Як Латвія допомагає Україні: дивно, але хейту майже нема

Понад один відсоток ВВП, десятки тисяч біженців, гуманітарна допомога. Як Україні допомагає Латвія – балтійська країна, в якій мешкає менше як два мільйони людей.

2022 року після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 223 тисячі біженців та біженок приїхали до Латвії через зовнішній кордон (тобто з Білорусі чи Росії). Зареєструвалися в країні за цей же період 39,8 тисячі людей з України. Скільки біженців та біженок в'їхали через інші країни – невідомо: якийсь час після 24 лютого велася статистика, скільки громадян та громадянок України їдуть до Латвії з Естонії, але за кілька місяців контроль зник, і транспорт знову проїжджав кордон без зупинки.

Більшість людей, що залишилися в Латвії, приїхали з окупованих територій – єдиним доступним для них був шлях через Росію, а звідти вони виїжджали до Естонії чи Латвії (іноді проміжним пунктом була Білорусь). Рига таким чином стала великим транспортним хабом для транзитних біженців – через неї у бік Західної Європи їхали і ті, хто в'їжджав до ЄС через Естонію, і ті, хто одразу їхав до Латвії.

Хто залишається у Латвії?

Щоб краще розуміти, хто з українських біженців і чому залишається у Латвії – одній із найменш багатих країн ЄС, – треба знати деякі особливості місцевих громад.

Латвія – це політично поляризована країна. У радянські роки сюди приїхало багато росіян, щоб працювати на місцевих заводах, і багато хто з них залишився в країні після відновлення незалежності. Останні 30 років політичні еліти, формуючи державну ідеологію та вибудовуючи мовну політику, враховували, що в країні живе багато російських та інших нацменшин, які добре володіють російською мовою. За даними за 2021 рік, росіян тут є чверть від усього населення. Хоч як дивно це звучить, але для низки біженців це плюс, бо їм простіше адаптуватися в країні, де багато людей розмовляють знайомою мовою.

Важливо й те, що латвійська влада дозволила українським біженкам та біженцям працювати до одного року без знання латиської мови, і, на відміну від Польщі та Німеччини, тут можна жити і не знати при цьому державної мови. Це не дуже зручно, але цілком можливо, особливо якщо йдеться про столицю та райони біля білоруського та російського кордонів.

Нагадаємо, що більшість біженок і біженців, що залишилися в Латвії, приїхали з окупованих територій, і їхня основна мова спілкування, як правило, російська. Багатьох із них лякає перспектива вчити незнайомі мови і занурювати своїх дітей у цілком нове мовне середовище, отже велика кількість російськомовного населення Латвії, з цього погляду, виявилась  перевагою.

«Це таки зручно, – каже 36-річна Олена, яка приїхала минулого літа з Херсона. Донька в класі має російськомовних дітей, зі мною теж працюють жінки, які розмовляють російською. Я повертатимуся додому, то навіщо мені вчити латиську?»

Загалом вважається, що абсолютна більшість тих, хто виїхав з України за останній рік, – це жінки та діти, але у країнах Балтії ситуація відрізняється. У Латвії серед українських біженців та біженок 24% – це чоловіки, 47% – жінки, та 29% – діти та підлітки. Такий великий відсоток чоловіків також пояснюється тим, що вони приїхали з окупованих територій. Трапляються випадки, коли ці чоловіки одразу ж прямують на території, підконтрольні Україні, щоб воювати, але це рідкісні винятки. Більшість не готові повертатися на війну.

Відносна бідність Латвії теж певною мірою на руку людям, які змушені починати життя з нуля. По-перше, тут багато житла, по-друге, воно доступніше фінансово, ніж у багатших країнах. Цієї зими сильно зросли рахунки за опалення та електроенергію, але біженці мали можливість отримувати додаткову допомогу, якщо їхній дохід був занадто низьким.

А як допомагають місцеві жителі?

