Вірменія виходить із російської тіні

Віктор Ягун

Український військовий, директор Агентства з реформування сектору безпеки, генерал-майор запасу Служби безпеки України, колишній заступник голови СБУ

Останні повідомлення навколо Вірменії можуть створити враження хаотичного набору політичних та економічних конфліктів: Пашинян сперечається з Лукашенком, росія обмежує імпорт вірменських товарів, РЖД попереджає про можливі компенсаційні вимоги, москва говорить про обвал двосторонньої торгівлі, а російських громадян погрожують закликати відмовитися від поїздок до Єревана.

Насправді це не окремі епізоди. Перед нами системний процес демонтажу російської монополії на Вірменію.

Прем’єр-міністр Нікол Пашинян відповів на попередню заяву Олександра Лукашенка, який поставив риторичне запитання: "Кому потрібна Вірменія?" За словами Пашиняна, Вірменія потрібна Китаю, США, Європейському Союзу та Ірану. Головним досягненням нинішньої влади він назвав появу реальної зовнішньополітичної альтернативи.

Ключовою у його заяві був не сам перелік партнерів, а теза про те, що Вірменія більше не повинна покладатися лише на одного союзника.

Це фактично нова зовнішньополітична доктрина Єревана. Вірменія не оголошує про негайний розрив із росією і поки що не виходить з усіх створених москвою інтеграційних структур. Однак вона більше не погоджується з роллю держави, яка не має свободи вибору, оскільки її безпека, енергетика, залізниця, ринки збуту та військова інфраструктура залежать від одного зовнішнього центру.

Поширена інформація про "відставку Пашиняна" була подана маніпулятивно. Уряд склав повноваження у зв’язку з початком роботи новообраного парламенту. Це передбачена Конституцією формальна процедура, а не політична криза, втрата влади чи усунення прем’єр-міністра. Після висунення його кандидатури парламентською більшістю президент Вірменії Ваагн Хачатурян знову призначив Пашиняна главою уряду.

Отже, головний політичний результат полягає в тому, що вірменське суспільство, усвідомлюючи економічні ризики конфлікту з москвою, все одно підтримало курс на зменшення російського впливу.

росія відповідає звичним способом — економічним примусом.

Під різними санітарними та фітосанітарними приводами було обмежено постачання окремих видів вірменської сільськогосподарської продукції, квітів, риби, мінеральної води та алкогольних напоїв. Під обмеження потрапляли, зокрема, абрикоси, сливи, персики, нектарини, виноград, томати, огірки, перець і полуниця. Перед цим виникали проблеми з постачанням води "Джермук" та окремих видів алкогольної продукції.

У випадку з абрикосами залежність Вірменії від російського ринку справді є критичною. У 2025 році країна отримала від їхнього експорту близько 12,2 мільйона доларів, із яких 10,3 мільйона, або майже 84%, припали на росію.

Однак твердження про те, що Вірменія вже "втратила понад 80% доходів", є некоректним. Ідеться лише про можливий сценарій за умови тривалої повної заборони, охоплення нею всього сезону та нездатності вірменських виробників перенаправити продукцію на інші ринки.

Не менш показовою є ситуація із залізницею. Російська компанія РЖД через дочірню структуру управляє залізницями Вірменії на підставі концесійної угоди, укладеної у 2008 році. Керівництво компанії заявило, що за цей час у залізничну систему було вкладено близько 396 мільйонів доларів і що у разі дострокового припинення або суттєвого перегляду концесійного договору російська сторона може вимагати компенсацію.

Однак офіційної вимоги до Єревана негайно повернути 396 мільйонів доларів поки не висунуто. Ідеться про попередження та потенційну майбутню претензію, а не про вже виставлений рахунок.

Одночасно у Вірменії наголошують, що за час російського управління обсяги вантажних перевезень скоротилися, частина маршрутів припинила роботу, а окремі інвестиційні зобов’язання могли залишитися невиконаними.

Тобто навколо залізниці формується не просто господарський спір, а боротьба за стратегічну інфраструктуру. москва намагається перетворити багаторічний контроль над вірменською транспортною системою на фінансовий запобіжник проти виходу країни з російської орбіти.

Окремо необхідно розібрати заяву російського віцепрем’єра Олексія Оверчука про те, що товарообіг між росією та Вірменією у 2026 році нібито скоротився майже на дві третини.

Доступна статистика підтверджує серйозне падіння двосторонньої торгівлі, однак показник у "дві третини" потребує уточнення: важливо розуміти, з яким саме періодом проводиться порівняння. Якщо йдеться про зіставлення з піковими показниками 2024 року або про окремі категорії товарів, така оцінка може бути математично пояснена. Проте її не варто автоматично сприймати як підтверджений підсумок усього 2026 року.

