Війна стає позиційною, тому технологічність є ключовою, - Залужний про те, як виграти війну

Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний вважає, що війна стає «позиційною», тому технологічна складова ЗСУ тепер має бути ключовою, щоб виграти війну.

Про це він розповів у статті в The Economist.

Подаємо переклад.

"Вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року спровокувало глобальну безпекову кризу. Напад на демократію з боку морально хворої імперії в серці Європи порушив баланс сил в інших частинах світу, включаючи Близький Схід і Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Неспроможність таких багатогранних органів, як ООН та Організація з безпеки та співробітництва в Європі підтримувати порядок, означає, що Україна може відновити свою територіальну цілісність лише військовою силою.

Українці показали готовність покласти душу і тіло за свою свободу. Україна не лише зупинила вторгнення значно сильнішого ворога, а й звільнила значну частину своєї території. Однак війна сьогодні переходить на новий етап: те, що ми, військові, називаємо «позиційною» війною статичного та виснажливого бою, як у Першій світовій війні, на відміну від «маневрової» війни руху та швидкості. Це піде на користь Росії, дозволяючи їй відновити військову міць, що, зрештою, загрожуватиме збройним силам України та самій державі. Який вихід?

Основна зброя, така як ракети та снаряди, залишається важливою. Але Збройним Силам України потрібні ключові військові можливості та технології, щоб вийти з такого роду війни. Найважливішим з них є повітряна сила. Контроль над небом необхідний для великомасштабних наземних операцій. На початку війни у нас було 120 бойових літаків. З них лише одна третина була придатна до використання.

Військово-повітряні сили Росії зазнали величезних втрат, і ми знищили понад 550 систем протиповітряної оборони, але вони зберігають значну перевагу над нами та продовжують створювати нові ударні ескадрильї. Ця перевага ускладнила нам просування вперед. Російські системи протиповітряної оборони все більше заважають нашим літакам літати. Наша оборона робить те саме з Росією. Таким чином, російські безпілотники взяли на себе значну частину ролі пілотованої авіації щодо розвідки та завдавання авіаударів.

Безпілотники також мають бути частиною нашої відповіді. Україні необхідно завдавати масовані удари з використанням приманок і ударних безпілотників, щоб перевантажити системи протиповітряної оборони Росії. Нам потрібно полювати на російські дрони за допомогою власних дронів-мисливців, оснащених сітками. Ми повинні використовувати сигнальні приманки, щоб ловити російські бомби, які планерують. А ще треба вночі за допомогою стробоскопів засліплювати теплові камери російських безпілотників.

Це вказує на наш другий пріоритет: радіоелектронна боротьба (РЕБ), така як глушіння сигналів зв’язку та навігації. РЕБ — ключ до перемоги у війні безпілотників. За останнє десятиліття Росія модернізувала свої РЕБ, створивши новий вид армії та 60 нових видів техніки. У цьому ворог нас перевершує: 65% наших платформ створення перешкод на початку війни були вироблені ще за радянських часів.

Ми вже створили багато власних електронних систем захисту, які можуть запобігати глушенню. Але нам також потрібен більший доступ до електронної розвідки від наших союзників, включаючи дані з активів, які збирають сигнальну розвідку, і розширення виробничих ліній для наших систем РЕБ проти безпілотників в Україні та за кордоном. Нам потрібно покращити ведення радіоелектронної боротьби за допомогою наших безпілотників у ширшому діапазоні радіочастот, уникаючи при цьому випадкового придушення наших власних безпілотників.

Третє завдання – контрбатарейний вогонь: ураження артилерії противника. У цій війні, як і в більшості минулих воєн, артилерійський, ракетний і реактивний вогонь становить 60-80% від усіх військових завдань. Коли минулого року ми вперше отримали західну зброю, ми досить успішно виявляли російську артилерію та знищували її. Але ефективність такої зброї, як Екскалібур, американський снаряд із GPS-наведенням, різко знизилася через удосконалення російської радіоелектронної боротьби.

