У полоні ядерних ілюзій або Лукашенко з подвійним дном

Виступ Олександра Лукашенка в останній день березня можна назвати «лебединою піснею». Хоча самопроголошений президент Білорусі запевнив, що «ніколи не буде кульгавою качкою», ця заява могла справити враження хіба що на його соратників.

Нещодавня заява Владіміра Путіна про наміри розмістити на території Білорусі тактичну ядерну зброю у практичному виконанні означає не лише перенесення ударних можливостей російської армії на декілька сотень кілометрів на захід, углиб Балто-Чорноморського регіону. Завдяки цій заяві (Путін дав зрозуміти, що йде назустріч проханням  Лукашенка), громадяни Білорусі фактично перетворилися на потенційних жертв чи то удару у відповідь після гіпотетичного застосування  ядерного зброї, чи навіть превентивного удару по військових об’єктах. У 2022 році Білорусь відмовилася від без’ядерного статусу, проте не заявляла про намір вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

У людини, яка не в курсі білоруських політичних реалій, при прослуховуванні тексту послання Лукашенка 31 березня могло скластися враження, що це виступає неформальний лідер чи то Європи, чи цілого світу. Зі сцени Палацу Республіки Лукашенко давав оцінки, роздавав обіцянки, «висмикував» своїми репліками учасників цього збіговиська. З одного боку, до подібної манери його виступів звикли не лише в Білорусі, з іншого – Лукашенко  створює небезпечні ілюзії, просуває їх з наполегливістю неофіта і вправно надуває щоки та настовбурчує вуса для більшої значущості.

Питанню російсько-української війни у своєму виступі Лукашенко приділив чимало уваги, зокрема, до необхідності якнайшвидшого оголошення перемир’я повертався двічі. Причина проста – негайне припинення бойових дій дозволить Росії не лише зберегти контроль над практично 20% української території, але і розпочати процес зняття з РФ санкцій, які подобаються далеко не всім представникам європейського істеблішменту. Тези про «переворот, здійснений Заходом у братній Україні», «вимушений захист Путіним росіян», «розв’язану Сполученими Штатами війну до останнього українця» є нічим іншим, як проявами російської пропаганди, озвученими в інтересах Кремля. Жодних сумнівів у цьому немає. Ефект від них мали посилити заяви про міфічні узгоджені дії російських та українських офіцерів на лінії фронту (пригадайте звернення 25 березня минулого року Путіна до українських військових із закликом «ігнорувати владу наркоманів»). Лякає Лукашенка (та його геополітичного патрона у Кремлі) перспектива українського контрнаступу, що теж є дуже показовим.

Низку заяв Лукашенка можна віднести до категорії ненаукової фантастики. Зокрема, він заявив про забезпечення суверенітету та незалежності Білорусі ядерним арсеналом, створюючи ілюзію про те, що тактичною ядерною зброєю на території РБ керуватимуть він і Путін. Лукашенко стверджує: «Керувати всією зброєю в Білорусі будемо ми тут», проте його геополітичний управлінський оптимізм не підтверджується реальними фактами. Путін же заявив  про модернізацію бомбардувальників Су-24, які стоять на озброєнні ВПС Білорусі, нагадував, що білоруській армії передано дивізіон ОТРК «Іскандер», які можуть бути використані для тактичного ядерного удару. Готовність Лукашенка розмістити на території Білорусі стратегічну ядерну зброю і твердження, що інфраструктура для неї збережена, а не була знищена, як це передбачали міжнародні зобов’язання країни, закриває для Мінську навіть мінімальну можливість діалогу із Заходом. Цікаво, як у Пекіні поставилися до подібних одкровень політика, який нещодавно побував у гостях в Сі Цзіньпіна?

Заяви Лукашенка попри тональність «радгоспної геополітики» не мають сприйматися як белькотіння недалекого селянина, який хильнув зайвого. Його заяви небезпечні своїм подвійним дном, коли за гуманістичними цінностями ховається обслуговування інтересів Кремля. Відтак Україні доведеться узгоджувати дії щодо Білорусі з її західними сусідами й активізувати діалог із демократичними силами Білорусі. Відповідь на подібні сеансу затяжного політичного стендапу має бути асиметричною і продуманою.

Євген Магда, політолог, директор Інституту світової політики

Ілюстрація cartoonmovement.com