Як білоруси ставляться до війни в Україні. Результати соцдосліджень

Які настрої панують у білоруському суспільстві протягом цього року, чи громадяни Білорусі підтримують російське вторгнення та чи має під собою ґрунт поширена в Україні думка, ніби більшість білорусів хоче об’єднатися з росією?

Відповіді на ці питання є у керівника «Білоруської аналітичної майстерні», доктора соціологічних наук Андрія Вардомацького. Деякі результати своїх досліджень він представляв під час міжнародних конференцій.

Зокрема, на білорусько-українському форумі ім. князів Острозьких, який в середині грудня відбувся в УКУ у Львові, білоруський соціолог мав доповідь про ставлення співвітчизників до війни. За домовленістю з паном Андрієм, пропонуємо ознайомитися із результатами і його коментарями щодо цього соцдослідження.

Опитування телефоном 1 000 респондентів проводили методом RDD (рандомний набір номера від генератора випадкових чисел), що дало національну репрезентативну вибірку (включно із сільським населенням). Довірчий інтервал становив 3,2%. Дослідження робили трьома хвилями – у березні (після трьох тижнів вторгнення), квітні-травні та серпні-вересні 2022 року.

На запитання, як ви ставитеся до можливого введення білоруських військ в Україну для участі в «сво», у березні 85% відповіли негативно, тоді як 11% - позитивно.

- Отже, видно чітку консолідацію довкола ідеї невведення військ. Я за 30 років роботи таких однакових цифр щодо позитиву чи негативу не пригадую. У цьому сенсі це унікальна  консолідація, - підкреслив Андрій Вардомацький.

Водночас, за його словами, зростання групи «складно відповісти» - це потенційна можливість зміни суспільної думки за будь-яким з індикаторів.

За словами соціолога, такий високий рівень небажання брати участь у воєнних діях насправді не означає нелюбові до росії чи навпаки – любов до України.

«Це – актуалізація трагічної історичної пам’яті, ментальна генетика білорусів, яка полягає у тому, що мало не кожне покоління проходило через абсолютно вирубальну війну, коли близько третини населення знищувалося. І це закріпилося на підсвідомості – не можна брати участь, потрібно оминати війни», - пояснив Вардомацький.

Водночас, за його словами, фактично в суспільстві утворилися два інформаційні кокони: «Ні війні!» проти іншого – «Війни немає». І це відбулося на тлі пониження інтересу до війни та досить глибоке проникнення російського наративу в білоруське інформаційне середовище.

Друге базове питання (індикатор) мілітарного характеру: яке ваше ставлення до використання території та військової інфраструктури Білорусі для військових акцій росії в Україні.

Тут відповідь «негативно» вже з меншим значенням – 61% (можна сказати, 2/3 опитаних). Тобто, вже помітно менше, ніж 85%.

Третій воєнний індикатор – яке ваше ставлення до того факту, що нинішня білоруська влада дозволила розміщувати російські війська у Білорусі. Тут видно класичний спліт громадської думки – 40 з лишком відсотків позитивних на 40 з лишком відсотків негативних оцінок. 

- Ось це і є проникнення російського наративу: що війна сприймається як щось таке біле та пухнасте. І це така робота, тільки з військовими об’єктами з боку російських військ. Мовляв, вони мирне населення не рухають. А цілі при цьому «благі» - денацифікація і т.ін., зараз от дегазифікація пішла. І саме на такий образ війни, такий наратив реагують білоруси. У цьому подібність із російською громадською думкою, - розповідає Андрій Вардомацький.

Такий високий рівень підтримки соціолог з Білорусі пояснює тим, що в даному випадку йдеться не про реакцію на війну як таку, а на той медіаконструкт, що вкидують.

«Як я кажу – що думають білоруси про війну? Нічого, тому що вони про неї не знають. Це десь далеко, а навколо звичайні економічні проблеми», - зазначає пан Андрій.

До речі, кількість тих, кому «важко відповісти», також зростає. А це означає, що поступово у людей виникає питання – а що ж там відбувається насправді, і як до цього ставитися?

Хто несе відповідальність за війну, що розпочалася 24 лютого? У цій ієрархії перша – росія, але з дуже малим показником. І вже на ІІ місці «злобні» Сполучені Штати, які нібито організували усе це в Україні. Можливо, через групу «поганих хлопців» захопили в Україні владу і придушують там усе хороше населення – так думає кожний п’ятий.

Як пояснив Вардомацький, при цьому потрібно розуміти, що це подвійна антагоністична мотивація. З одного боку погані США (так думають прорежимні люди), а інша частина цієї значної цифри – люди, які кажуть, що Штати нічого не роблять: нема політичної полі, погано допомагають, недостатньо зброї та ін. (критика з іншого боку). Склавшись разом, дві протилежні мотивації дають такий високий відсоток.

- Україна тому теж тут: погане керівництво, «бандера» - усі слова, які чули, вони присутні. Це челендж, колосальний виклик для ЗМІ, при цьому для державних медіа такого виклику не буває ніколи взагалі, - зазначає соціолог.

