Священник закликав Садового не лицемірити: хто запросив Філарета на UNBROKEN?

Священник УГКЦ отець Юрій Бойко оприлюднив відкрите пастирське слово до Андрія Садового, мера Львова, - про відповідальність, пам’ять і подвійні стандарти. Священник піддав критиці безвідповідальну реакцію Садового на скандал, коли представник УПЦ Московського патріархату взяв участь у відкритті нового корпусу реабілітаційного центру UNBROKEN. На думку отця, міський голова має взяти на себе усю відповідальність за інцидент, а не перекладати її на організаторів заходу.

Отець Юрій Бойко: "Дорогий Андріє Івановичу, голово нашої Львівської громади!

Почну не зі звинувачення, а з того доброго, що не можна заперечувати. Відкриття нового корпусу UNBROKEN — це справді велика справа. Там лікуватимуть і повертатимуть до життя українських військових та цивільних, понівечених російською війною. За цей центр належить подякувати лікарям, благодійникам, будівельникам, партнерам і кожній людині, яка долучилася до його створення.

Але добра справа не дає права замовчувати моральну неправду, яка прозвучала під час її відкриття.

Ви пояснили, що не запрошували представника УПЦ МП, не погоджували списку гостей і що він нібито не освячував будівлю. Ви також назвали те, що сталося, «дуже поганою історією».

Проте, дорогий мій Андріє Івановичу, Ви самі колись сформулювали принцип, за яким має діяти міський голова. Під час візиту до Чернівців у червні 2018 року, коментуючи відповідальність мера за роботу міста, Ви сказали:

«Коли в місті якась проблема — я винен. Мер крайній за все».

Повідомлення з цими словами було опубліковане 14 червня 2018 року. Ви тоді пояснювали, що саме міський голова керує виконавчою роботою, ставить підпис і несе відповідальність.

Тому сьогодні не можна одночасно говорити: «Мер відповідає за все» — і відразу додавати: «Я не запрошував, я не погоджував, кожен має своє бачення».

Бо відповідальність — це не тільки особисто написати чиєсь ім’я у списку гостей. Відповідальність — це створити систему, у якій такі речі або неможливі, або негайно отримують чесну оцінку.

Тут відбувся не просто протокольний недогляд!

У 2013 році урядовим розпорядженням №811-р комплекс військового містечка на Пекарській було передано зі сфери управління Міністерства оборони до Львівської обласної адміністрації для подальшої передачі Львівській єпархії УПЦ. Наприкінці грудня того самого року голова Львівської ОДА підписав розпорядження про передачу майнового комплексу цій релігійній організації.

У 2023 році приміщення офіційно перейшло у користування Першого медичного об’єднання Львова для розвитку реабілітації військових.

Тому, якщо на відкритті повернення цього приміщення представляли як особливу благодійність чи «подарунок» з боку митрополита, це не просто історична неточність. Це моральна підміна.

Той, хто повертає те, що не мав морального права привласнювати собі як заслугу, не стає благодійником.

Повернення майна громаді не є героїчним пожертвуванням того, хто це майно отримав завдяки політичному рішенню влади Януковича. Не можна спочатку отримати суспільне майно в сумнівному політичному контексті, а потім, після його повернення для потреб поранених воїнів, постати в образі фундатора чи доброчинця.

Це приблизно так, ніби людині повернули забране у неї, а потім запропонували дякувати за «щедрий дар».

Особливо аморальним це стає через призначення будівлі!

У цьому корпусі лікуватимуть людей, чиї тіла скалічені російськими ракетами, дронами й кулями. І саме тут представник церковної структури, пов’язаної своєю історією з Московським патріархатом, постав як почесний гість із релігійною роллю.

Це не питання конфесійної конкуренції. Не йдеться про те, хто мав би бути попереду — греко-католик чи православний. Ідеться про моральну послідовність.

У Львові є священники та військові капелани, які були на передовій, тримали за руки поранених, молилися над загиблими, повідомляли матерям про смерть синів. І на цьому тлі присутність представника церковної системи з невирішеними питаннями щодо її розриву з Москвою не може бути нейтральною протокольною деталлю. Саме участь митрополита Філарета на відкритті 6 серпня викликала суспільне обурення.

Освячення — не театральна декорація. Кропило — не реквізит. Священнослужитель на публічній церемонії представляє не лише самого себе, а певну церковну традицію, її позицію, її історію та її моральну відповідальність.

Коротко про сповідь і відповідальність!

У 2016 році, коли активісти ставили Вам питання щодо сміттєвої кризи, Ви запитали одну з жінок:

«Ви до сповіді коли ходили останній раз?»

Цей епізод був зафіксований на відео і широко обговорювався у медіа.

Проблема не в тому, що мирянин не може згадати про сповідь. Проблема в іншому: святе Таїнство не можна використовувати як риторичний щит, коли громадяни вимагають відповіді від посадовця.

