У разі поразки України Польща вчергове зникне, і ніякі США їй не допоможуть, - дискусія

Дискусія навколо рішення президента України Володимира Зеленського присвоїти одному з військових підрозділів почесне найменування Героїв УПА переросла у публічну полеміку між українським журналістом Віталієм Портніковим та польським істориком Лукашем Адамським. Предметом суперечки стали реакція польської влади, різні погляди на історичну пам’ять, роль УПА та значення українсько-польського партнерства в умовах російської загрози.

Отже, журналіст Віталій Порніков у статті сатті "Орден Білого Орла" на сайт  "Збруч" написав: Несподіване загострення українсько-польських взаємин на тлі рішення президента Володимира Зеленського присвоїти найменування Героїв УПА одному з військових підрозділів налякало мене насамперед своєю сюрреалістичністю, яка виходить за межі класичної політики – хоча де нині знайдеш класичну політику! Так, мене здивувало насамперед те, що в центрі подій виявився саме орден Білого Орла".

На відміну від багатьох, хто сьогодні полемізує з поляками, я не бачу нічого екстраординарного в офіційній реакції Варшави. Як на мене, дипломатичне відомство будь-якої країни має повне право на політичні оцінки дій країни-партнера, які мають відношення до трактування цією країною історичної пам’яті. Країна-партнер може взяти ці зауваження до відома, але зовсім не зобов’язана робити з них висновки. Це буденний політичний сигнал: у нас минуле сприймають не так, як у вас. Ба більше – я б хотів, щоб і українське Міністерство закордонних справ реагувало аналогічно, коли в будь-якій країні називають об’єкти чи військові частини іменами людей чи формувань, які можуть бути причетними до вбивств українців, антиукраїнської пропаганди тощо. Але й ми маємо бути свідомими того, що у світі може бути своє уявлення щодо цінності цих людей або організацій для історичної пам’яті тієї чи іншої країни. Це і є цивілізована практика міжнародних взаємин.

Сюррелістична ситуація починається саме з погроз президента Польщі Кароля Навроцького позбавити президента Володимира Зеленського ордена Білого Орла. Адже це не індивідуальна нагорода для конкретної особи. В особі Зеленського президент Польщі Анджей Дуда нагородив усіх українців, які боролися з російською навалою і до того ж перетворили свою країну на щит для Польщі. Так, це честь для президента України – така нагорода. Але ще більше це честь для Польщі, що президент воюючої зі спільним ворогом країни погодився її прийняти. І, перепрошую, цей орден – не питання престижу Зеленського, це питання престижу ордена Білого Орла. Адже нагороджуючи українського президента, президент Польщі нагородив кожного українського солдата, який вже ніколи не повернеться додому чи який продовжує свою боротьбу за майбутнє України і Польщі, кожну українську жінку, яка виховує дітей під обстрілами, кожну дитину, що вивчає уроки у підземній школі. Хіба вам, дорогі мої польські друзі, цього замало? Хіба ви не хочете бути до цього причетними? Впевнений, що хочете – адже польська допомога українцям та Україні була безпрецедентною. А тут – орден!

Подальший розвиток історії виглядає ще більш дивно. Капітула ордену провела засідання, і тепер ми маємо очікувати рішення президента Навроцького, який має дійти висновку, позбавляти президента України ордену чи ні. Умова – змінити назву військового підрозділу. При цьому будь-хто прекрасно розуміє, що рішення про позбавлення ордену є внутрішньопольською історією, яка ніяк не позначиться на Зеленському – ані з точки зору внутрішньої політики, ані в міжнародному плані. А от якщо Зеленський заради збереження нагороди чи хороших стосунків з польським колегою змінить назву підрозділу, це дійсно стане для нього внутрішньополітичною проблемою. Що ж він може вибрати?

Я свідомо не обговорюю ані питання УПА, ані питання Волині. Це, як і будь-яка спадщина, пов’язана із загибеллю тисяч людей з обох боків, – тема серйозних і важливих дискусій. І, до речі, не тільки істориків, а й політиків. Я кажу винятково про іншу історичну проблему польської політики – про нездатність вчасно зупинитися, про мегаломанію, яка заважає реалістично оцінити власні можливості і власну значущість.

Українців і поляків об’єднує зовсім не орден Білого Орла на грудях президента України, а усвідомлення спільної небезпеки. Якби це усвідомлення було властиве обом народам у часи Речі Посполитої – можливо, українці з поляками разом не потрапили б під Москву.