Крім того, рекордні показники торгівлі у 2024 році значною мірою були пов’язані не зі стрімким розвитком реального виробництва, а з реекспортом російського золота, коштовного каміння та інших товарів через Вірменію. Після скорочення цих потоків номінальний товарообіг закономірно зменшився.

Тому москва намагається представити часткове згортання аномальних реекспортних операцій як доказ економічної катастрофи, нібито спричиненої європейським курсом Пашиняна.

Водночас недооцінювати можливості росії не варто. Вона залишається одним із найбільших торговельних партнерів Вірменії, забезпечує значну частину її енергетичних потреб, контролює залізничну інфраструктуру та зберігає військову присутність. Значна частина вірменського експорту, особливо аграрного, досі орієнтована на російський ринок.

Тому швидкий і безболісний розрив об’єктивно неможливий.

Саме на цій залежності москва і будує свій тиск: обмеження імпорту, можливий перегляд газових домовленостей, попередження щодо несумісності членства в Євразійському економічному союзі з рухом до Європейського Союзу, потенційні залізничні претензії та погрози рекомендувати росіянам утримуватися від відвідування Вірменії.

Заява Валентини Матвієнко також має умовний характер. Вона заявила, що російським громадянам можуть рекомендувати не відвідувати Вірменію, якщо Єреван продовжить затримувати громадян росії за запитами третіх держав. Тобто офіційної заборони чи повноцінного попередження поки немає. Йдеться про черговий інструмент політичного та економічного тиску, цього разу через туристичні потоки.

Одночасно росія запевняє, що прагне зберегти "дружні відносини" з Вірменією, попри замороження Єреваном участі в Організації Договору про колективну безпеку. Це не суперечність, а подвійна російська тактика: одночасно карати Вірменію за непокору та не допустити її остаточного виходу з російських військово-політичних і економічних структур.

Вірменія заморозила практичну участь в ОДКБ, але формально поки що залишається членом організації. Це дозволяє Єревану зменшувати залежність від москви, не здійснюючи різких кроків, які могли б спровокувати ще масштабнішу відповідь.

Водночас Єреван уже отримує певні зовнішні альтернативи. Європейський Союз розширює фінансову підтримку Вірменії, допомагає диверсифікувати експорт і декларує готовність сприяти доступу вірменської продукції до європейського ринку.

Але й тут необхідно уникати ілюзій. Європейський ринок не може за кілька місяців повністю замінити російський. Вірменським виробникам доведеться переходити на інші технічні, санітарні та фітосанітарні стандарти, проходити нову сертифікацію, змінювати упаковку, логістику і цінові моделі.

Особливо складно буде аграрному сектору, який десятиліттями працював на близький, зрозумілий і менш вимогливий російський ринок.

США розглядають Вірменію як важливий елемент нової транспортної та безпекової архітектури Південного Кавказу. Європейський Союз — як потенційного партнера у розвитку маршрутів між Європою, Чорним морем, Кавказом і Центральною Азією. Китай залишається одним із провідних торговельних партнерів Вірменії та зацікавлений у додаткових сухопутних маршрутах. Іран критично зацікавлений у збереженні спільного кордону з Вірменією та недопущенні геополітичних змін, які могли б ізолювати його від Кавказу.

Тому теза Пашиняна про те, що Вірменія потрібна не лише росії, загалом відповідає новій геополітичній реальності.

Проте інтерес інших держав ще не означає автоматичного надання безпекових гарантій або готовності компенсувати всі економічні втрати від конфлікту з москвою.

Найточніше нинішній стан можна описати так: Вірменія не здійснює одномоментний "вихід із росії". Вона намагається перейти від залежності від одного центру до багатовекторної зовнішньої політики, не допустивши при цьому економічного обвалу.

росія, своєю чергою, намагається довести, що будь-яка спроба її колишнього союзника отримати свободу вибору повинна мати високу ціну.

Саме тому москва одночасно говорить про "багатовікову дружбу", запроваджує торговельні обмеження, нагадує про вкладені у залізницю кошти, погрожує скороченням туристичних потоків і вимагає від Єревана визначитися між російськими інтеграційними структурами та європейським курсом.

Головний висновок для України очевидний.

росія ніколи не сприймає союзників як рівноправних партнерів. Поки країна погоджується на залежність, москва називає її "братньою". Щойно вона вимагає суверенного права самостійно визначати власну зовнішню політику, у хід ідуть економічні заборони, інфраструктурний шантаж, інформаційні операції, підтримка внутрішньої опозиції та погрози "катастрофічними наслідками".

Вірменія ще не вийшла з російської орбіти. Але найважливіше вже сталося: значна частина вірменського суспільства перестала вірити, що поза росією для їхньої держави немає майбутнього.