Політв’язні в політиці Мінська: звільнення в обмін на послаблення санкційного тиску

Ярослав Чорногор

Посол з особливих доручень МЗС України. Співзасновник аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Старший викладач кафедри міжнародних відносин НаУКМА. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Масові арешти політичних в’язнів режимом Лукашенка вже не один рік перебувають у центрі уваги міжнародної спільноти. Особливого розголосу тема набула після безпрецедентних затримань під час протестів 2020 року, коли до акцій долучилися близько 200 тисяч громадян. За даними правозахисного центру «Вясна», станом на 30 березня 2026 року 910 осіб вважалися політв’язнями, а загалом з травня 2020 політично вмотивовані вироки було винесено щонайменше 8191 особі. Але насправді практика незаконних ув’язнень існує майже два десятиліття як інструмент придушення опозиції, а в 2008 р. та 2015 р. з’являються випадки використання затриманих як активу для зняття санкцій.

Питання щодо звільнення політичних в’язнів та отримання за це поступок набуло значної актуальності в контексті білорусько-американських переговорів 2025-2026 років. Відповідно, такі процеси не могли не спонукати міжнародну спільноту до переоцінки усталених підходів до захисту прав людини в авторитарних режимах, що знайшло відображення, зокрема, у проведенні у Вільнюсі 21-22 травня 2026 року Третього конгресу з питань політичних в’язнів Білорусі – форуму, який засвідчує, що правозахисники, дипломати та представники громадянського суспільства перебувають у процесі осмислення не лише самого факту поетапних звільнень, а й їхньої природи, логіки та довгострокових наслідків для ситуації з правами людини в країні.

Політв’язні в Білорусі: від точкових переслідувань до масових репресій

Одними з перших значних політично мотивованих арештів стали переслідування, які режим Лукашенка здійснював у період президентських виборів 2006 року, прагнучи не допустити в Білорусі сценарію, подібного до демократичних протестів у Грузії, Україні та Киргизстані. За даними правозахисного центру «Вясна», впродовж виборчої кампанії до дня голосування було засуджено 236 осіб, а у тиждень після виборів ще близько 700.

Хвиля масових арештів відбулася й у грудні 2010 року після розгону мітингу на площі Незалежності та стала найжорстокішою на той момент. У наступні роки члени опозиції зазнавали арештів за «несанкціоновані масові заходи» навіть за участі однієї особи, а також «превентивних арештів». За свої репресивні дії режим Лукашенка, відповідно, піддавався санкціям Заходу – від перших ембарго ЄС на зброю до ширших пакетів після фальсифікацій 2006, 2010 та 2020 років.

Політичні ув’язнені як розмінна монета: початок

Зародки механізму використання звільнення політв’язнів для пом’якшення санкційного тиску простежуються ще до 2008 року – задовго до відоміших випадків 2025-2026 років за президентства Дональда Трампа.

Так, у вересні 2004 р.  та квітні 2006 р. ЄС ввів «санкційні списки», а США – заборону на в’їзд та заморожування активів, однак 2008 року вже відбулося перше призупинення санкцій. Примітно, що ця подія збігалася в часі зі звільненням  екскандидата у президенти Олександра Козуліна, що можна вважати відправною точкою, коли вперше формула «політичні в’язні в обмін на пом’якшення санкцій» показала, що має потенціал до майбутнього  використання.

Проте функціонування автократичних режимів не може обійтися без репресивних заходів щодо своїх суспільств, за якими б могли послідувати відповідні обмеження з боку демократичних країн: тож після чергового розгону протестів «Площа 2010» санкції повернули та посилили. Як наслідок, через декілька років, Мінськ представив себе для міжнародної спільноти як майданчик для переговорів після початку російської агресії в 2014 р. і в серпні 2015 р. звільнив низку політв’язнів, включно з колишнім кандидатом у президенти Миколою Статкевичем – вже в жовтні того ж року відбулося  призупинення обмежень ЄС, а у 2016 р. санкції Європейського Союзу були частково скасовані вперше з 1990-х.  Формула знову підтвердила свою чинність.

Post-2020: сильніші санкції, більше політв’язнів та нові масштаби торгу

Починаючи з 2020 року, міжнародний тиск на режим Лукашенка посилився з особливою інтенсивністю. ЄС, США посилили та додали нові санкції, а такі міжнародні фінансові організації, як ЄБРР чи Світовий банк, припинили співпрацю з Мінськом. Хоча це не призвело до колапсу режиму, обмеження серйозно вплинули на економіку й змусили Лукашенка шукати можливості для послаблення тиску. Таким вікном можливостей стали політв’язні – ресурс, цінність якого вже була усвідомлена.

Уже з кінця 2024 р. Держдепартамент США провів попередні обговорення з європейськими союзниками щодо можливого послаблення санкцій. Першим фактичним кроком стало звільнення громадянки США, уродженки Мінська Анастасію Нуфер, яка не вела активної політичної діяльності. Воно відбулося 25 січня 2025 року, символічно  в день «виборів» президента.

