Трамп робить Америку великою… коштом держав-партнерів

Ви вже, певно, чули, що 47-ий президент США налаштований у лютому обкласти податковим митом товари з Китаю, Канади та Мексики: комуністичний імпорт Трамп стримує 10%-ою ставкою, а на сусідах відігрався на всі 25%. Це фішка стратегії нинішнього господаря Білого дому – зосередженість на економічній вигоді, але «стригти» друзів виявилося значно простіше, ніж впливових опонентів.

Uncle Sam збирається безсоромно інкасувати низку лояльних країн-партнерів. «Колонізація» друзів, схоже, починається з Канади.

Новообраний президент США спершу назвав Канаду «51-им штатом», а у своїй інавгураційній промові анонсував драконівські барʼєри на торговельному шляху. 

Економіки двох країн тісно інтегровані в автопромисловості, енергетиці, сільському господарстві. Багато товарів перетинають кордон декілька разів у процесі виробництва, а «добросусідська» ініціатива Трампа фактично підірве економіку країни «кленового листа». 

Під роздачу потрапила також і Мексика, господарка якої надійно переплетена зі США: нові мита матимуть для мексиканської економіки ще гірші наслідки, ніж для Канади. 

Формально нинішній президент демонтує одне з дітищ Байдена – угоду про вільну торгівлю між США, Мексикою та Канадою від 2020-го: вона підштовхнула торгівлю між країнами зниженням тарифів та усуненням інших торговельних бар'єрів. Байден «ділився» економічною могутністю з північним та південним сусідами, розраховуючи, що посилення Мексики та Канади сприятиме загальній безпековій стабільності регіону. Тепер – кожен за себе. 

«Америка понад усе» – це одне з гасел економічного націоналізму нинішньої управлінської команди. Економічна вигода – головна мета, і заради неї, схоже, демонтуються ініціативи не лише Байдена, але й останніх років 100 американської дипломатії. 

Наступна в «інкасаторському» списку – Європа. ЄС «світить» наразі «лише» 10% мит, але й тут усе залежить від того, «як піде», бо можуть зʼявитися митні барʼєри й у 25%, а то й у 60%. 

Оті всі роздуті мита насправді є засобом примусу. Адміністрація Трампа в такий спосіб намагається досягти своїх конкретних цілей. Від ЄС вимагається зміна торговельної політики з Китаєм: зокрема, сепарації Брюсселя від Пекіна… тобто збільшення залежності європейської економіки від американської. Для ЄС це те саме, що зійти з безпечної стежки на мінне поле, доганяючи ілюзію щастя. Європейцям тепер доведеться добряче прораховувати, яка дорога для них перспективніша. 

Цілком очевидно, що незабаром Білий дім запропонує свій варіант угоди для Мексики та Канади, у межах якої мита скорочуватимуться… в обмін на якусь поступку для трампістів. Якщо підказки шукати в риториці команди, то перспектива для цих держав виходить геть невесела: Канаду названо 51-им штатом, а Мексиканську затоку перейменовано на Американську. Якщо так піде і далі, то незабаром виникне американський аналог путінської СНД…

Уже не згадуватиму тут про Гренландію та Панамський канал – про це детально тут…  

Британському прем'єру Пальмерстону приписують фразу «У Британії немає ні вічних союзників, ні постійних ворогів, але постійні і вічні інтереси». Тепер це головне гасло Трампа: спершу Америку возвеличуватимуть вчорашні спільники та соратники, які виявилися неготовими до будь-якого типу протистояння зі старшим братом. Наступний, схоже, Китай. Для цього Білому дому спершу треба завершити війну в Україні, не виглядаючи при цьому лузером, перешкодити Сі повністю проковтнути путіна та лагідно наступити Пекіну на пʼяти в Латинській Америці, Арктиці, Європі і т.д. 

47-ий президент круто змінює міжнародну стратегію США. Він відмовляється нести «тягар лідерства вільного світу», тому годилося б забути про старі добрі часи, коли Америка всіх «захищала», тобто просувала свої інтереси під виглядом демократії. Тепер інтереси США вимірюватимуться здебільшого касовим апаратом.

Орест Сохар, ТГ-канал «Орестократія»