Розмова путіна з Трампом та її наслідки для України, - огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Чергова телефонна розмова путіна з Трампом, візит нового президента Сирії до москви та “російський енергетичний тиждень”, - в рамках Програми російських і білоруських студій інтерн Михайло Сінаюк, а також експерти  Антон Оксентюк та Ярослав Чорногор, представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Російський енергетичний тиждень

Російський енергетичний тиждень (РЕН) у 2025 році став майданчиком, де провладна еліта намагалася узгодити оптимістичну геополітичну риторику та амбіційні технологічні плани зі зростаючими фінансовими ризиками та стагнацією економічного ровитку. Аналіз заяв міністрів та керівників держкорпорацій виявив глибоку внутрішню суперечність у російській економічній стратегії, викликану високими процентними ставками та вичерпанням резервів.

Максим Рєшетніков, міністр економічного розвитку, озвучив найбільш тривожний сигнал: найбільші російські компанії можуть зіткнутися з фінансовими складнощами, оскільки можливості держави щодо їх підтримки значною мірою вичерпані. Причиною є великі процентні ставки, що робить оплату боргів надто дорогою.

За оцінками ЦМАКП, вже сьогодні у зоні фінансового ризику перебувають компанії, на які припадає 24% всієї виручки, а наступного року цей показник зросте до 32,5%, перевищивши кризу пандемії. Реакцією уряду росії на це є підготовка нового закону про банкрутство, що надасть компаніям елементи захисту від кредиторів та дозволить розібратися з боргами, не припиняючи діяльність. Це свідчить про глибоку системну кризу ліквідності, яка вимагає втручання на законодавчому рівні.

Водночас вище керівництво рф прагне зберегти фасад розвитку. Віце-прем'єр Алєксандр Новак запевнив, що економіка перебуває у стадії "тимчасового та керованого уповільнення", необхідного для "приборкання інфляції". Він прогнозує, що в найближчому майбутньому зростання ВВП вийде на рівень, не нижчий за середньосвітовий (як вимагає путін). Проте ці заяви різко контрастують з офіційними прогнозами самого Мінекономрозвитку: на 2025 рік очікується зростання ВВП лише на 1% (у 3,2 рази повільніше за світовий), а на 2026 рік – на 1,3% (у 2,3 рази повільніше). Прискорення ж очікується лише з 2027 року, без чіткого обґрунтування факторів цього прискорення, що викликає скепсис у незалежних аналітиків.

Фактичні дані за липень-серпень, де ВВП зріс лише на 0,4% рік до року, підтверджують стан стагнації. На тлі внутрішніх проблем енергетичні гіганти демонструють переорієнтацію на Азію та фіксують технологічну автаркію. Новак повідомив, що частка "дружніх країн" в експорті російської нафти досягла 94%, а поставки в країни АТР – 81%. Це підтверджує успішну, хоч і вимушену, переорієнтацію ринків збуту. Керівники галузі, як-от Алєксандр Дюков з "Газпром нафти", роблять ставку на довгостроковий розвиток та створення нових технологій як єдиний спосіб залишатися в плюсі незалежно від цін. Ця стратегія підкріплюється планами "Транснефти" щодо експорту власних IT-рішень (наприклад, Єдиної лабораторної системи з елементами IoT) та їх тиражування для внутрішнього ринку.

Таким чином, РЕН продемонстрував, що російський енергетичний комплекс перебуває у стані глибокого дисбалансу: геополітична переорієнтація на Азію та технологічні амбіції контрастують із наростаючою внутрішньою фінансовою кризою та нездатністю уряду забезпечити стійке зростання, виходячи з реальних економічних прогнозів.