Держава взяла на себе багато функцій: вона надає житло на перший час, пропонує невеликі виплати безробітним та окрему одноразову виплату 500 євро, якщо людина влаштовується на роботу. Є безліч курсів латиської мови, призначених лише для українських громадян та громадянок, а також вони можуть безкоштовно їздити міжміськими поїздами та більшістю автобусів. Для зареєстрованих у Ризі безкоштовним залишається міський транспорт у столиці, і загалом український паспорт, як і раніше, дає можливість безкоштовно ходити до багатьох музеїв, зоопарків та інших місць.

Але з перших днів повномасштабного вторгнення Україні стало допомагати громадянське суспільство Латвії – до різних проектів допомоги підключилися і латиші, і українська діаспора, і інші нацменшини.

Допомога транзитникам

З травня 2022 року на ризькому автовокзалі працює волонтерський пункт допомоги транзитним біженцям. Зараз, коли потік тих, хто рятується через Ригу, вже спав, потреба в цьому пункті під питанням, але минулого року ці волонтери стали справжнім порятунком. Держава в Латвії посіла таку позицію, що вона допомагає тим, хто залишається в країні, а ось транзитники – це не її проблема. Але насправді транзитних біженців було набагато більше, ніж тих, хто залишався. Багато з них були розгублені, не завжди вони мали навіть відповідний одяг і базові засоби гігієни.

Волонтерський пункт був таким собі пунктом першої допомоги – там біженцям пропонували гарячий чай та їжу, допомагали з речами першої необхідності та визначитися з подальшим маршрутом. Міжнародна організація міграції оплачувала квитки за деякими напрямками, волонтери за необхідності знаходили та оплачували тимчасове житло.

«З часом до всього звикаєш, звичайно, – згадує свої зміни на вокзалі волонтерка, яка просить не називати її ім'я. Але для наших транзитників ми часто були першою безпечною зупинкою і це було дуже емоційно. Взагалі у нас завжди було правило, що ми не повинні вирішувати за людей, що їм далі робити зі своїм життям, але іноді доводилося наполягати, що прямо зараз їм треба поїсти чи поспати, а думати про майбутнє ми будемо потім. Знаєте, якщо людина кілька днів не їла, то почуття голоду може зникнути, і дуже важливо в такій ситуації умовити її хоча б на чай із печивом».

На пункті разом чергують і місцеві, і самі біженці. Багато місцевих волонтерів стали за цей рік мінімально розуміти українську, а деякі навіть можуть трохи говорити. Хоча більшість біженців з окупованих територій – російськомовні, людей, які розмовляють українською чи суржиком, звертається за допомогою теж чимало.

Твіттер-конвой

Рейнікс Познякс разом із іншими добровольцями з різних країн відправляє в Україну машини для військових та оперативних служб. Нині таких машин уже близько 1 300 – серед них позашляховики, пікапи, мікроавтобуси та навіть машини швидкої допомоги.

Саме «швидка», до речі, і стала ювілейною тисячною машиною, яку відправив твіттер-конвой, а починалося все з того, що ще першого тижня повномасштабної війни Познякс побачив запис на фейсбук-сторінці знайомого українця, що їм дуже потрібні автомобілі. Разом із друзями він купив вісім машин, і вони поїхали доставляти їх до Києва. Волонтери були дуже вражені побаченим там, і Познякс написав у твіттері, що так мовляв і так - машини відвезли, але треба ще.

На питання, чи стикається він із негативною реакцією суспільства, Познякс каже, що практично ні: «Дивно, але хейту майже не було за весь цей час». Само собою це питання виникає, адже, за даними опитування, проведеного в перший місяць повномасштабного вторгнення, більшість російського населення Латвії не підтримувало Україну. Тоді про підтримку України заявили 90% латишів і лише 22% росіян.

