Війна нервів, ядерний удар і конвенційна війна

Короткий аналіз того, що зараз відбувається довкола погроз путіна застосувати ядерну зброю після запуску «орєшніка» (балістична ракета середньої дальності «кєдр» - за визначенням Головного управління розвідки), виклав журналіст і комунікаційник Вадим Денисенко.

1. Путіну не вдалося зробити інформаційний бліц-криг і перелякати Захід ядерною війною. Через декілька днів після застосування балістичної ракети по Дніпру стало остаточно зрозуміло, що розрахунок Кремля провалено, а застосування Україною британських та американських ракет не несе (як мінімум поки що) ядерної загрози для світу й України.

2. Зараз ми перейшли до другого етапу цієї битви (я б її назвав «передпереговорною битвою»). І цей етап – це війна нервів. Як довго триватиме цей етап? Судячи з усього, як мінімум, декілька тижнів. Росіяни накопичили достатньо зброї для виснажливих для України обстрілів і кидають усе, що мають з людської сили. Також варто звернути увагу на те, що зараз у людській силі та її накопиченню збіглося, як мінімум, два позитивних для Кремля фактори. Після Курська, коли з’явилася загроза мобілізації без грошей, дещо збільшилася кількість контрактників, які до того займали вичікувальну позицію і чекали підвищення розцінок за контракт (вони просто злякалися, що буде мобілізація і грошей не заплатять). Окрім того, зараз закінчився осінній дембель, який також дав додаткові ресурси контрактників. Є ще третій фактор, поки теоретичний фактор – це обвал рубля. Цілком імовірно, що через це може відбутися ще один невеликий стрибок кількості тих, хто все ще роздумує про обмін життя на гроші. Тому, на жаль, наші прогнози про те, що люди в росіян мають закінчитися в листопаді-грудні, виявилися дещо помилковими. Зараз можемо говорити, що до березня-квітня ворог може вести мʼясні штурми.

3. Перш ніж перейти до аналізу подальший дій Путіна маю повторити те, що писав і говорив багато разів. Причин цієї війни є три:

1) Росія перестала бути третім полюсом світу;

2) Росія втратила необмежені поліцейські функції на пострадянському просторі;

3) Путін вважав, що приєднавши Україну, він зупинить деслав’янизацію Росії. У Кремлі думали, що швидка триденна війна дозволить вирішити всі три питання. Зараз eже зрозуміло, що жоден із трьох пунктів Путіну не вдасться вирішити. Але це все одно головні фактори того, чому Путін хоче продовжувати війну. Більше того, він розуміє, що за будь-яких обставин в нього є гроші на ведення війни ще на півтора-два роки, а можливо і трохи більше (все залежить від нафтової кон’юнктури).

Проти продовження війни свідчать такі фактори:

1). Росія стає технологічно залежною від Китаю в галузях економіки 21 століття і має максимум 2-3 роки, щоби не перетворитися на країну, яка не може взагалі будувати свою економіку без Китаю;

2). Росія боїться обвалу ціни на нафту, якою лякає їх Трамп, що може спричинити внутрішні проблеми, адже грошей не вистачатиме ні на що. Простіше кажучи, в переговорному процесі У Путіна є дилема: продовжити війну і спробувати добитися поставлених у 2022 році цілей, що практично нереально, або ж відступити на крок назад і добитися зняття санкцій. Поки відповіді на це питання немає, перш за все, в самого Путіна.

4. Ядерний удар, про який так багато говорили різні російські політики стає фактором сьогоднішньої політичної риторики (попри удар балістикою по Дніпру риторики) через низку причин. Виглядає, як на мене, наступне: навколо Путіна є група радикалів (Патрушев, Ковальчуки та частково Чемезов і Вайно) – старі діди (крім Вайно), які хочуть бути більш радикальними за Путіна і грають у яструбів. І вони щиро вірять, що ядерний удар продовжить їм політичне життя, а Росії поверне велич. І вони починають качати Путіна публічно (головним спікером є Ковальчук, партнер Путіна з історичних дискусій, і, що не менш важливо, головний геронтолог Кремля, який доводить Путіну, що жити можна до 130 років). На жаль, виглядає так, що на відміну від карибської кризи, коли був один публічний опонент Хрущова (Мікоян), зараз публічного опонента може й не бути (крім заяви Медвєдєва, про те, що «ми не божевільні», ми нічого не почули). Ядерний удар, у розумінні цих дідів, зацементує їхню владу і владу їхніх дітей. Хоча це також міф. Є ще один персонаж – заступник глави адміністрації Путіна Кірієнко, який мовчазно на все це дивиться і вважає, що післяядерна ізоляція Путіна перетворить його (Кірієнка) на де-факто президента.

5. Хто цьому протистоїть? Як би це дивно не звучало, але це сам Путін. Або точніше його страх. Путіна боїться не лише за своє життя, але й іще за дві речі: по-перше, він дуже боїться остаточної ізоляції. А ядерний удар з великою долею імовірності призведе саме до цього. По-друге, він боїться втратити свою главу в підручнику з історії. І ці дві речі головний стримувальний фактор, як мінімум, на сьогодні. І тому повторю те саме, що й казав тиждень тому: ядерна загроза на сьогоднішній день мінімальна.

6. Питання заморожування конфлікту в Україні Трамп спробує вирішити до своєї інавгурації (вірогідність того, що це вдасться, поки невисока, але ситуація змінюється ледве не щодня). Уже зараз ми можемо говорити, що наше питання буде вирішуватися як частина великих угод Трампа по всьому світу. Точно так само можемо стверджувати, що Путін буде тягнути час з реальними переговорами доти, допоки не зрозуміє, що лінія фронту стабілізувалася. Але я впевнений, що не переговори, а обмін думками на нижчому рівні вже розпочався.

Вадим Денисенко, сторінка у FB

Ілюстрація – ШІ / chatgpt.com