Людський фактор важливіший за техніку, - генерал-майор Клочков про уроки війни

Генерал-майор Владислав Клочков — український військовий лідер, доктор філософії (PhD), експерт із психологічної стійкості, стратегічних комунікацій, лідерства та національної безпеки. Має понад 30 років служби у Збройних Силах України. Викладає в American University Kyiv.

Автор понад двадцяти наукових публікацій, монографії «Психологічна стійкість військовослужбовця», десяти навчальних посібників із питань психологічного забезпечення, а також аналітичного дослідження зі стратегічних комунікацій «Перезавантаження світового порядку 2022».

Нагороджений численними державними та відомчими відзнаками. Після звільнення в запас у серпні 2024 року продовжує наукову, викладацьку та консультативну діяльність, спрямовану на посилення обороноздатності України та розвиток системи військової психології.

У цьому інтерв'ю Владислав Клочков ділиться своїм поглядом на те, які системні проблеми впливають на військо і чому людський фактор (мотивація, стійкість, компетентність) є ключовою проблемою оборони, важливішою за матеріально-технічний.

- Як би ви описали сьогоднішній стан української армії? Не з парадних брифінгів, а з того, що бачите і знаєте як командир бойових формувань?

- Збройні Сили України протягом тривалого часу перебувають у стані постійної бойової готовності та виконують свою основну цільову функцію — оборону держави. Ми маємо рекордну чисельність військ за весь період незалежності України, і можемо відверто констатувати, що ЗСУ — одна з найбоєздатніших армій у Європі.

Професійне становлення сучасних Збройних Сил почалося у 2014 році. Хоча масштаби та характер бойових дій сьогодні кардинально відрізняються, але саме тоді було, так би мовити сповна усвідомлено важливість армії та порядок її застосування після анексії Криму.

Нині ж, відбиваючи агресію на полі бою, Україна фактично створює дизайн сучасної війни. Наше поле битви стало майданчиком для досліджень багатьох партнерських держав щодо впровадження новітніх підходів до ведення бойових дій в асиметричних умовах. Ми бачимо, як дронова тріада докорінно змінила правила бою.

Звісно, в таких умовах не можна говорити про еталонну модель армії. Проте саме бойовий досвід дозволив реалізувати значну кількість реформ — від систем управління до логістики. І цей процес має лише один напрямок — подальше вдосконалення.

Очевидно, що є чимало системних проблем, які впливають на поточний стан війська і створюють негативні наслідки. Найсерйознішими викликами залишаються колосальна перевага ворога в живій силі, а також його значні економічні можливості, що забезпечують високий рівень матеріально-технічного забезпечення для ведення активних бойових дій.

- Росія тисне на Донбасі, особливо на Покровському напрямку. Також один із найгарячіших напрямків – це Таврійський.На вашу думку, це пік їхнього наступального потенціалу чи лише підготовка до більш масштабних операцій?

Для російського військово-політичного керівництва Донецька і Луганська області є ключовим і принциповим питанням. Саме заради цього була ініційована та реалізована так звана «спеціальна військова операція». Сьогодні ворог має тактичні успіхи на окремих напрямках, тож він буде продовжувати реалізовувати свої завдання у тому темпі й у тих можливостях, які дозволяють його ресурси. Йдеться не тільки про досягнення тактичних цілей, але й про реалізацію оперативних і стратегічних намірів.

На жаль, на сьогодні ми не бачимо жодних ознак того, що противник готовий відмовитися від своїх планів. Його економіка працює на повне забезпечення бойових дій в Україні. Так, у російської армії може бути певний дефіцит людського ресурсу, але порівняно з можливостями України це все ще фактичний паритет.

- Чи є в України реалістичні шанси стабілізувати лінію фронту та утримати критичні напрямки? І що для цього потрібно?

Я вважаю, що не можу надати абсолютно об’єктивну відповідь на це запитання, але суб’єктивно можна сказати, що все залежить насамперед від рішень, які ухвалюються як на рівні держави, так і на рівні Збройних Сил України, виходячи з обстановки та наявних можливостей.

Кожен бачить ситуацію зі свого рівня відповідальності й ухвалює рішення в межах тих умов, у яких перебуває. Керівник стратегічного рівня володіє інформацією та оцінює ситуацію значно ширше, ніж командир тактичної ланки. Веду до того, що чітко відповісти на це питання можливо лише тоді, коли маєш повний спектр даних — від оцінки противника до реальних бойових можливостей своїх військ. А на рівні держави додаються ще економічні та міжнародні фактори. Тож це питання є надзвичайно комплексним і відповідальним.

- Ви багато писали про значення ініціативи на полі бою. Чи втратила її Україна?

