Українське зерно для регіонів голоду: якщо цього не зробить Туск, то це зробить Зеленський, - Марек Савіцький 

Польська селянська партія (Polskie Stronnictwo Ludowe) – центристська політична партія, утворена 5 травня 1990 року, яка своїми традиціями сягає ХІХ століття. Політична програма PSL заснована на доктрині аграризму, консерватизму, християнської демократії. Польські селяни мають найбільший досвід урядування в коаліціях, а їх партнерами були різні політичні сили: від посткомуністів з Ліва, до постсолідарістів із Громадянської платформи. На виборах 2023 Польські селяни у виборчій коаліції з Польщею 2050 (Шимон Головня) – Третя дорога – посіли трете місце, отримавши 13%. Це гарантувало їм 65 місць у парламенті і ключову роль у формуванні теперішньої коаліції.

Серед польських політиків ходили чутки, що Дорота Гаврилюк (журналістка польського комерційного ТВ) намагалась організувати зустріч Матеуша Моравецького та Йоахіма Брудзінського з лідером Польських селян Владиславом Косіняком-Камишем для створення коаліції ПіС і Третього шляху. Журналістка заперечує, що займалась організацією подібної зустрічі. 

У будь-якому разі, з огляду на нинішню політичну кризу саме партія, орієнтована на сільських жителів і консервативний електорат, є ключовою на політичній сцені. Редакція Західного інформаційного фронту мала можливість записати інтерв’ю з одним із патріархів Польських селян, багаторічним депутатом Сейму, міністром сільського господарства та розвитку села, а нині віце-спікером польського парламенту Х-ої каденції – Мареком Савіцьким. 

ЄС не підготувався до ескалації російської агресії

- Пане спікере, у своїй промові ви сказали, що ЄС мав би створити фонд для акумуляції надлишкового зерна та відправляти його до потребуючих країн. У тому числі і в Україну. У такому разі, чому нікому не спала на гадку ця проста, геніальна ідея? І лише зараз, через два роки після повномасштабного вторгнення, через десять років після початку війни, в польському парламенті озвучують цю ідею для покращення ситуації сільського господарства як в ЄС, так і в Україні.

- Шановний пане редакторе, шановні українці! Проблема полягає в тому, що частина Західної Європи, а також деякі польські політики, які були при владі на той час, були переконані, що дозвіл на безмитний і необмежений імпорт продуктів харчування з України є способом зменшити інфляцію у Європі і також у Польщі. Відповідно – це була одна із причин. Однак, вони не усвідомлювали масштабів української продукції, скільки цієї продукції перед війною йшло через Чорне море на Близький Схід і в Африку. Раптом ця продукція опинилася на багатому європейському споживчому ринку, то вона, вочевидь, не покине цей ринок, тільки на цьому ринку вона витісняє європейську, неукраїнську продукцію. Замість того, щоб експортувати польську продукцію до ЄС, надлишок у 30% нашого виробництва ми експортували на європейські ринки, і це місце зайняла дешевша продукція з України. Тому в Польщі розпочалася трагедія не тільки з падінням цін, а й з відсутністю складських приміщень.

І треба чітко сказати, що я дивуюся такій безвідповідальності всього ЄС, про яку ви, власне, згадували на початку свого запитання. Війна в Україні триває вже 10 років, і ЄС не зробив абсолютно жодних кроків для підготовки до можливої ескалації цієї війни, яка все ж відбулася у 2022 році. Європа не підготувалася в сенсі захисту свого ринку та підготовки спільного експорту європейської та української продукції до регіонів, охоплених голодом, тому що є такі регіони у світі. Я постійно кажу про те, що з 8-ми мільярдів людей у світі 1 мільярд голодує – це майже 10%. Тож давно настав час багатій Європі взяти на себе відповідальність за регіони, охоплені голодом.

