингтон намагається послабити Іран, Москва допомагає йому втримувати одну з ключових опор державної стійкості. Через це будь-який наступний крок США проти іранської ядерної інфраструктури стає дорожчим, ризикованим і політично складнішим.

Російсько-іранська ядерна співпраця давно вже не замикається на одному проєкті чи одному контракті. Такі домовленості працюють на довгий термін, бо прив’язують країну не лише до самого будівництва, а й до палива, технічного обслуговування, підготовки кадрів і постійної присутності спеціалістів на місці.

Саме тому для Тегерана це не просто питання енергетики. Це ще й спосіб не залишитися без зовнішньої опори в одній з найчутливіших сфер у момент, коли на нього тиснуть санкціями, ударами та ізоляцією.

Через такі проєкти Росія надовго закріплює себе в важливій частині іранської державної системи і отримує можливість впливати на ситуацію не епізодично, а постійно.

Тому ядерну зв’язку між Москвою і Тегераном варто розглядати ширше, ніж просто співпрацю в енергетиці. Це один зі способів, яким Росія допомагає Ірану триматися під зовнішнім тиском і не залишатися в повній ізоляції.

Російська присутність на іранських ядерних об’єктах ускладнює США будь-який жорсткий сценарій тиску навколо цієї інфраструктури. Коли в даній сфері залишаються працівники «Росатома» і тривають роботи над новими блоками, будь-яке загострення вже пов’язане не лише з Іраном, а й з російським фактором. Це підвищує політичну і безпекову ціну нових кроків Вашингтону.

Іран таким чином отримує додатковий запас захищеності там, де США хотіли б діяти жорсткіше.

Незгорнута участь «Росатома» в іранських проєктах послаблює саму логіку американської ізоляції Тегерана. Коли велика державна корпорація Росії не виходить із чутливого сектора навіть під час війни, це показує, що режим повної токсичності Ірану не працює без винятків. Такий сигнал бачить не лише сам Тегеран, а й інші зовнішні гравці. Через це США важче тримати жорстку та однозначну лінію міжнародного відсікання Ірану. 

Підтримка з боку Росії впливає і на внутрішню поведінку самого іранського керівництва. Коли ключовий зовнішній партнер не відходить у момент війни, у Тегерана менше підстав боятися повної самотності під зовнішнім тиском. Це зменшує готовність іранського режиму йти на поступки, яких від нього домагаються США. Американський примус слабшає вже на рівні політичних розрахунків самого Ірану.

Також рішення Москви не згортати чутливу ядерну співпрацю з Іраном формує важливий сигнал для всього Близького Сходу. Воно показує, що Росія готова триматися за союзника навіть у момент прямої ескалації і не відступає там, де ставки високі. Для регіональних гравців це виглядає як демонстрація витривалості і політичної надійності. На такому тлі американський тиск уже не сприймається як інструмент, який автоматично ламає ворожі режими.

 Ядерна співпраця з Іраном дає Москві ще один важіль у ширшій грі проти США. Чим глибше Росія заходить у критичні іранські галузі, тим більше в неї можливостей ускладнювати Вашингтону маневр не лише в регіоні, а й у ширшому політичному торзі. Іран у цій схемі стає не просто партнером, а ще й додатковою точкою тиску на американські інтереси. Це додає Білому дому новий вузол напруги, який вони не можуть ігнорувати.

Росія також утримує високі обсяги експорту озброєнь до Індії як інструмент обходу санкцій США та перешкоджання партнерству Вашингтону з Нью-Делі. На РФ припадає близько 40% обсягу імпорту озброєнь Індії, що робить її головним постачальником для другого за величиною імпортера зброї у світі. У період 2021-2025 років Індія здійснила 8,2% світових закупівель зброї.

Збереження такого масштабного військово-технічного співробітництва дозволяє Москві підтримувати свій оборонно-промисловий комплекс і компенсувати частину втрат від санкцій та скорочення експорту до інших регіонів.

Індія історично є одним із ключових ринків російської зброї, що забезпечує Кремлю стабільні доходи, технологічне партнерство та політичний вплив у регіоні. Водночас Індія залишається важливим стратегічним партнером США у форматі стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Продовження масштабних закупівель російських озброєнь створює ризик стратегічної залежності індійських збройних сил від російських систем та стандартів і водночас має стратегічні наслідки для США, оскільки обмежує військову сумісність Індії з американськими системами та структурами безпеки.

