Україна: між юпітерами та биками

Епоха правил добігає кінця. Правила завжди тримаються або на балансі сил потужних гравців або на домінуванні когось одного, хто ці правила встановлює та забезпечує їх виконання. Перша модель підтримання світового правопорядку (доволі несправедливого, але реального) канула в лету із завершенням холодної війни. Друга – завершується на наших очах через піднесення автократій на чолі з Китаєм та втоми США одноосібно нести тягар світового лідерства.

Трагедія України, що вона апелює до правил (міжнародне право, статут ООН тощо) в той час, коли правила більше не працюють. Доки в світі був один Юпітер і сотні биків, головне правило полягало в тому, що бики мають діяти за правилами, і тільки Юпітер має право на винятки з правил (на кшталт несанкціонованих РБ ООН бомбардувань Сербії 1999 року чи вторгнення до Іраку 2003 року). Відоме латинське прислів’я Quod licet Iovi, non licet bovi чудово працювало доти, доки деякі бики не відчули себе юпітерами, а справжній Юпітер, втомлений від нескінчених війн та внутрішніх негараздів, не зміг (чи не схотів) їх поставити на місце.

І якщо справжній Юпітер порушував правила, коли вони здавалися йому не надто справедливими, то бики, що намислили себе юпітерами, порушують правила насамперед для того, щоби довести, що вони більше не бики – віднині Юпітеру доведеться з ними домовлятись.

Якщо комусь здається, що для путіна знищення України – самоцінна мета, дозволю не погодитись. Упокорення України для кремлівського упиря – засіб доведення Заходу (і насамперед США), що росія більше не гратиме за правилами – вона їх встановлюватиме за столом перемовин, як це було у Ялті майже 80 років тому, чи як fait accompl, за правом сильного.

І не факт, що Захід згодом не пристане на російську пропозицію. Принаймні поки він не готовий ані воювати на боці України, ані забезпечити вирішальний перелом у війні на користь України. Не може чи не хоче, я напевно не знаю. Швидше за все друге. А якщо не хоче, то чому б одної недоброї для України миті йому не визнати, що з росією треба домовлятися про новий світоустрій, бо старий вона знищила, а Захід виявився неспроможний покарати її за це. До речі, ідея повернення світу до «концерту великих держав», що має заступити американську гегемонію, належить не путіну – її найбільш яскравим апологетом був покійний Генрі Кіссінджер.

Доки новий баланс сил не встановився у світі, апелювання до правил – слабкий аргумент. Якщо б ці правила працювали, росія ніколи б не напала на Україну. Курди мали б свою державу або косовари не мали б своєї. Абхазія та Південна Осетія були б у складі Грузії. США ніколи б не вторглись до Іраку (принаймні без резолюції РБ ООН). А член НАТО Туреччина не закупала б російські озброєння і не подавала заяву на вступ до БРІКС.

Що ми можемо протиставити цьому світу, що хаотизується у нас на очах? Тільки власну субʼєктність і власну силу. Але для цього нам потрібна зовсім інша модель української державності: ефективна, справедлива, спроможна. 2022-го – всупереч усім прогнозам – українці довели світові, що хочуть жити у власній державі. Тепер залишається домовитись, якою ця держава має бути. Аби корабель "Україна" не потонув у бурхливому добу, доки світ перебуває в зоні турбулентності, держави розбираються, хто з них юпітер, а хто бик, а «концерт великих націй» наразі більше скидається на какофонію, аніж на поліфонію.

Ключ до виживання України не в НАТО і не в ЄС (до вступу до цих об’єднань ми можемо елементарно не дожити) – він у радикальному реформуванні української державності. Якщо ми вже продемонстрували незламну волю до життя, то слід зробити наступний крок і визнати, що самої волі замало – потрібний ефективний механізм самоорганізації, виживання та розвитку нації під назвою "держава".

Без радикального реформування української державності ми маємо всі шанси загинути в цьому світі юпітерів та биків. Чи стати для них вічним пасовиськом...

Геннадій Друзенко, голова правління у Центрі конституційного моделювання, президент Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова, сторінка у FB