Держава тут багато в чому відображає настрої латишів, і вже за два перші місяці повномасштабної війни Латвія віддала на підтримку України третину свого річного оборонного бюджету. Згодом своєрідну держпідтримку отримав і твіттер-конвой. Наразі машини, які у Латвії конфіскують у водіїв за п'яне водіння, можна безоплатно передавати в Україну. «Наразі ми можемо реалізувати конфісковані у п'яних водіїв транспортні засоби, продавши їх, здавши на переробку або розібравши на запчастини, проте ми бачимо, що за нинішніх умов вони є корисною підтримкою для народу України», – заявляв голова Комісії з оборони, внутрішніх справ та запобігання корупції Раймондс Бергманіс.

Вогонь Перемоги

Щосуботи у будівлі занедбаної фабрики в Юрмалі роблять окопні свічки. Організувало цю активність товариство українсько-латвійської служби. Його голова Валерій Оленійчук переїхав до Латвії разом із сім'єю ще у 2013 році, – тоді вони купили будівлю колишньої паперової фабрики «Слока» та землі навколо неї та зайнялися реконструкцією. Зараз у цьому будинку роблять свічки та збирають гуманітарну допомогу, яку потім відвозять до України. Окрім цього, організація постачає українським військовим обладнання, медикаменти та медичні прилади.

По суботах на фабриці справді вирує життя – всередині волонтери нарізають картон, роблять безпечними металеві банки та, власне, збирають свічки, в які на вулиці заливають парафін. Приїжджають волонтери і біженці, і місцеві жителі – латиші та представники нацменшин. Допомагають і українські військові, котрі після поранень проходять реабілітацію в Юрмалі.

«Тут я відчуваю, що можу бути по-справжньому корисним, – каже 47-річний Яніс. Допомога біженцям також дуже важлива, але біженці – це наслідок. Потрібно боротися з причиною війни, і тому треба допомагати військовим».

За весь час на фабриці зробили понад 50 тисяч окопних свічок, але із закінченням зими ця допомога стає менш актуальною. Звичайно, на свічках, як і раніше, можна готувати їжу, поряд з ними можна сушити сирий або мокрий одяг та взуття, але в теплі місяці їх об'єктивно треба набагато менше, і волонтерам є сенс перемикатися на інші проекти допомоги.

Маскувальні сітки

А ось що тепер особливо актуально, так це маскувальні сітки. Їх плетуть у Ризі у кількох місцях.

Українка Євгенія у березні минулого року прийшла на зустріч, де плели сітку, та зрозуміла, що хотіла б продовжувати цим займатися. Незабаром вона дізналася, що регулярно плетуть сітки в будівлі при церкві в старому місті, і почала приходити туди як звичайна волонтерка, але згодом почала давати оголошення та шукати нових волонтерів, які, у свою чергу, почали називати її координаторкою волонтерського руху.

Восени Євгенія познайомилася із сімейною парою латишів, які організовують плетіння сіток на вулиці Віскалю у Ризі. У церковному приміщенні на вулиці Пілс у старому місті досить холодно, і волонтерки мали ідею відмовитися від цього місця і «переїхати» на Віскалю і плести разом з латишами. Також виявилося, що в будівлі скаутів на вулиці Смільга теж можуть запропонувати приміщення для плетіння сіток, але більшість із тих, хто приходив плести до старого міста, не хотів йти з цієї церковної будівлі. Так що в результаті сітки стали плести у всіх трьох точках, недавно з'явилася і четверта.

Підрахувати, скільки людино-годин необхідно на одну сітку, складно, але відомо, що тільки на Віскалю з початку цього року сплели близько 40 сіток.

«На Пілс спочатку виходила одна сітка на місяць, потім я почала писати оголошення, приходили нові волонтери, і виходило вже 4 сітки на місяць, і темпи продовжували зростати. Останні наші результати – це 8-9 сіток на місяць. Розмір однієї сітки – 7 на 5 метрів», – каже Євгенія. «Рекорд був – одна сітка за два дні. Взагалі все виходить нерівномірно, тому що ніколи не знаєш, скільки людей сьогодні прийде. Але є люди, які дуже часто приходять, і ми вже не просто волонтерська група, а сім'я».