Згодом були також конфіденційні візити американських делегацій до Мінська, що призвели до звільнення ще кількох осіб, у т.ч. Юрія Зянковіча. А 21 червня 2025 року відбулася публічна зустріч з делегацією на чолі з Кітом Келлогом, на той час спецпредставником з питань України та росії, після якої Лукашенко помилував 14 в’язнів – зокрема, блогера й опозиційного політика Сергія Тихановського та кореспондента «Радіо Свобода» у Білорусі Ігоря Карнея.

Перші вигідні для Мінська результати не змусили себе чекати – ними стало оголошення про скасування санкцій проти  авіакомпанії «Белавіа» 11 вересня 2025 року, коли Лукашенко приймав делегацію Джона Коула (згодом – спеціального посланника США по Білорусі), який про це й оголосив.

Наступним важливим моментом став грудень 2025 р., коли після переговорів Джон Коул оголосив про зняття санкцій вже з білоруського калію – галузі, що до 2022 року забезпечувала близько 20% світової торгівлі поташем. Того ж дня на свободу вийшли 123 політв’язні, серед яких банкір і колишній кандидат у президенти Віктор Бабарико, члени президії Координаційної ради Марія Колеснікова та Максим Знак, Павло Северинець, а також  засновник правозахисного центру «Вясна», лауреат Нобелівської премії миру Олесь Біляцький.

Аналіз кожного етапу переговорів щодо звільнення політв’язнів та їх результатів показує тенденцію до постійного підвищення масштабів обміну.  Так, звільнення 19 березня 2026 року, яке станом на сьогодні є найбільшим, дозволило 250 людям вийти на волю, а США своєю чергою зняли санкції з «Белінвестбанку», Банку розвитку, Мінфіну, «Білоруської калійної компанії» та «Білоруськалію». Серед звільнених були правозахисниця Марфа Рабкова, яка координувала волонтерську мережу «Вясни», Валентин Стефанович, заступник голови цієї ж організації та віце-президент Міжнародної федерації за права людини, засновниця правозахисної організації «Human Constanta» Наста Лойка та інші політичні та суспільні діячі.

У цьому випадку рішення щодо калію мало особливе стратегічне значення для США, адже на той момент експорт добрив із Перської затоки, вже був зупинений через війну з Іраном, при тому що світовий ринок й так втратив російські та білоруські обсяги після 2022 року, а фермери терміново потребували добрив для своїх угідь.

Як наслідок, санкційна політика на практиці трансформувалася в механізм торгу, де свобода політв’язнів стала ресурсом та важелем впливу в геополітичній грі світового рівня.

Сценарії розвитку

Сценарій 1: збереження моделі «обертових дверей»

За умови, що адміністрація Трампа продовжить нинішній курс, орієнтований на досягнення радше кількісних, а не якісних успіхів без вимоги системних змін, найімовірнішим є збереження теперішньої моделі. Нинішній підхід США створює об’єктивні стимули для білоруської влади ув’язнювати ще більше своїх опонентів. Цю практику часто почали порівнювати з «обертовими дверима» (revolving door), коли нових політв’язнів регулярно затримують, тоді як інших звільняють. У цьому сценарії звільнення відбуватимуться партіями в обмін на чергові економічні поступки, але репресивна система залишиться незмінною, а кількість ув’язнених коливатиметься в межах 800-1000 осіб,  тобто приблизно на тому ж рівні, що й зараз.

Сценарій 2: масштабне одноразове звільнення

Як заявляв Джон Коул в інтерв’ю Reuters, близько 1000 політв’язнів, які залишилися в Білорусі, можуть бути звільнені однією великою групою найближчими місяцями. Цей сценарій передбачав би  укладення «великої угоди» (big deal) між Мінськом і Вашингтоном, яка може включати значно ширше зняття санкцій, відновлення дипломатичних відносин та, наприклад, відновлення діяльності посольства США в Мінську.

Сценарій 3: відновлення репресій після завершення циклу звільнень

Найбільш песимістичний сценарій ґрунтується на припущенні, що після того, як США отримають бажане, тобто звільнення політв’язнів, отримання  доступу до ринку добрив, стабілізацію економіки, а міжнародна увага до Білорусі зменшиться, особливо поки фокус залишатиметься на регіоні Близького Сходу, режим може звернутися до ще більшого посилення внутрішнього тиску.

Тож у будь-якому випадку немає сумнівів, що для Лукашенка звільнення в’язнів є черговим тактичним кроком, керованим вигодою, і в жодному разі не зміною політики, а нинішній курс США в цьому напрямі лиш створює об’єктивні та привабливі стимули для режиму ув’язнювати ще більше людей та проводити подальші репресії.

Автори - Ярослав Чорногор, Марія Охріменко

Фото - https://www.bbc.com/