Тим часом власний контрбатарейний вогонь Росії покращився. Значною мірою завдяки використанню боєприпасів «Ланцет», які працюють разом із розвідувальними безпілотниками, а також зростанню виробництва високоточних снарядів, якими можуть наводити наземні сповіщувачі. Незважаючи на легковажну думку деяких військових аналітиків, ми не можемо применшувати ефективність російської зброї та розвідки в цьому сенсі.

Наразі нам вдалося досягти паритету з Росією за рахунок меншої кількості більш точної вогневої потужності. Але це може і припинитись. Нам потрібно створити наші місцеві поля GPS, використовуючи наземні антени, а не лише супутники, щоб зробити наші високоточні снаряди більш точними перед обличчям російських перешкод. Нам потрібно ширше використовувати безпілотники-камікадзе для ударів по російській артилерії. І нам потрібно, щоб наші партнери надіслали нам більш якісне артилерійсько-розвідувальне обладнання, яке може виявляти російські гармати.

Четверте завдання – технологія розмінування. У нас на початку війни для цього було обмежене та застаріле обладнання. Але навіть західні поставки, такі як норвезькі танки для розмінування та ракетні пристрої для розмінування, виявилися недостатніми з огляду на масштаби російських мінних полів, які місцями простягаються на 20 км. Коли ми прориваємо мінні поля, Росія швидко їх поновнює, встановлюючи нові міни на відстані.

Технологія – це відповідь. Нам потрібні датчики, схожі на радар, які використовують невидимі імпульси світла для виявлення мін у землі, і системи формування диму, щоб приховати діяльність наших підрозділів з розмінування. Ми можемо використовувати реактивні двигуни знятих з експлуатації літаків, водомети чи касетні боєприпаси, щоб пробивати мінні загородження, не закопуючись у землю. Нові типи тунельних екскаваторів, наприклад робот, який використовує плазмові пальники для буріння тунелів, також можуть допомогти.

Мій п’ятий і останній пріоритет — нарощувати наші резерви. Росія не змогла використати свою величезну перевагу в "живій" силі, тому що Володимир Путін стурбований тим, що загальна мобілізація може спровокувати політичну кризу, і тому, що Росія не може навчити та спорядити достатньо людей. Проте наші можливості для підготовки резервів на власній території теж обмежені.

Ми не можемо легко замінити солдатів, які відправляються на фронт. Крім того, Росія може завдати удару по тренувальних центрах. А в нашому законодавстві є прогалини, які дозволяють громадянам ухилятися від своїх обов’язків.

Ми намагаємося вирішити ці проблеми. Ми запроваджуємо єдиний реєстр призовників, маємо розширити категорію громадян, які можуть бути призвані на збори чи за мобілізацією. Також ми запроваджуємо «бойове стажування», яке передбачає розміщення новомобілізованого та навченого особового складу в досвідчених передових підрозділах.

Росію не варто недооцінювати. Вона зазнала великих втрат і витратив багато боєприпасів. Але вона буде мати перевагу в озброєнні, техніці, ракетах і боєприпасах протягом значного часу. Її оборонна промисловість нарощує виробництво, незважаючи на безпрецедентні санкції. Наші партнери по НАТО також різко нарощують свої виробничі потужності. Але для цього потрібен щонайменше рік, а подеколи, наприклад, коли йдеться про літаки і системи управління — два роки.

Позиційна війна – це тривала війна, яка несе величезні ризики для Збройних Сил України та її держави. Якщо Україна хоче вирватися з цієї пастки, нам знадобляться всі ці речі: перевага в повітрі, значно вдосконалені засоби електронної боротьби та контрбатарейної боротьби, нова мінна технологія та здатність мобілізувати та тренувати більше резервів. Нам також потрібно зосередитись на сучасному командуванні та управлінні, щоб ми могли ефективніше, ніж Росія, візуалізувати поле бою та швидше приймати рішення, а також на раціоналізації нашого матеріально-технічного забезпечення, водночас порушуючи логістику Росії за допомогою ракет великої дальності. Нові інноваційні підходи можуть знову перетворити цю позиційну війну на маневренну".