Крім того, російські контракти дозволяють Москві зберігати військово-технічний вплив у Південній Азії, попри ізоляцію у зв’язку з війною проти України. Військово-технічна співпраця також передбачає спільні російсько-індійські проєкти розробки озброєнь, включно з крилатою ракетою BrahMos, що поглиблює технологічні зв’язки між країнами.

Така співпраця Москви з Нью-Делі обмежує можливості США просувати власні системи озброєнь на індійському ринку. Одночасно російська присутність у ключовому ринку зброї в Індо-Тихоокеанському регіоні знижує ефективність американської санкційної політики. У ширшому геополітичному контексті це дає Кремлю додаткові інструменти впливу на баланс сил у регіоні, який є пріоритетним для США.

Військово-технічне співробітництво між Індією та Росією має тривалу історію, що бере початок ще з часів СРСР. Протягом десятиліть Москва була головним постачальником озброєнь для індійських збройних сил і забезпечувала більшість ключових систем, зокрема бойових літаків та систем протиповітряної оборони.

Одночасно Індія намагається диверсифікувати свої закупівлі та активно співпрацює з іншими активними експортерами зброї, зокрема США. Індія має одну з найбільших армій світу і активно модернізує свої збройні сили у відповідь на виклики з боку Китаю та Пакистану.

У глобальному вимірі російський експорт озброєнь за останні роки скоротився через санкції та втрату частини ринків, однак Москва намагається утримувати традиційних партнерів, серед них Індію.

Для США Індо-Тихоокеанський регіон є одним із головних напрямів стратегічної конкуренції з Китаєм. Саме тому Вашингтон намагається поглиблювати оборонну співпрацю з Індією та збільшувати експорт американських систем озброєнь. Однак збереження тісних військово-технічних зв’язків Індії з Росією ускладнює формування єдиної системи безпеки в регіоні. Крім того, масштабні закупівлі російських систем можуть підпадати під санкційні механізми США, що створює додаткові політичні суперечності між партнерами.

Закупівлі зброї Індією забезпечують важливі доходи для російської оборонної промисловості. В умовах санкцій це допомагає Москві частково компенсувати втрату інших ринків. Великі оборонні контракти між Індією та Росією ускладнюють спроби міжнародної ізоляції Москви. Країни, що мають стратегічні зв’язки з Росією, можуть продовжувати економічну співпрацю попри політичний тиск, чим підривається ефективність санкційних механізмів США.

Військово-технічна співпраця створює довгострокові політичні зв’язки між Москвою та Нью-Делі. Постачання озброєнь часто супроводжується технологічними угодами, навчанням персоналу та спільними проєктами, що спричиняє формування стійкого каналу впливу Росії на одного з ключових регіональних акторів.

Для США це ускладнює формування єдиної коаліції партнерів у регіоні. Використання великої кількості російських систем ускладнює інтеграцію Індії із західними стандартами озброєнь, обмежує спільні операції та обмін технологіями між Індією і США.

Зокрема, різні стандарти управління та зв’язку можуть створювати технічні бар’єри. Для американської стратегії в Індо-Тихоокеанському регіоні це є серйозним викликом.

Воднораз спільні оборонні проєкти між Росією та Індією сприяють розвитку російських військових технологій. Такі програми, як розробка ракети BrahMos, демонструють глибину співпраці. Вони також відкривають Росії доступ до нових ринків через спільний експорт. Для США це означає посилення конкуренції на глобальному ринку озброєнь.

Російські поставки озброєнь сприяють модернізації індійських збройних сил, що впливає на відносини Індії з Пакистаном і Китаєм. Росія, таким чином, залишається важливим фактором регіональної безпеки. Для США це означає необхідність враховувати російський вплив у стратегічному плануванні в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Індія є одним із найбільших світових імпортерів зброї, тому її вибір постачальників має глобальне значення. США намагаються збільшити свою частку на цьому ринку, пропонуючи сучасні системи та технологічне партнерство. Однак сильні позиції Росії створюють значну конкуренцію та перетворюють індійський ринок озброєнь на один із ключових елементів стратегічного суперництва між США та Росією.

Фото - ілюстративне/з відкритих джерел