Кардинали України та Польщі закликали до прощення і примирення - спільне звернення

Церковні ієрархи Польщі та України виступили із спільним зверненням, у якому виказали високу стурбованість тепершньою ворожнечею між поляками та українцями. "Разом із Папою Левом ми закликаємо всіх докласти зусиль, щоб мислити з точки зору спільного блага, а не лише окремих інтересів", – сказано у ньому.

26-27 червня цього року кардинали з Польщі та України взяли участь у надзвичайній консисторії (зборах кардиналів), скликаних Папою Левом XIV. Участь у заході взяли 178 кардиналів з усього світу. Відтак, український та польські ієрархи, присутні в Римі, поширили спільне звернення у справі польсько-українських стосунків.

Документ підписали польські та українські кардинали: кардинал Микола Бичок (згромадження отців редемптористів), кардинал Конрад Краєвський, кардинал Казимир Нич, кардинал Гжегож Рись, а також глава Української Греко-Католицької Церкви, Верховний архієпископ Києво-Галицький Святослав Шевчук. Місцем підготовки документа вказано Рим-Київ.

Духівники наголосили, що як люди, відповідальні за Церкву, вони висловлюються на цю тему, бо питання польсько-українського примирення впливає не лише на стосунки між двома народами, а й на можливість їхнього спільного існування відповідно до догматів християнської віри.

Ієрархи зазначили, що наслідуючи Папу Лева XIV, вони переконані, що першим кроком до миру є «роззброєння» мови з обох сторін. Це стосується не тыльки слів, а й жестів, знаків та символів, які також можуть ранити, блокувати шлях до зустрічі та породжувати страх.

Клірики процитували слова Лева XIV, який сказав, що мир «роззброює та обеззброює», нагадавши, що, за словами Папи, «будівництво спільного добра вимагає євангельської мови: чіткої, але не принизливої; мужньої, але не агресивної; правдивої, але не такої, що закриває шлях до прощення».

Духівники додали, що з болем спостерігають за зростанням напруженості та відродженням ворожнечі між поляками та українцями. Вони також висловили жаль з приводу того, що ця напруженість виникає під час війни в Україні, після періоду великої польської солідарності з українцями, та в рік 25-ї річниці візиту Івана Павла II до України.

У цьому контексті було згадано слова Івана Павла II, який у 2003 році написав, що «Нове тисячоліття (...) вимагає, щоб українці та поляки не залишалися поневоленими своїми сумними спогадами про минуле. Розмірковуючи над минулими подіями в новій перспективі та прагнучи побудувати краще майбутнє для всіх, нехай вони дивляться один на одного очима примирення», і що «християни (...) покликані визнати помилки минулого, пробудити свою совість до теперішніх компромісів та відкрити свої серця для справжнього, тривалого навернення». Вони нагадали, що Папа закликав кожного «до особистого навернення, а не до того, щоб притягувати до відповідальності інших».

Ієрархи наголосили, що «пам’ять про минуле є надзвичайно важливим елементом ідентичності кожної людської спільноти», згадуючи слова Папи Франциска, який під час всесвітнього дня молоді у Кракові у 2016 році сказав, що «існує два види пам’яті: добра і зла, позитивна і негативна. Добра пам’ять – це та, яка (...) прославляє Господа та Його спасительні діяння. Негативна пам’ять, навпаки, – це та, яка нав’язливо зосереджує погляд розуму та серця на злі, особливо на тому, що скоєно іншими».

Духовенство наголосило, що дві країни мають забагато спільного, «щоб дозволити розтрачати їхню спільну спадщину».

Крім того, клірики у спільній заяві зазначили, що нав’язуючи іншим певне бачення минулого та майбутнього, ми піддаємося панівній, на теперішній час, культурі насильства та сили. Разом із Папою Левом вони закликали всіх прагнути мислити з точки зору спільного блага, а не лише окремих інтересів. Євангеліє, в яке ми віримо, вчить нас, що ліками від гріха є прощення, а межею, встановленою Богом злу, є милосердя.

Подаємо текст звернення цілком. 

"Спільний голос у справі польсько-українських відносин

У єдності зі Святішим Отцем Левом XIV, перший рік понтифікату якого позначений наполегливою працею задля побудови миру на основі спільного блага та рішучим протистоянням війні в усіх її вимірах – починаючи від відносин між народами й конфліктів усередині держав до соціальної напруги – підносимо свій голос як зібрані на консисторію кардинали, що походять з Польщі й України і покликані нести особливу відповідальність за спільноту Церкви та підтримувати служіння Наступника святого Петра. Робимо це разом із нашим братом Верховним Архиєпископом Києво-Галицьким Української Греко-Католицької Церкви, усвідомлюючи, що питання примирення між поляками та українцями стосується не лише відносин між двома народами, а й вірогідності нашого спільного християнського свідчення.

