Я кожного разу чекаю, коли телефон засвітися синьою позначкою, - історія матері військового

Найважливіша звичка пані Ірини — постійно перевіряти телефон. «Я кожен раз чекаю, що та помітка в телефоні засвітиться синім», — каже вона про повідомлення від сина.

Її син служить уже п’ятий рік. Він має цивільну професію і, за словами матері, завжди був людиною спокійною та творчою.

Коли він уперше пішов на війну, для неї це стало шоком.

Життя між приїздами

Син іноді приїжджає додому у відпустку, але ці моменти дуже короткі.

Жінка розповідає, що він часто говорить про біль у колінах, втому і виснаження та біль в спині. Вона навіть просила його поїхати за кордон на відпочинок, але він відмовляється. «Мамо, ти ж бачиш— коліна болять», — переказує вона його слова.

Госпіталь і війна

Пані Ірина регулярно відвідує госпіталі. «Я кожної неділі йду в госпіталь і бачу дуже багато молодих чоловіків з ампутацією», — каже вона. Ці візити стали частиною її життя. Вона підтримує військових і організовує поїздки до реабілітаційних центрів.

Вперше її син пішов на фронт ще під час АТО. «Я сіла і три дні плакала», — згадує жінка.

Вона навіть не знала, що він уже зібрав речі — просто залишив їх у товариша, бо не хотів, щоб матір хвилювалася.

Життя на на паузі

Пані Ірина не погоджується з висловом, що військові «поставили життя на паузу». «Це не пауза. Це життя, яке їм ніхто не поверне», — каже вона.

За її словами, багато військових розчаровані тим, що служба триває роками без чітко визначених термінів служби.

Пані Ірина каже, що головне — не залишати військових самих. «Не треба залишати їх наодинці», — говорить вона.

І додає: «Я хочу, щоб мій син повернувся не на пів року. Я хочу, щоб він повернувся назавжди».

Автор - Аліна Демчук

Фото - Ірина Станіславівна разом з іншими матерями бере участь у пікетах, вимагаючи чітких термінів служби