- Кожен військовослужбовець — від солдата до генерала — має право на розумну ініціативу в межах своєї відповідальності за успішне виконання бойового завдання та за людей, які це завдання виконують. Саме критичне мислення, компетентність і лідерство дають можливість ефективно реалізовувати бойовий задум, аналізувати проведені дії та використовувати набутий досвід для підвищення результативності підрозділів. Саме це сьогодні дає нам змогу ефективно протистояти агресору.

Водночас завжди потрібно пам’ятати, що за кожним завданням стоять люди, і саме з цієї позиції має виходити будь-яка ініціатива.

- Як переговори впливають на моральний стан військових?

- Безумовно, переговорний процес триває, і військові мають доступ до відкритих джерел інформації. Подача новин, їхній тон і контекст справді мають когнітивний вплив. Тому об’єктивна й зрозуміла інформованість не лише населення, а й військових — відіграє дуже важливу роль.

Відтак, маніпуляція інформацією з метою досягнення певних політичних чи комунікаційних цілей може призвести до негативних наслідків на фронті. Саме тому роз’яснювальна робота у межах внутрішньої комунікації, яку сьогодні здійснює система стратегічних комунікацій, має забезпечувати чіткість, правдивість і вчасність інформації.

- Чи можливий компроміс із територіальними втратами? І як це сприймуть військові?

- Однозначно відповісти складно, оскільки я не беру участі в самому переговорному процесі. Проте, аналізуючи відкриту інформацію та публічні заяви, можна припустити, що питання можливих компромісів може з’являтися у дискусіях переговорної групи.

Наразі, наскільки можна судити з відкритої інформації, певне бачення формули врегулювання існує, але воно містить щонайменше дві критично важливі невизначені змінні. Передусім це територіальний аспект, зокрема статус неокупованої частини Донецької області, а також питання Запорізької АЕС — стратегічного об’єкта, який матиме ключове значення в будь-яких подальших домовленостях.

- Яка сьогодні головна проблема української оборони?

- На мою думку, ключовою проблемою залишається питання людей. При цьому слово «люди» слід розглядати комплексно: це патріотично налаштовані, морально й психологічно стійкі, мотивовані, добре підготовлені у бойовому плані військовослужбовці, які мають належне забезпечення і соціальний захист.

Окремо стоїть питання командирської ланки — наявності лідерів із необхідними компетенціями, відповідальністю та здатністю ухвалювати рішення в умовах високої невизначеності.

Тому сьогодні людський фактор часто є важливішим за матеріально-технічний. Якщо боєць не має потрібних якостей і навичок, то жодна найсучасніша техніка не забезпечить ефективності.

Водночас технічне забезпечення, безумовно, залишається критично важливим для успіху на полі бою — але в цьому аспекті ми значною мірою залежимо від рішень і можливостей наших партнерів.

- Ви пройшли крізь трансформацію української армії з 2014 року. На вашу думку, яка модель оборонного управління виявилася найбільш ефективною?

- 2014 рік став переломним для Збройних Сил України, адже стан армії на той момент був критичним і фактично неприйнятним для країни, що опинилася перед зовнішньою загрозою.

Керівництво ЗСУ на чолі з Віктором Муженком провело колосальну роботу з відновлення й реанімації армії — від відродження структур управління до забезпечення мінімальної боєздатності. Бойові дії водночас дали імпульс і для теоретичного, і для практичного розвитку військового мистецтва.

За командування Валерія Залужного була впроваджена модель децентралізованого управління — коли ініціатива надається командирам на всіх рівнях, а рішення ухвалюються максимально близько до поля бою. На мою думку, цей підхід суттєво підвищив ефективність Збройних Сил на початкових етапах повномасштабної війни, дозволивши швидко адаптуватися до динамічної ситуації.

Оцінювати нинішній стиль керівництва я не можу, оскільки не перебуваю на службі й не маю повного розуміння внутрішніх процесів, які відбуваються сьогодні.

- Чи реалістичний прогноз завершення війни у 2026 році?

- Багато що залежить від політичних рішень наших партнерів — тих держав, які мають реальний вплив на керівництво Російської Федерації, а також на країни, що підтримують її агресію. Тому назвати конкретну дату завершення війни сьогодні не може ніхто. Це надто багатофакторний процес, у якому політична воля міжнародних гравців відіграє ключову роль.

- Що б ви сказали українцям, які втомилися, але продовжують боротися, і тим, хто чекає на «швидке вирішення»?

- Сьогодні Україна бореться не лише за свою незалежність — ми боремося за національне виживання. І замість нас цього не зробить жодна навіть найвідданіша країна-партнер.

Ми повинні бути консолідовані як ніколи. Наш обов’язок — продовжувати боротьбу за Україну, за наше майбутнє та майбутнє наших дітей.

Перемога обов’язково буде за нами. Слава Україні та її Героям! З нами Бог, з нами правда — а отже, з нами і перемога.

- Дякуємо за розмову!

Фото з особистого архіву генерал-майора Владислава Клочкова