Українців і поляків роз’єднує зовсім не історична спадщина. Їх роз’єднує нерозуміння багатьма польськими політиками простого факту, що в разі поразки України Польща вчергове не виживе, і ніякі Сполучені Штати їй не допоможуть. Ну серйозно, коли тепер ми спостерігаємо, як Сполучені Штати просто нехтують інтересами Ізраїлю для того, щоб домовитися з Іраном, невже важко собі уявити, що буде, якщо на місці Ізраїлю опиниться Польща, а на місці Ірану – Росія, яка захопить Україну.

Пора вже нарешті обʼєднатися. У нас ще буде можливість подискутувати про складне минуле польського та українського народів, якщо Польща й Україна збережуться на політичній мапі майбутнього світу. Але навіть тоді ми маємо сказати одні одним просту річ: не українці будуть визначати історичну пам’ять поляків і не поляки будуть визначати історичну пам’ять українців. Ми можемо дискутувати, обмінюватися оцінками – але не сподіватися, що український і польський пантеони колись збігатимуться. І саме тому потрібно завжди пам’ятати тих людей, які і в темні часи працювали заради польсько-українського порозуміння, і пишатися ними.

До речі, я вважаю, що і ці люди отримали свою частину ордена Білого Орла, коли президент Дуда нагороджував ним президента Зеленського", написав Портніков.

"Загальний посил, який випливає з Твоєї (тут Адамськимй звертається до Портнікова)  статті, був б переконливішим, якби принаймні додати три спостереження.

Практично всі в Польщі вважають: президент Зеленський знав і усвідомлював, що присвоєння підрозділу українського війська імені героїв УПА викличе в Польщі негативну реакцію. Іншими словами, він проігнорував польську чутливість до цього питання, навіть якщо не передбачав масштабу емоцій.

Крок президента Навроцького був кроком у відповідь. Можна дискутувати, чи був він доцільним і розумним, чи ні, але це була саме відповідь.

Також практично всі в Польщі погоджуються, що не існує прямої залежності між незалежністю Польщі та незалежністю України. Цього не доводить ані історія, ані сучасне, відмінне становище обох держав, їхній потенціал, система союзів та наявність спірних питань з Росією. Звісно, якщо, не дай Боже, Україна зазнала б поразки або принаймні Росія підпорядкувала б собі значну частину української території й була б визнана в очах світу переможцем, то ризики для безпеки Польщі та ризики виникнення війни на польській території були б, безумовно, значно вищими. Це ми в Польщі добре розуміємо. Але це саме істотне збільшення ризику, а не пряма залежність. Тому твердження, що «немає вільної Польщі без вільної України», загалом не поділяється польським суспільством.

І нарешті третє. Так, українці не можуть визначати історичну пам’ять поляків, а поляки — історичну пам’ять українців. Ми повинні з цим погодитися. Але водночас ми повинні погодитися і з тим, що якщо одна з держав робить своїми героями людей, які в історичній пам’яті іншого народу були не лише противниками, опонентами, ворогами чи навіть терористами, що вбивали політиків, а людьми, які в масовому масштабі вбивали дітей, жінок і людей похилого віку надзвичайно жорстоким способом, способом, що фактично вислизає від будь-якого раціонального пояснення— то це не може залишитися без наслідків.

У такій ситуація, якщо одна з держав, попри застереження іншої, робить своїми героями без застережень виконавців цих вбивств - частина з яких досвід вбивати набула ще у 1941-42, коли допомагала у Голокості - лише тому, що їхня формація боролася пізніше, після 1944-45 проти іншого ворога, та до цього навіть не чинить спроб подивитися на історію УПА з різних перспектив, то це неминуче викликатиме сильні емоційні реакції громадської думки другої країни.. Політики часто також піддаються цим емоціям, а вже точно мусять враховувати їх у своїй політичній діяльності.

"Я вважаю, що як експерт ти не маєш оперувати словом "всі в Польщі". А як людина, яка трішки знається на Україні,ти прекрасно усвідомлюєш, що Зеленський не те що нічого не знав і не усвідомлював, але й поняття не мав щодо змісту і наслідків.

Щодо того, що всі в Польщі не погоджується з тим, що незалежність України незалежність Польщі взаємопов’язані, так це також не всі, а нащадки того самого табору, дія яких неодноразово призводили до краху польської державності. Я їй пояснюю, що ваша система союзів, ваші сподівання на міжнародну підтримку не варті навіть п’яти хвилин дискусії, під час якої ми будемо це обговорювати. Посилена Росія Польщі навіть і не помітить, а ми з тобою десь в Буенос-Айресі будемо це обговорювати й ти з такою самою впевненістю, як зараз будеш казати мені, що всі поляки дуже радіють, що Польща після другої світової війни так довго проіснувала. Самовпевненість і неготовність визнати реальні факти — це те, за що я тебе дуже люблю".

Фото - Віталій Порніков/ФБ