Складнощі перекладу або «так сказав МВФ»

Навіть якщо ми збиратимемо в бюджет 100% нашого ВВП, віддаючи до скарбниці все зароблене, ми не зможемо самостійно покрити потреби нашої оборони.

У 2023 році бюджетні видатки склали 4.9 трлн грн, що становить близько 75% ВВП (6.5 трлн грн). Половина цих коштів пішла на оборону: зарплати військових, одяг, харчування та деякі закупівлі озброєння. Важка техніка, снаряди, системи ППО та інше надходили від наших партнерів, і за даними Кільського інституту світової економіки, минулого року це склало €46,6 млрд.

Загалом це десь 103% українського ВВП у 2023-му році і це ще не враховуючи обсяги гуманітарної допомоги, які ми також отримуємо.

Скільки б податків ми не платили — більше на 10%, 20%, 50% — їх все одно не вистачить для потреб цієї війни. Ні цього року, ні наступного, ні через 5 років. Наша економіка занадто мала, а виклики занадто великі.

Ціна питання для країн вільного світу — всього 0.15% їхнього сукупного ВВП. Вдумайтеся! Для демократичних країн, які нас підтримують фінансами і зброєю, $42.5 млрд фінансової допомоги (здебільшого у кредит) і €46.6 млрд військових поставок — це лише 0.15% їхнього ВВП. Для розуміння масштабу: при зарплаті 100 тис. грн це як донат у 150 грн. Це зовсім небагато!

У чому ж проблема? Чому нас змушують брати на себе більше витрат і постійно нагадують про труднощі з виділенням таких великих коштів на наші потреби? Серед ключових причин: наші партнери бачать неефективність у витратах та зборі податків. Вони — демократичні країни, тож наша неефективність стає предметом їхніх внутрішньополітичних суперечок. Лідер, який виділяє гроші країні з такими проблемами, автоматично піддається критиці та втрачає рейтинг. І все ж, зверніть увагу, наші партнери, хоч і з труднощами, продовжують нас підтримувати.

Що я маю на увазі, коли говорю про неефективність витрат, зрозуміло. А от щодо податків – справа не в їхньому розмірі, а в способі збору. У нас є дві частини економіки. Одна чесно платить податки (за даними Бізнес-омбудсмена, 99% роблять це добровільно), а інша – фактично «непомітна» для уповноважених органів і живе поза законом. Наші партнери, коли говорять про проблеми зі збором податків, мають на увазі саме цю тіньову частину економіки. Вони бачать у ній основний ресурс для наповнення бюджету і спосіб зменшення внутрішнього тиску від політичних опонентів.

Ось де виникають «складнощі перекладу».

Наші партнери (П): Покращіть збір податків, у вас є внутрішній ресурс. Наші лідери отримують негатив через медіа, і нам важче виділяти для вас гроші.

Наші фіскали (Ф): Нема проблем, підвищимо податки.

(П): Вищі податки – ваше право. Але ось які схеми працюють у вас під носом. Потрібно перезавантажити БЕБ, податкову, митницю, автоматизувати обмін митними даними, прибрати корупційне податкове адміністрування, і все буде краще.

(Ф): Це складно і довго. Ось ми бачимо частину економіки. У нас є широкий інструментарій взяти їх за ду*у, і тут ми цілковито впевнені, що стягнемо скільки хочемо. Хочете більше внеску в оборону – буде більше внеску в оборону.

(П): Але проблема, через яку нас критикують наші опоненти, залишиться. (Подумки: зробили б це рік чи два тому, вже б працювало).

(Ф): Запишемо це все в чергову матрицю реформ, чесно зобов’яжемось все зробити, а ваші опоненти побачать, що ми віддані реформам і Євроінтеграції.

Мінфін виходить з комунікаціями, що МВФ вимагає підвищення податків, а МВФ чесно кліпає очима, бо політика «корпорації» не дозволяє якось опонувати.

Що в сухому залишку? рф нав’язує нам війну на виснаження і агресивно розігріває увагу до наших внутрішніх проблем, у тому числі, в західних ЗМІ. Стратегічно вони ставлять перед собою завдання виснажити нас внутрішньо і, одночасно, максимально зменшити притік ресурсів ззовні, щоб десь стало зовсім слабко і прорвало наші баланси.

У цій рамці ми повинні себе запитати: чого саме ми досягнемо підвищенням податків? Ми зберемо достатньо ресурсів? Ні, див. вище про витрати на 103% ВВП.

Ми продемонструємо свою ефективність і зменшимо критику на нашу адресу? Ні, бо після слів про підвищення податків буде стояти «але» і далі детальний опис що в площині ефективності видатків та робочих контрабандних схем все залишається як було.

Ми покажемо нашим партнерам, що ми стараємось? Те, що для них копійки, ми будемо збирати надзусиллями. І вони не цього від нас вимагають. Вони хочуть, щоб ми нарешті спромоглись «побачити» ту частину економіки, яка взагалі нічого не платить. Не виснажували ту частину, яка вже тягне на собі видатки на оборону.

У нас забіг на довгу дистанцію. У таких умовах потрібно берегти двигун нашої економіки, який ще створює додану вартість. А ще краще нарощувати потужності цього двигуна. Натомість ми приймаємо нав'язану гру і робимо те, чого прагне рф – виснажуємо власні ресурси.

Афілійовані з Мінфіном експерти та лідери думок кажуть, що так склались обставини і тепер вже немає варіантів. «Обставини склались» у лютому 2022-го року, більше двох років тому. Далі це вже була нова реальність і послідовність рішень, які повинні були враховувати цю реальність.

Вище я навів цифри, які чітко показують: підвищення податків — це зовсім не головний шлях вирішення наших проблем. До потреби підвищувати податків привели рішення, у котрих є імена та прізвища. І якщо для платників податків неминучим є підвищення податків, то для цих імен та прізвищ повинні бути неминучі кадрові рішення. Бо якось несправедливо виходить, що протупили вони, а платити будемо ми.

Це не марсіани придумали у такий важкий час рулити податковим та митним адмініструванням в режимі «як завжди» з розрахунку «авось пропєтляєм». Це ж не ФСБ писало листи нашим західним партнерам з проханням відкласти автоматичний обмін митною інформацією. Це не якісь міньйони придумували Національну стратегії доходів, яка по суті говорить, що у нас все на стільки офігєзно, що треба рухатись так і надалі як мінімум до 2030 року. У цих дій, або у бездіяльності є імена, прізвища і посади. І цим іменам, прізвищам та посадам повинна бути надана належна оцінка. Некомпетентність має отримати свою «винагороду». Бо інакше одним підвищенням податків ми не обмежимось.

P.S.: Чесно намагаюсь триматись, навіть коли бачу відверту дурню. Такі часи. Але у всього є свої межі.

P.S.ІІ: І підписуйте петицію про перегляд Національної стратегії доходів. Бо потім будете казати, що вас не попереджали, до чого все рухається, і вже нічого зробити не можна.

Дмитро Боярчук, виконавчий директор CASE Україна, сторінка у FB