Вибух у Білорусі розпочнеться з малого запалу – країна звільниться від лукашенка, – Олег КОСТЮШКО

З Олегом Костюшком ми зустрілися у Львові. Він уже понад 10 років вимушено перебуває в Україні. Мінськ довелося покинути через рік після початку кримінальних переслідувань. Тимчасово він змінив прізвище та не бажає «світити» обличчя – режим лукашенка звинувачує його у розкраданні 100 мільйонів доларів США і подав у розшук в Інтерпол. 

Про початок боротьби з режимом лукашенка

У Білорусі я працював на фінансовому ринку. Зі своїми компаньйонами ми фінансували певні опозиційні рухи. 2009-го року у нас виникнули проблеми із правоохоронними органами, в основному з комітетом держбезпеки - департаментом економічно-фінансових розслідувань.

Через тиск і переслідування довелося наприкінці 2010-го року покинути Республіку Білорусь.

Протягом цього періоду тривали допити – могли вранці забрати та возити цілий день по організаціях: прокуратура, міліція, департамент економічних розслідувань, слідчий комітет. Ми зрозуміли, що тиск тільки посилюватимуть і можуть бути серйозні проблеми. Ми прибули в Київ з надією повернутися у Мінськ. Але там почалася спецоперація зі затримання наших працівників та знайомих, тож довелося залишитися в Україні. Нам висунули звинувачення в організації злочинного угрупування, хоча спочатку ми проходили суто за економічними статтями, покарання за які не є суворими.

Проте ненависть системи до нас була такою, що нам приписали ОЗУ, подали на нас в Інтерпол і приписали розкрадання 100 мільйонів доларів. Звідки вони нарахували таку суму - складно сказати. Я залишився в Україні, отримав статус біженця.

2016-го року вирішив відвідати Польщу. Там мене затримали за ордером Республіки Білорусь по лінії Інтерполу.

У польській в’язниці зустрів 2017 рік і весною дочекався рішення польського суду: звинувачення білоруських правоохоронців не відповідають дійсності. Я спочатку попросив статус біженця у Польщі, але потім відмовився та повернувся в Україну, де дотепер живу з українським посвідченням біженця.

Почнемо з того, що статистичні дані, які публікують з 1994-го року про підтримку лукашенка на рівні 80% серед населення, не відповідають дійсності взагалі.

Всі реально розуміють, хто такий лукашенко. Тому, хто має можливість допомагати чи чинити спротив – ті допомагають і борються.

Є інша категорія людей, - залежних від системи, що створив лукашенко. Маю на увазі  міліцію, військових... Вони, звісно, не всі є його симпатиками, але мають певні зобов’язання перед системою. Бо обтяжені кредитними лініями, квартирами, за які потрібно відслужити певну кількість років.

Серед міліціонерів є й такі, які під час масових протестів після президентських виборів до обіду стояли зі щитами, а у вільний від роботи час виходили на протести.

Люди, вільні від такого соцпакету, не мовчать, але вони мають мінімальну підтримку і їх складно зорганізувати.

Про два паралельних суспільства у Білорусі

Заводи не вийшли, були окремі страйкоми. Якщо був би загальнонаціональний білоруський страйк, то режим би упав. Були окремі, локальні виступи, що не привели до масових страйків тих людей, які мали б здійснити революцію. В такому випадку – трудівників заводів та крупних підприємств. За моїми спостереженнями, у великих містах виходила інтелігенція, менеджерський склад – люди, які не звикнули до агресії. А зірвати маску звірств ОМОНу, знищити його не можна зробити з допомогою квіточок і вигуків «ганьба!».

Коли стоїть натовп 200-300 людей, а один «омонівець» вривається у нього, хапає людину, і ніхто не чинить опору, - в силовиків з’являється відчуття безкарності.

Якби у підворітті такого «омонівця» чекало 3-4 людей з «монтіровками» - одного, другого… сьомого, і зробили з них інвалідів, наприклад, то революція пішла б за іншим сценарієм. А позаяк силовики мали вседозволеність, а народ мовчав – про яку революція мова. Плюс опозиційний медіаканал Nexta, який висвітлював протести, постійно закликав до мирного спротиву. Тож вийшло, що в Білорусії зараз два паралельних суспільства: суспільство «ябацьк» - тих, хто підтримує Лукашенка, і суспільство решти білорусів.

Якщо ми говоримо про якість спротиву, то фактично нема про що говорити – його нема. Тому «ябацьке» не потрібна величезна кількість силовиків за мовчазного суспільства. Потрібно пам’ятати, що мирним способом останнього диктатора Європи не скинеш, який захопив владу.

Про війну росії та білорусі проти України

Суспільство в абсолютній своїй більшості підтримує Україну. Не всі, звичайно, про це вголос заявляють через наслідки від режиму. Лукашенко, найімовірніше, влізе в цю авантюру та війну. Я більше ніж упевнений, що «бацька» віддасть наказ своїм військам. Вони якщо не під своїм прапором підуть, то полізуть під знаменами росії.

Білоруси вкрай негативно ставляться до цієї війни.