Розмова Трампа з путіним та її наслідки

Телефонна розмова між президентом США Дональдом Трампом та Владіміром Путіним, що відбулася на тлі прогнозів про можливе постачання Україні далекобійних ракет "Томагавк", спричинила різкий геополітичний розворот у сприйнятті українського конфлікту Білим домом. Ця подія, а також подальша зміна дипломатичної стратегії Вашингтона, яскраво демонструють ефективність стратегії кремля та серйозні ризики для переговорних позицій Києва. Аналіз подій, підготовки до нового саміту в Будапешті та реакції ключових гравців свідчить про те, що адміністрація Трампа свідомо схиляється до сценарію поступового усунення від війни в Україні, перекладаючи фінансовий тягар на Європу.

Кремль послідовно дотримується двовекторної стратегії у відносинах із США. З одного боку, він використовує військові загрози, щоб утримати Вашингтон від підтримки України потужним озброєнням. З іншого — покладається на економічні пропозиції, які просуває, зокрема, один з ключових переговірників Кіріл Дмітрієв, щоб переконати адміністрацію Трампа у вигодах нормалізації відносин, без необхідності починати мирні переговори з Україною.

Погроза постачанням "Томагавків" стала критичним важелем. Ця погроза, за оцінкою Washington Post, була не просто блефом, а засобом посилення кампанії тиску, що йшла повним ходом. Путін сам зателефонував Трампу, щоб домовитися про нову зустріч, розуміючи, що поставки такого озброєння значно погіршать і без того непросту ситуацію в тилу та економіці. Проте, саме ця розмова стала точкою перелому. Трамп різко змінив сприйняття української кризи. Він, вочевидь, дав зрозуміти, що не схильний ділитися "Томагавками" з Києвом після обговорення цієї теми з путіним. Bloomberg трактує це як бажання Трампа дати шанс дипломатичному вирішенню конфлікту замість агресії, тоді як інсайдери WSJ фіксують небажання Трампа тиснути на путіна.

Результати розмови Трамп конвертував у прямий тиск на українського президента Володимира Зеленського, який прилетів до Вашингтона. Трамп один на один розповів Зеленському своє бачення закінчення війни, і відмовився дати "Томагавки". Білий Дім не збирається використовувати економічні та військові інструменти, які могли б посилити тиск на кремль.

На тлі цих подій триває підготовка до нового саміту президентів США та росії у Будапешті. Адміністрація Трампа прагне уникнути повторення провальної зустрічі на Алясці, яка була розцінена як публічна перемога москви, і хоче підкріпити нові переговори більш потужними дипломатичними важелями. Проте, Трамп зберігає свої основні козирі, які він не збирається знецінювати: Україна продовжить завдавати ударів по енергетичній інфраструктурі росії, ціни на нафту перебувають на мінімумі за п’ять років, і, найголовніше, Конгрес очікує прийняття законопроєкту про нові "нищівні" антиросійські санкції (включно з митами до 500%). Саме існування цього законопроєкту, підтримка якого є двопартійною, дає Трампу потужний важіль тиску. Таким чином, Трамп зберігає усі інструменти, але, судячи з його відмови від постачання "Томагавків" та посилення тиску на Київ, він свідомо стримує ескалацію перед зустріччю, щоб створити сприятливе дипломатичне вікно.

Найбільш імовірним, інерційним сценарієм після Будапешта є те, що путін не погодиться на перемир’я, наполягаючи на своїх умовах. Водночас Трамп не вдасться до жорстких дій і продовжить політику поступового усунення від війни, перекладаючи всю допомогу Києву на комерційну основу. Цей сценарій є стратегічно негативним для України. Він означатиме поступово наростаючу перевагу рф у війні на виснаження, що сильно ослабить переговорні позиції Києва. Хоча тимчасова пауза у російських авіаударах (якщо москва захоче показати готовність "скласти зброю") може дати Україні час для відновлення критичної енергетичної інфраструктури, ключовим завданням для України стає утримання підтримки з боку Європи. У такому разі, Київ може розвинути свій потенціал дальнобійних ударів по енергетичній та нафтогазовій інфрастурктурі рф, що може передати стратегічну ініціативу Україні, і, потенційно, нав’язати свої переговорні умови.

