Протести як запит на реформи: картонкова наука для української влади

Українці знову вийшли на вулиці з картонками в руках. І хоча приводи та прізвища цьогоріч інші, за цим процесом виразно читається той самий глибинний запит суспільства, що й торік: Україна не має права на відкат реформ. Очікування громадян — це не імітація процесів, а реальні, незворотні зміни.

Кулуарна зміна уряду та відставка міністра оборони, який пробув на посаді лише пів року, вичерпали запас довіри суспільства. І навіть після фактично єдиного можливого в цей момент варіанта для президента — зміни головкома — протести не вщухають. Мало того — люди пройшли масовою ходою по центру Києва за діалог та реформи в оборонці. Суспільство має, що сказати, та вимагає, щоб його дійсно почули.

Люди виходять на площі саме тоді, коли окремі дії влади не відповідають внутрішньому відчуттю країни. Проте проблема глибша. Закритість, ухвалення рішень «політично» і «за зачиненими дверима» та мовчання у відповідь на запити суспільства створюють штучний вакуум. А у вакуумі миттєво народжуються зневіра, чутки та ворожі маніпуляції. Перемогти це можна лише одним шляхом — інституційною відкритістю та повагою до громадянського суспільства.

Сьогодні я хочу згадати події липня 2025 року не для констатації помилок, а для аналізу уроків, які ми як держава мали винести за цей рік.

Тоді спроба обмежити автономію НАБУ і САП поставила під загрозу крихкий баланс і спровокувала хвилю протестів на площі Франка та в десятках міст. Це був момент, коли українці чітко окреслили червоні лінії: війна не є виправданням для демонтажу демократії. Влада була змушена дослухатися до голосу вулиці. Хоча окремі норми (зокрема щодо позаконкурсних призначень прокурорів) тоді, на жаль, лишилися чинними.

Що ми маємо через рік?

Зовнішня оцінка та наші внутрішні спостереження свідчать: прогрес є, і він відчутний. Проте цей прогрес — це перш за все заслуга самих антикорупційних органів. Гучні викриття, нові резонансні справи та судові вироки довели, що НАБУ, САП та ВАКС зберегли свою суб'єктність і здатні працювати навіть у найскладніших умовах. Детальніше про те, чого вдалося досягнути за цей рік, розповів у блозі.

Проте головний урок 2025 року полягає в іншому: вулиця не повинна постійно працювати в режимі «ручного гальма» для «державних» рішень.

Якби рік тому громадяни не відстояли незалежність антикорсистеми, ми б сьогодні не мали інституційної спроможності для розслідування кейсів найвищого рівня — від справи Чернишова та «Міндічгейту» до масштабних викриттів у сфері держуправління. А Єрмак досі очолював би Офіс Президента.

Саме тиск суспільства запустив ланцюгову реакцію, яка призвела до очищення влади та системних кадрових зрушень.

Але справжня реформа — це не просто гучні прізвища у новинах. Це стійка система запобіжників, яка діє незалежно від того, хто саме обіймає високі посади.

Саме тому ми в Transparency International Ukraine продовжуємо наполягати на повному виконанні Дорожньої карти з питань верховенства права. Це не додаткові вимоги громадського сектору чи міжнародних партнерів — це базовий фундамент для того, щоб ми могли функціонувати, розвиватися та повноцінно інтегруватися до ЄС.

Що має відбутися далі?

Влада повинна перейти від реактивного гасіння криз до стратегічного діалогу. Логіку та цілі ключових рішень потрібно пояснювати заздалегідь, спираючись на експертизу, а не на політичну доцільність.

Інституційна автономія має бути закріплена законодавчо. Суспільство не має щоліта виходити «з картонками», аби захищати права, вже виборені ціною надзусиль.

Українське суспільство за останні роки випробувань довело свою зрілість і відповідальність за майбутнє держави. Тепер черга за владою — продемонструвати таку ж зрілість, повагу до інституцій і готовність дотримуватися верховенства права.

Андрій Боровик, виконавчий директор Transparency International Ukraine