Наслідуючи Папу Лева XIV, ми переконані, що першим кроком до миру є роззброєння мови. Це стосується не лише слів, а й жестів, знаків і символів. Вони також можуть ранити, закривати шлях до зустрічі та породжувати страх. Святіший Отець нагадує, що мир є «роззброєним і роззброює», а побудова спільного добра вимагає євангельської мови: чіткої, але не принизливої; сміливої, але не агресивної; правдивої, але такої, що не закриває шляху до прощення.

З болем спостерігаємо за зростанням взаємної напруги та відродженням настроїв ворожнечі між поляками й українцями. Ще болісніше те, що це відбувається в той час, коли Україна продовжує переживати жахіття війни, а Польща в останні роки виявила велику солідарність із мільйонами українських сестер і братів. Особливо болісно, що це відбувається саме тоді, коли українські католики відзначають 25-ту річницю історичного візиту до України Папи, який був поляком.

У цьому контексті повертаємося до слів Святішого Отця Івана Павла II з його листа з нагоди 60-ї річниці – як висловився сам автор – трагічних подій на Волині. Над цими словами варто замислитися всім людям доброї волі, а для нас, католиків різних обрядів і народів, вони повинні стати взірцем і нормою дій, зокрема й у нашому підході до історичних питань. Папа, зокрема, писав:

У заметілі Другої світової війни, коли потреба солідарності й взаємодопомоги мала би бути на першому місці, чорні дії зла отруїли серця, а його зброя призвела до пролиття невинної крові. Сьогодні (...) в серцях більшості поляків і українців дедалі більше зростає потреба у глибокому іспиті сумління. Відчувається потреба в примиренні, яке дозволило б нам дивитися на сьогодення й майбутнє в новому дусі. Це спонукає мене бути вдячним Богу разом із тими, хто в роздумах і молитві згадує всіх жертв цих актів насильства.

 Нове тисячоліття, у яке ми нещодавно вступили, вимагає, щоб українці й поляки не залишалися поневоленими своїми сумними спогадами минулого. Розмірковуючи над подіями минулого з нової перспективи, прагнучи побудувати краще майбутнє для всіх, нехай подивляться один на одного очима примирення (Ватикан, 7 липня 2003 р.).

Цей заклик святого Івана Павла ІІ до обох таких дорогих йому народів, за великою участю Церков, був почутий і підхоплений поляками й українцями. За нами – роки молитов, зустрічей, спільних листів (2005), декларацій (2013) і послань (2023), а також співпраці в наданні допомоги біженцям і нужденним. Ця спадщина є великим зобов’язанням, отриманим від тих, хто до нас мав мужність говорити правду без погорди й ненависті, закликати до навернення, смиренно просити прощення і мужньо прощати, простягаючи руку примирення, незважаючи на ще незагоєні й болісні рани.

Ось чому сьогодні, коли виникають нові напруги й знову зростає недовіра, слова Папи з вищезгаданого листа звучать із новою силою:

Оскільки Бог простив нам у Христі, віруючі повинні вміти прощати один одному за завдані кривди і просити прощення за власні помилки, у такий спосіб сприяючи побудові світу, де поважають життя, справедливість, злагоду й мир. Християни покликані визнавати помилки минулого, пробуджувати своє сумління для компромісів сьогодення і відкривати серця для справжнього, тривалого навернення (Ватикан, 7 липня 2003 р.).

Ми свідомі того, що навернення починається з наших власних сердець. Папа закликає кожного з нас – поляків та українців – до особистого навернення, а не до того, щоб притягувати до відповідальності інших. Ми можемо закликати інших до навернення лише тоді, коли смиренно визнаємо власні гріхи.

Ми переконані, що для християнина пізнання правди – це завдання, яке завжди стоїть поруч із любов’ю до ближнього. Пам’ять про минуле є надзвичайно важливим елементом ідентичності кожної людської спільноти. Услід за Святішим Отцем Франциском хочемо нагадати, що «у повсякденному житті кожної людини, як і кожного суспільства, існує два види пам’яті – добра і зла, позитивна і негативна. Добра пам’ять – це та, яка (...) прославляє Господа і Його діла спасіння. Негативна пам’ять, натомість, – та, яка погляд розуму та серця нав’язливо зосереджує на злі, особливо на скоєному іншими» (Краків, 27 липня 2016 р.).

Ми відчуваємо обов’язок не полишати спільного шляху, розпочатого з благословення святого Івана Павла II, а терпляче й мужньо ним іти. Надто багато єднає наші народи, щоб ми могли дозволити змарнувати спільну спадщину.

Нав’язуючи іншим власне бачення минулого та майбутнього, ми піддаємося домінуючій культурі насильства й сили. Разом із Папою Левом ми закликаємо всіх прагнути мислити з точки зору спільного блага, а не лише приватних інтересів. Євангеліє, у яке ми віримо, навчає нас, що ліками від гріха є прощення, а межею, яку Бог поклав для зла, є милосердя.

Кардинал Микола Бичок, ЧНІ

 Кардинал Конрад Краєвський

Кардинал Казімєж Нич

Кардинал Гжеґож Рись

Верховний Архиєпископ УГКЦ Святослав Шевчук".

Фото - Кардинал Ґжеґож Рись виголошує промову під час консисторії/vaticannews.va