Але ця Європа також не підготувалася у питанні виробництва боєприпасів та збільшення виробництва військової техніки. Хоча війна в Україні розпочалася 2014 року. Ця Європа, пане редакторе, не поводилася відповідно до Будапештського договору, особливо Великобританія і США, які гарантували територіальну цілісність України взамін за ядерне роззброєння. І ця Європа продовжує вести нормальний бізнес, нормальну торгівлю з окупантом, з агресором, який на всіх рівнях має бути ізольованим, закритим і незалежно від того, чи цей баланс торгівлі Європи з росією є позитивним чи негативним для Європи, ця Європа з огляду на цю агресію, руйнування та жертви в Україні, не повинна вести жодних бізнесів чи справ з агресором.

Лише через два тижні польський прем’єр-міністр висловився після рішення Латвії призупинити імпорт продуктів харчування з росії, а деякі політики й економічні діячі в Польщі також кажуть: але як це, адже ми отримуємо користь від торгівлі з росією? Це лицемірство, ця двозначність, мені це просто не подобається, я з цим не згоден. Якщо ми вирішили допомогти Україні, то не тільки тому, що це гуманітарний жест, а й тому, що, допомагаючи Україні, ми захищаємо себе від агресії росії проти інших європейських країн, де-факто, з власного розрахунку.

Якщо ми вирішили допомогти Україні, то будьмо послідовними, не торгуймо з агресором і не підтримуймо його, бо інакше будемо підтримувати того, з ким нібито воюємо.

- Протести фермерів, протести перевізників та блокування на кордоні. Я не знаю, чи знають фермери, які протестують, що Польща має позитивний баланс продажів, імпорту-експорту щодо України. Саме польський виробник постраждав від блокування цього кордону, адже польських товарів продають в Україні більше? 

- Пане редакторе, історія складніша, коли йдеться про саму торгівлю. Так, ми маємо позитивний баланс з Україною, але коли йдеться про сільськогосподарський обмін, то Україна має позитивний баланс, не великий, але – це пів мільярда, але він є. І проблема не в тому, чи фермери розуміють ці торгові відносини в широкому масштабі. Проблема в тому, що за короткий час вартість продажу продукції польських фермерів упала на понад 40%, а витрати часто збільшувалися на 100-150%., потім знову на 100-150%, не впали.

І тут, з одного боку, поєднується недостатнє усвідомлення торговельного обміну між Польщею та Україною, масштаб цього обміну і водночас індивідуальні інтереси окремих господарств і всієї професійної групи, якою є фермери. Вони реагують на будь-яку загрозу, не тільки зовнішню з боку України, а й внутрішню, яка історично з’явилася за останні 30 років у Польщі. Я, як політик, її добре спостерігаю. І завжди це викликало таку різку реакцію, у цьому нічого нового. Ми звикнули до цього. Мене турбує відсутність будь-якої реакції з боку польського уряду протягом двох років і незадовільна реакція нинішнього уряду, який я підтримую і є співтворцем.

За українськими агрохолдингами часто ховається російський капітал?

- Маю просте запитання, Конституція Польщі у статі 23 стверджує, що основою системи сільського господарства держави є сімейне господарство (зрештою, саме ви є автором цієї статті). Чи хтось у Польщі пам’ятає про конституцію, тому що міністр Колодзєйчак, коли виступив на підтримку аграрних протестів, мабуть, не діяв відповідно до обов’язків урядовця?

- Отож, пане редакторе, під загрозою перебувають передусім польські сімейні господарства. Тому що ми не використовуємо найману працю і масштаби виробництва в Польщі й Україні незрівнянні. Насправді, масштаби виробництва в Україні не можна порівнювати зі сімейним господарством у Польщі. У нас середній показник на сьогодні становить, за статистикою, близько 12-13 га, фактичний середній – понад 25. Тому що частина землі орендована та її використовують комерційні господарства. Агрохолдинги в Україні – величезні (ми про це у Польщі говоримо голосно), українські фермери чи українці в цих агрокомплексах є лише дешевою робочою силою.