Для звичайного глядача-слухача це дуже важкий випадок. Адже йде діаметрально протилежна інформація, і людині часом просто складно зорієнтуватися. Складніше, аніж за всіма іншими пропагандистськими питаннями. Тому такий результат також пояснює цей виклик та проникнення російського наративу.

Вплив медіа

Ось перелік медіа, з яких білоруси черпають інформацію, це їх ієрархія. Варто відзначити, що після телеграму та ютубу йде державне ТБ Білорусі. І за величиною ці цифри майже однакові.

- Якщо хтось думає, що «ящик» «зіграв у ящик», то це романтизм. Він інтенсивно присутній у Білорусі, і навіть з динамікою догори, оскільки недержавні медіа просто вирубаються, - коментує соціолог.

За словами Андрія Вардомацького, на росії тому й стала можливою війна – тому що можливий телевізор. Державне ТБ Білорусі пропонує практично ті ж наративи, що і рашаЗМІ, які йдуть одразу на четвертій позиції. Разом вони і дають такий кумулятивний ефект структурування масової свідомості щодо війни.

Хто першим понесе відповідальність за війну, що почалася у лютому 2022 р.?

Як зазначив білоруський соціолог, ця табличка була складена ще влітку. Зараз специфіка білоруської пропаганди стосовно війни така, що не говориться, що війна страшна, чи Україна погана. Взагалі нічого не говориться. Такого явища просто немає. А росія взагалі хороша – порядні люди, гарна природа. Це такий специфічний контент білоруської пропаганди: покращення загального іміджу росії без висвітлення тематики війни.

Двовимірні розподіли дуже чітко говорять, як це працює. Ось як сприймаються причини війни через державне телебачення Білорусі (подібні цифри і на держТБ росії). Винна рф – лише 6,6%, тоді як НАТО утричі більше – 18,4%.

Якщо візьмемо YouTube, то тут усе навпаки: 36% проти 13%. Це як приклад кореляції між ЗМІ, яке споживається та уявленням про війну.

При цьому треба чітко розуміти, куди спрямована детермінаційна лінія: чи я стаю таким, тому що дивлюсь це джерело, чи я обираю це джерело, тому що я є таким.

«Проблема полягає в тому, що знижується інтерес до війни і військової тематики. І це глобальний процес, у Білорусі він також відбувається. Ось і BBC і Дойче велле. І навіть Раша Тудей (ну, вони це свідомо роблять), Аль-Джазіра. Інтерес знижується, призупиняється тиск на свої уряди, і ми маємо медійне пояснення. У Білорусі також цей процес триває. Це виклик для медійників – як підтримувати зацікавлення», - відзначив Вардомацький.

Сприйняття Білорусі як агресора

Чи є Білорусь співучасницею у військовому конфлікті в Україні?

Самі білоруси сприймають свою країну як агресора – лише 32%. фактично 2/3 респондентів так не вважають. В Україні подібне дослідження дало перевернуту картину.

Фактично сформувалося два інформаційні кокони: один характерний для зовнішніх – діаспора, другий для внутрішніх білорусів: Ні війні. А другий: Немає війни.

За словами пана Андрія, позаблокова позиція завжди домінує у білоруській суспільній думці.

«Реальний респондент з Вітебська вважає, що винувате керівництво України. При цьому також є вплив Росії, Заходу, Китаю – усіх основних гравців. Але... я про це мало знаю, вирішувати повинен хтось там… У цьому фундаментальна відмінність від української політичної ідентичності», - вважає соціолог.

Геополітичні орієнтації білорусів

В якому союзі держав було б краще жити народу Білорусі: Росія чи ЄС. Жорсткий вибір: або-або. У 2018 р. - коридор по росії довкола 60%, у 2019 р. - довкола 50%.

Висновок: Війна не призвела до фундаментальних змін геополітичної орієнтації щодо росії. Ніхто з фахівців цього не припускав.

Інший важливий показник: Якому варіанту стосунків з рф ви надасте перевагу. Найважливіше: Білорусь повинна стати членом рф – 3-5%, і цей показник стоїть без динаміки протягом 20 років замірів. Тобто, кооперація – так, входження - ні.

І третій варіант – поза союзом, ні з одними, ані з другими (самостійна), то тут є зростання. Це класичний приклад залежності від формулювання. І це не софістика, а так влаштована свідомість. 

Тобто, так, є уявлення, що треба співпрацювати з рф, але не входити до складу.

Підсумовуючи результати дослідження, Андрій Вардомацький підкреслив, що білоруський істеблішмент і білоруський народ – це ціннісно різні речі. І це важливо для розуміння в Україні Білорусі, білорусів і їх відносин.

Ми від себе додамо, що настрої білоруського суспільства, попри потужно проросійську пропаганду, є антивоєнними загалом. Тож активні військові дії з боку самих білорусів не потрібні їм самим, будуть негативно сприйняті суспільством та можуть мати негативні наслідки для білоруського істеблішменту.