Мародерство в російській армії: сім’ї загиблих не отримують ані речей, ані коштів

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

В Telegram-каналі «Анастасия Кашеварова», опубліковано інформацію, що «особисті речі загиблих російських військовослужбовців не повертаються сім'ям, а розкрадаються іншими бійцями. «Ми всі пам'ятаємо фільми і свідчення часів Великої Вітчизняної війни, коли приїжджали товариші по службі, або військові комісари, або якісь посильні солдатики і передавали особисті речі загиблих воїнів родині. І для родини будь-яка дрібниця – лист, олівець, іконка, особисті документи - це сімейна реліквія. Це те, що було при воїні. Зараз це виняток із правил. В більшості випадків, я з жалем констатую, що людина людині вовк, навіть там, на фронті. Якщо боєць зник безвісти, або загинув, то про його особисті речі родині можна забути».

Забирається і крадеться все – каски, бронежилети, документи, банківські картки, ще й гроші з неї знімуть так звані товариші по службі або командири. У відповідях на запити родини, військові частини і штаби відповідають - «де особисті речі не знаємо», «де зник не знаємо», «як зник не знаємо». Крадуть не тільки військове спорядження, а й телефон, паспорт, контракт з МО, платіжну картку банку, особисті дрібниці.

Тотальні крадіжки особистих речей загиблих показник того, на що перетворилася російська армія. У роки Великої Вітчизняної війни речі загиблого дбайливо збирали та передавали сім'ї як частину пам'яті про людину. Сьогодні здебільшого ніхто не відповідає за їх безпеку, вони просто «розходяться по руках». Рідні залишаються без листів, документів, телефону, навіть без простої ручки чи книжки, з якою людина була на фронті.  Мародерство стало стихійним явищем, його навіть організує начальство.

Наприклад, командир штурмової роти 80-го танкового полку збирав у бійців банківські картки та PIN-коди нібито «на випадок загибелі, щоб віддати сім'ї», проте після їхньої смерті на рахунках не залишалося жодної копійки. Після смерті 28-річного військовослужбовця з Єкатеринбургу Микити Козлова всі «бойові» виплати було знято, оскільки карту не було заблоковано. Доступ до неї мали лише командири, яким він сам довірив PIN. У результаті сім'я залишилася без коштів, зароблених на фронті.

Відомий випадок, коли товариш по службі отримав завдання відвезти матері загиблого товариша його телефон, документи та банківську картку. По дорозі він витратив усі гроші з рахунку, а потім втратив карту, і телефон. Сім'я не побачила ні особистих речей сина, ні його накопичень.

Рідним зниклого безвісти контрактника з 15-ї мотострілецької бригади після місяців запитів видали лише рюкзак з паспортом та тимчасовим військовим квитком. Телефону бійця там не було, але виявився чужий апарат, який належав іншому військовому. При цьому на карту зниклого продовжували надходити виплати, але ніякої ясності, хто розпоряджається цими коштами, не було.

Мародерство не обмежується військовими частинами, воно також процвітає в тилу, наприклад, зловмисники прийшли до будинку сестри загиблого військовослужбовця і вкрали мільйон рублів, які вона отримала за його смерть. Офіційна реакція військових відомств і штабів лише посилює недовіру, на запити родичів часто приходять відповіді: «де особисті речі не знаємо», «обставини загибелі невідомі», «місце зникнення не встановлено».

Складається враження, що ніхто не веде суворого обліку ні речей, ні документів, ні банківських карток. Для армії, яка офіційно називається «гордістю країни», така позиція виглядає як визнання управлінського провалу та повної відсутності дисципліни. Батьки, які довірили армії своїх дітей, стикаються з цинізмом вже на рівні військкомату. Офіцери самі зізнаються: «речі загиблих кілька тижнів полежать у частині, потім пацани розтягнуть».

Рідні бачать, що для багатьох товаришів по службі та командирів загиблий – це в першу чергу джерело збагачення, а збереження пам'яті про загиблого нікого не цікавить. Статистика справ про крадіжки у військових та їхніх сімей показує, що це не поодинокі випадки, а тенденції. Суди фіксують безліч епізодів розкрадань грошей, телефонів, спорядження та «гробових» у родичів, причому фігурантами стають і самі учасники бойових дій та мешканці тилу.

Для потенційних контрактників та їхніх сімей це стає серйозним сигналом. Вони бачать не тільки ризик загинути, але й бути роздягненим і обікраденим своїми ж при повній байдужості системи. Якщо держава не може гарантувати навіть збереження паспорта, телефону, особистої книжки та чесну передачу накопичених коштів, то вона фактично визнає, що не контролює власну армію.

Коли люди думають йти на СВО, їм важливо розуміти як розмір виплат, а й реальний підсумок для сім'ї. Сьогодні немає впевненості ні в тому, що родичам повернуть особисті речі, ні в тому, що вони взагалі дізнаються правду про останні дні життя бійця.

Колаж від АрміяInform