Основна маса підтримує українців. Але страх перед покаранням від влади не дасть чинити спротив до появи агресивної ланки, назвемо це «білим чи зеленим братством». Станом на сьогодні можливостей відкритого спротиву на території Білорусі владному режиму нема. З іншого боку, спротив проявляється в іншому – втеча з армійської чи міліцейської служби, виїзд чоловіків зі сім’ями за кордон. Режим, на щастя, ще випускає людей.  

Я дуже сподіваюся на позитивний результат від комплексного тиску на Росію. Повстануть не тільки Білорусь, Чечня, Грузія, Молдова, а повстануть усі проти кремля. Зараз там ще є фінансовий запас і збройні сили.

Але ми всі вже зрозуміли, що російська армія неспроможна. Зараз свою неспроможність покаже білоруська армія, якщо зайде в Україну.

Відповідно, коли піде потік гробів, як би це цинічно не звучало, з 20-річними білоруськими юнаками, порожні полиці у крамницях, свідомість народна мусить прокинутися, і він повстане. І можлива поява білоруського гетьмана. Зараз є Тіхановская, фактично законно обрана президентка, яка перебуває у вигнанні. Вона могла би оголосити про повернення до конституції 1993-го року. Бо теперішня конституція фактично ніяка.

Тільки з допомогою Росії та російського перевороту. Росія не дасть привести до влади у Білорусі кого би то не було. Росія до широкого вторгнення в Україну повністю все контролювала у Білорусі.

Зараз Росія ослабла і в найближчі місяці слабшатиме ще більше.

В такому випадку можливий переворот. Але ми повинні розуміти, що 28 років у Білорусі на пости призначали людей із рабською психологією. Оточення лукашенка, а це 5-10 незмінних фігур, не підпускає до нього будь-кого. Тому суто внутрішній білоруський переворот викликає у мене скепсис.

Про білоруську опозицію

Білоруська опозиція, на жаль, не є монолітною – кожен проєкт заточений під окремого опозиційного політика, котрий отримує європейські ґранди й опісля переходить у стан «вигнанця батьківщини». Єдиного сильного гетьмана, як кажуть українці, у Білорусі нема.

Тобто нема «агресивного» - у доброму розумінні цього слова, політика, який би об’єднав довкола себе, довкола ідеї.

Кожен опозиціонер об’єднується довкола ідей, що не підтримує народна більшість.

Перша опозиція намагалася об’єднати людей довкола білоруської мови. Не вдалося - дуже велика кількість людей спілкується російською, тому не сприйняли таку ініціативу. Решту опозиційних проєктів об’єднувалися в основному довкола мети змінити владу лукашенка. Але основна маса опозиційних політиків, які брали участь у виборах, ішли не за вільну Білорусь, а за усунення з поста лукашенка. Це не були гасла за демократичну Білорусь, шлях у Європу, наприклад. Вони боялися, та й бояться дотепер Росії. До серпневих подій 2020-го року гасла зводили до тези, що краще Росія, ніж, грубо кажучи, лукашенко. І народ готовий був лягти під Росію, тільки б не було лукашенка.

Проте путінська росія зрадила білорусів – саме путін залишив лукашенка при владі.  Народ після того відвернувся від Росії, а після її нападу на Україну в лютому цього року – й поготів.

Звісно, у своїх програмах опозиційні сили згадували слова демократія, Європейський Союз, але основна маса декларантів не змогла об’єднати народ.

Вона чудова людина, приємна, її обрав народ – набрала величезну кількість голосів. Тому має повне право сказати, що є президентом Білорусі. Але не бачу її, як лідерку. Її місія оголосити нові вибори, очистити суди, прокуратуру, інших органів.

Дуже хочу максимально посприяти об’єднанню здорових національних сил та усуненню лукашенка. У Львові, де мешкає чимало білорусів у вигнанні, ми готуємо для диктатора певні «сюрпризи», про які не на часі розповідати.

Білорусь – моя країна, я там народився і виріс, там мої батьки.  Але зараз, на жаль, я не бачу людини, яка могла б очолити такий рух.

Білоруси повинні перестати боятись - Олег Костюшко

Передовсім перестати боятися. У будь-якому випадку, вам народжувати, ростити та виховувати своїх дітей. У суспільстві, що побудував лукашенко, це утопія.

Робіть те, що можете: не обов’язково ходити на мітинги – достатньо висловити свою незгоду словами, показати зневагу до влади та режиму, навіть мімікою.

Подавити в собі страху складно, багато хто не в змозі навіть цього зробити. Але починати потрібно з елементарного. Це початок. Вибух позитивних змін розпочнеться з малого й у підсумку Білорусь звільниться від Лукашенка.

Основне – усунути з білорусів страх. Чим була прекрасна революція в Україні 2014-го року?

Тим, що вона зняла страх перед міліцією, судами. Якщо ми усунемо з людини страх перед органами влади, тоді розпочнеться очищення судової системи, органів влади та перехід до європейського способу мислення.

Ілюстративне фото: колаж ЗІФ