Географія це вирок, який не можна оскаржити: кейс Японії для України і навпаки

110 кілометрів. Це відстань від західного японського острова Йонагуні до узбережжя Тайваню. У ясний день з японського берега можна побачити тайванські гори. Але коли дивляться генерали, вони бачать не пейзаж. Вони бачать поле битви, яке неминуче прийде на їхній поріг.

Прочитав аналіз у західній пресі, який пояснює, чому конфлікт за Тайвань автоматично стає війною Японії.

Покійний Сіндзо Абе, колишній прем'єр-міністр Японії, сказав це ще кілька років тому: "Надзвичайна ситуація на Тайвані — це надзвичайна ситуація для Японії, а отже, і для японсько-американського альянсу".

Аналіз показує суху механіку процесу.

По-перше, енергетика. 90% енергоносіїв Японії проходять через води навколо Тайваню.

Блокада острова Китаєм — це не просто військовий маневр. Це зашморг на шиї японської економіки. Токіо не може дозволити собі просто спостерігати, як хтось перекриває їм кисень.

По-друге, американські бази. На острові Окінава розміщено 54 000 американських військових. Це кістка в горлі Пекіна.

Військові стратеги визнають очевидний факт: США не зможуть захистити Тайвань без використання баз у Японії. Китай це знає. "Щоб захопити Тайвань, ви повинні нейтралізувати сили США".

У випадку атаки на Тайвань китайські ракети полетять на японські аеродроми ще до того, як Вашингтон встигне висловити "глибоке занепокоєння".

Японія це знає. Країна, яка десятиліттями пишалася своєю "мирною конституцією", зараз подвоює витрати на оборону. Вони розміщують ракети на тих самих курортних островах, де раніше туристи пили коктейлі.

В бізнесі і житті ми часто робимо ту саму помилку. Ми думаємо, що якщо ми нікого не чіпаємо, то і нас не чіпатимуть.

Світ працює як система. У ньому немає ізольованих подій. Є ланцюгові реакції. "Geography is destiny," - казав Наполеон. (Географія це доля).

Ти не можеш змінити свою карту. Ти не можеш змінити сусідів. Єдине, що ти можеш контролювати це свою готовність зустріти удар.

Японія вибрала шлях стримування через силу. Вони будують систему, яка робить напад на них занадто дорогим задоволенням для ворога. Це єдина мова, яку розуміють хижаки.

Які я бачу з цього висновки для нас?

Ми часто ображаємось, що світ допомагає "недостатньо". Ми думаємо, що нам допомагають, бо ми жертви, і нас шкода.

Кейс Японії показує правду: Японія готується захищати Тайвань не тому, що вони люблять тайванців чи демократію. А тому, що блокада Тайваню це смерть економіки Японії (90% енергоресурсів йде через ці води).

Чого ми не розуміємо: Допомагають не тим, хто "страждає", а тим, чиє виживання критично важливе для власних інтересів.

Наше завдання бути не "бідними родичами", а незамінним елементом безпеки Європи, падіння якого обвалить їхній власний комфорт.

Друге - пацифізм це самогубство. Японія 70 років була головним пацифістом планети. Вони будували економіку, а не армію.

Але побачивши Україну вони зробили розворот на 180 градусів за один рік. Вони подвоюють оборонний бюджет і купують ракети Tomahawk.

Вони не чекають, поки ракети впадуть на Токіо. Вони будують deterrence (стримування) зараз.

Ми 30 років вірили в папірці (Будапештський меморандум) і "діалог". Ми не розуміли, що слабкість це запрошення до агресії. Японія цей урок засвоїла, дивлячись на нас. А ми?

Географія це вирок, який не можна оскаржити. Японія зрозуміла, що не може "відсидітись", бо вона острів поруч з монстром.

В Україні багато хто досі живе ілюзією, що після війни ми зможемо бути "просто мирною країною", як Бельгія чи Данія.

Реальність: Ми фронтир. Як і Японія, ми назавжди затиснуті поруч з екзистенційною загрозою. Наш стан "фортеці" це не тимчасова незручність. Це наша нова норма на десятиліття.

Ivan Zimbitskiy, підприємець

Фото від автора