Тому сьогодні я, як священник, не питатиму Вас публічно, коли Ви востаннє були до сповіді. Це справа Вашого сумління, Бога і Вашого духівника.

Я запитаю інакше:

Чи видно плоди покаяння у способі здійснення влади?

Бо покаяння — це не побожне слово перед камерою. Покаяння починається там, де людина перестає перекладати відповідальність, називає неправду неправдою, виправляє заподіяне і просить пробачення у тих, кого скривдила.

Є речі, якими не можна торгувати. Не можна торгувати вірою, українською мовою, Україною, пам’яттю загиблих, гідністю поранених воїнів.

Не можна сьогодні говорити одне, а завтра, відповідно до політичної або протокольної вигоди, чинити протилежне.

Наші єпископи УГКЦ, священники, монахи й миряни йшли до в’язниць, таборів і на смерть, бо відмовлялися торгувати сумлінням. Вони могли зберегти становище, спокій, а іноді й життя — достатньо було лише підписати потрібний папір або погодитися на потрібний компроміс. Вони не погодилися.

Тому прикриватися сьогодні своєю греко-католицькою ідентичністю — замало. Християнство посадовця перевіряється не фотографіями з храму і не розмовами про сповідь. Воно перевіряється правдою, справедливістю та відповідальністю.

Львів — не приватна вотчина!

Пане Андрію, Львів не належить мерові, але Мер належить Львову! Є його сином і слугою!

Тривале перебування при владі не робить місто приватним простором, у якому відповідальність можна розподіляти між протоколом, організаторами, партнерами та невідомими укладачами списків.

Міський голова не мусить особисто знати про кожен стілець у залі. Але коли стається подія, що принижує історичну пам’ять громади й ранить почуття захисників, міський голова повинен не лише дистанціюватися. Він повинен установити правду і назвати відповідальних.

Чим загрожують подвійні стандарти ?

Політика подвійних стандартів руйнує довіру швидше, ніж будь-яка управлінська помилка.

Вона вчить людей, що цінності — лише слова для пресрелізів. Що сьогодні можна урочисто оголосити завершення історії Московського патріархату у Львові, а завтра повернути його представника через парадні двері. Що принципи діють лише доти, доки вони не заважають протоколові чи політичній доцільності.

Наслідком стає суспільний цинізм. Люди перестають вірити владі, Церкві, словам про патріотизм і навіть словам про жертовність. А коли все перетворюється на піар, тоді московський вплив повертається не обов’язково танками. Він повертається через моральну байдужість, плутанину понять і звичку не називати речі своїми іменами.

Що треба зробити тепер ?

Не новий допис із поясненнями, чого Ви не робили.

Потрібна чітка відповідь, а саме:

Хто запросив митрополита Філарета?

У якому статусі він був присутній?

Хто дозволив представляти історію приміщення так, ніби це був його особистий подарунок місту?

Хто відповідав за релігійну частину церемонії?

І чи готові Ви публічно попросити пробачення у військових, капеланів і львівської громади за цю моральну нечутливість?

Андріє Івановичу, чомусь на мене це все випало вже роками, але я звертаюся до Вас не з ненавистю і не з бажанням принизити. Священник повинен не лестити владі, а нагадувати їй про межу, за якою починається зрада сумління.

Ви ще можете виправити цю ситуацію. Але для цього потрібно не викручуватися і не розчиняти відповідальність між іншими людьми.

Потрібно сказати правду!

Бо християнська любов без правди стає сентиментальністю. Примирення без покаяння стає виставою. А віра, поставлена на службу політичному протоколові, перестає бути свідченням і перетворюється на декорацію.

Дорогий Андріє Івановичу, усвідомте нарешті і передайте Вашим помічникам з інформаційної політики: СВЯТИМ НЕ ТОРГУЮТЬ! МІСТОМ НЕ ВОЛОДІЮТЬ - місту служать. І за те, що відбувається у місті, відповідає той, хто сам колись сказав: “Мер крайній за все”!

Нагадаємо, учора,  6 серпня, на відкритті нового реабілітаційного корпусу екосистеми Національного реабілітаційного центру UNBROKEN («Незламні») у Львові були присутні представники УПЦ Московського патріархату, яка фактично перебуває під контролем РПЦ. Голова РПЦ Володимир Гундяєв (патріарх Кирил) офіційно підтримує російську агресію, закликає та благословляє російських військових убивати українців.

Відтак, міський голова Львова Андрій Садовий відреагував на критику через присутність представника УПЦ на відкритті нового корпусу реабілітаційного центру UNBROKEN. Він заявив, що не запрошував священнослужителя, не погоджував список гостей і визнав, що його участь у заході була «дуже поганою історією» та «проколом» організаторів.

Фото з ФБ-сторінки митрополита Філарета, УПЦ МП