Але це, як правило, не українська власність, а міжнародна власність. І тут маю докір у бік України. Часто це прихована російська власність, де капітал прихований у Люксембурзі, на Кіпрі та на Кайманових островах. Хто є власником даних акції у цих компаніях? Бо якщо ми візьмемо, наприклад, агрохолдинги із Люксембургу, ви вважаєте, що там немає російського капіталу? Ймовірно, він там є, і у значній мірі.

Я неодноразово бував в Україні, у ранзі міністра сільського господарства. В Україні багато хорошої, чудової землі та немає фермерів, у Польщі багато фермерів, а хорошої землі немає.

Так було завжди, і я думаю, що коли була єдність інтересів між Польщею та Україною, це було добре і для Польщі, і для України. Коли росіяни втрутилися і заважали нам, справи почали йти погано для нас обох. І знаєте, я повертаюся не до тих 500 років історії, а до новітньої історії минулого століття і проголошення незалежності України у 1918 році, короткочасне, але все ж.

І проголошення незалежності в 1991 році, і тепер цей вибух війни 2022 року, трохи нагадують мені відносини 1920 році. Ну, початкові відносини між Польщею та Україною були настільки дружніми і братерськими, що ми змогли вибити москалів з Києва, але нам не вистачило рішучості створити самостійну українську державу, бо прийшли росіяни та завадили цьому. І у мене таке враження, що ми сьогодні на тому етапі, коли є втома від української війни не лише в Україні, а й у всій Європі.

Це вигідно росіянам, і я не виключаю, що вчорашні акції, які відбулися у Варшаві, тут перед Сеймом, чи акції, пов’язані з висипанням українського зерна, – це інспіровані, а можливо, й безпосередньо здійснені дії росіянами чи їхніми службами, які дуже глибоко стежать як за Україною, так і за Польщею.

"Не даймо нас розділити!"

- Ви згадали про висипання зерна. Я знаю, що в Польщі є традиція, скажімо, висипати врожай за часів Леппера, а раніше в Брюсселі. В Україні дуже болісно й емоційно сприймають подібні дії. 

- Ні, це ніяка не традиція. Пане редакторе, польська традиція означає велику пошану до хліба, зі зерна виготовляють хліб.

І навіть один із поетів, як ви знаєте, писав, «до цієї країни, де я піднімаю зі землі скибку хліба та цілую її з пошани». Це теж українське, тому що в нас були спільні поети, тому є така повага. Ця повага почала погіршуватися наприкінці 20 століття саме через витіснення традицій грошима, бізнесом та економікою.

І тепер питання в тому, чи зможемо ми, поляки, і ви, українці, знову повернутися до цієї спільної поваги. І я закликаю відновити цю повагу, тому що я ще раз наголошую на цьому. Якщо прем’єр-міністр України і президент, і наш прем’єр-міністр і президент сядуть і серйозно порозмовляють про ці проблеми, то я кажу, що Україна вже два роки, хоч і не є членом ЄС, але є на відкритому єдиному ринку.

Оскільки Європа так вирішила, то сьогодні дороги назад немає, що ми знову закриємо кордон з Україною і скажемо: «ми вас віддаємо росії». Такі помилки були в 1920 році. Після захоплення Києва росіяни втрутилися, і нас розділили.

Тепер не даймо нас розділити. І я говорив, що якщо Туск не може добитися від голови Європейській комісії Урсули фон дер Ляєн цього невеликого гуманітарного фонду, тобто 5-7 мільярдів євро на рік протягом наступних 10 років, для гуманітарного експорту надлишків європейсько-української продукції до регіонів Африки, Близького та Далекого Сходу, до регіонів голоду. Якщо польський прем’єр-міністр Туск не може добитися цього від Урсули фон дер Ляєн, я заохочую вас, тому що я знаю, що президент Зеленський має не менший вплив на голову Європейської комісії, і я переконаний, що якщо цього не зробить Туск, то це зробить Зеленський.

Розмовляв Євгеній Білоножко, власний кореспондент ІА «Західний інформаційний фронт» у Польщі і країнах ЄС 

Фото зі сторінки у FB Марека Савіцького