Президент Сирії в москві

Візит тимчасового президента Сирії Ахмеда аш-Шараа до москви та його зустріч із путіним є подією, що підкреслює гнучкість російського режиму та початок критичного переформатування російсько-сирійських відносин після падіння режиму Башара Асада. Зміст переговорів, що включав вимоги про видачу Асада та прохання про повернення російських військ на південь, сигналізує про прагнення Дамаска до диверсифікації міжнародних зв’язків та про готовність кремля до радикальної зміни риторики заради збереження стратегічних інтересів.

Зустріч, що відбулася у позолоченому кремлівському залі, була, за оцінкою The New York Times, продуманим жестом з боку путіна, незважаючи на те, що росія надала притулок Башару Асаду, ворогу нового сирійського президента. Для аш-Шараа це стало дипломатичною перемогою, яка легітимізує його перехідний уряд на міжнародній арені. Для путіна ж це була демонстрація гнучкості: він змінив риторику, підкресливши "десятиліття дружніх відносин" з Сирією, починаючи з 1944 року, для виконання ключової мети – збереженню російських військових баз.

Ключовим елементом переговорів стала вимога аш-Шараа про видачу Башара Асада та притягнення до відповідальності всіх осіб, винних у злочинах, вчинених у роки громадянської війни, в рамках перехідного правосуддя. Хоча Пєсков відмовився коментувати деталі щодо Асада, його заява, що "тема по базах фігурувала на порядку денному", дає підстави вважати, що безпека російських військових баз у Сирії була головною ціною за розгляд вимог Дамаска.

Втім, варто зазначити, що Дамаск обговорює з кремлем перегляд колишніх угод, що може вказувати на те, що аш-Шараа намагається досягнути більш вигідних умов, що забезпечуватимуть міцніший суверенітет та нівелюють тотальний вплив москви, що був при Асаді. Нове керівництво Сирії прагне переформатувати зовнішню політику відповідно до національних інтересів, без зовнішньої залежності та політичної ангажованості, переглянувши всі колишні угоди з москвою для відновлення балансу у двосторонніх відносинах.

Аш-Шараа прямо заявив, що відносини Дамаска з москвою не суперечать його відносинам із Вашингтоном та Заходом в цілому, демонструючи прагнення до багатовекторної та суверенної політики.

Окрім Асада, аш-Шараа висунув стратегічні вимоги: повернення російських військ на південь країни для протистояння тиску Ізраїлю, який вимагає розширення демілітаризованої зони. Це є спробою використати залишки військової присутності рф для захисту територіального суверенітету Сирії. Додатково Дамаск шукає гарантій, що росія не допомагатиме переозброювати залишки сил Асада, а навпаки, допоможе відновити сирійську армію.

Ця зустріч є викликом для Ірану та його регіональних проксі. Якщо росія почне переглядати свої військові та логістичні домовленості в Сирії, це може послабити вплив Тегерана, який був головним бенефіціаром режиму Асада. Для Ізраїлю повернення російських військ на південь може створити нові ризики, але водночас може слугувати буфером проти іранських проксі. Для москви це крок, що демонструє її готовність до радикальних компромісів для збереження військової присутності та геополітичного статусу в стратегічно важливому регіоні. В умовах війни в Україні, де кремль обмежений у ресурсах, він вимушений поставити під загрозу союзницькі відносини з Іраном та поступитися своїм багаторічним союзником заради збереження двох основних військових баз у Хмеймімі та Тартусі. Ситуація свідчить, що нове керівництво Сирії не є маріонеткою, а прагматичним гравцем, який використовує потребу росії у збереженні баз для відновлення власного суверенітету та перехідного правосуддя. Це може мати довготривалий вплив на регіональний баланс сил, в якому москва та Тегеран протистояли впливу західних гравців.