Символи білоруського протесту: прапори їхніх батьків.

Ще ніколи, за часи незалежності,  увага українців не була так сильно прикута до нашого північного сусіда. Останні події в Білорусі вмить замінили собою українську внутрішньополітичну інформаційну повістку. Що, безперечно, є свідченням живого інтересу та небайдужості українців до долі Білорусі і її громадян.

З іншого ж боку, в силу характеру відносин між нашими країнами, відсутності належного рівня комунікації між суспільствами, низької інформованості про події, які передували серпню 2020 року, українському спостерігачу притаманно дещо стереотипне, неповне і розмите сприйняття білоруської політичної та соціальної дійсності. Оскільки, за тривалий час у свідомості людей сформувалися і укріпилися міфи, які ще доведеться розвінчувати як українцям про білорусів, так і білорусам про українців.

Так чи інакше, але після багатьох років суперечливих «порядку» і «стабільності», заповнені небайдужими громадянами вулиці і площі білоруських міст із небаченою до цього кількістю біло-червоно-білої символіки привертають увагу українців.

Якщо до серпня 2020 року Білорусь, для більшості із нас, асоціювалася із її незмінним президентом Аляксандром Лукашенком, легендарним БелАЗом, біловезькими зубрами і т.д., то зараз уособленням молодої політичної нації стає біло-червоно-білий стяг (або БЧБ як його називають самі білоруси) і герб «Погоня». Символи, здається, випадково загублені десь у середині 1990-х років, знову повертаються у політичне життя Білорусі.

Одним із ключових маркерів ідентичності будь-якого народу є його символіка. Символи - це те, навколо чого гуртується, з чим асоціює і як себе позиціонує народ. Таким символом білоруського протесту проти влади Аляксандра Лукашенка став біло-червоно-білий прапор (БЧБ).

Історично БЧБ походить із часів Великого Князівства Литовського, а червоний і білий - традиційні кольори для білоруської культури, та часто зустрічаються у народних орнаментах. Саме БЧБ був офіційним прапором Білоруської Народної Республіки (БНР) 1918-1919 рр. В період Другої світової війни німецька окупаційна влада дозволила використання БЧБ на захоплених білоруських територіях, що згодом дало привід для ототожнення прапора із колабораністською символікою.

В період СРСР дана символіка не використовувалася. Лише з початком перебудови БЧБ став символом для білоруських націоналістів, зокрема Білоруського народного фронту (БНФ) – одного із перших білоруських рухів опозиційного комуністичній партії, а згодом і політичної партії у незалежній Білорусі.

Попри те, що ще у часи СРСР Білоруська РСР вважалася найбільш радянською із усіх соціалістичних республік, 19 вересня 1991 року парламент уже незалежної Білоруської держави проголосував за прийняття нових державних символів: історичного національного біло-червоно-білого прапора та герба «Погоня». Цього ж дня молода білоруська держава одержала назву «Республіка Білорусь».

Однак, ідея побудови національної держави, пропонована націоналістичними та демократичними силами на чолі із Зеноном Пазняком та Станіславом Шушкевичем, на початку 1990-х років виявилася неактуальною і не знайшла масової підтримки у білоруському суспільстві. В результаті -  подальший курс на інтеграцію з Росією, з традиційною орієнтацією на Москву як союзний центр, надання російській мові статусу державної та зміна державної символіки.

На першому в історії незалежної Білорусі референдумі у травні 1995 року 75 % громадян проголосували за нові, дещо видозмінені державні символи Білоруської РСР.

Відтак, історичні прапор і герб було офіційно позбавлено статусу державного символу і встановлено негласну заборону на їх використання. Так, із 1995 року офіційними символами Республіки Білорусь стали герб і прапор, які асоціювалися із радянським минулим. Це, загалом, відповідало суспільному запиту та, в підсумку, призвело до русифікації країни. Білоруський національний проект був відкинутий і маргіналізований та, зрештою, поступився місцем радянському/російському, а білоруська ідентичність будувалася на ідеї нерозривного зв’язку з Росією, єдності слов’янських народів та спільному радянському минулому.

З тих пір біло-червоно-біла символіка використовувалася політичними противниками режиму Аляксандра Лукашенка та білоруською опозицією в еміграції.

Публічне ж використання національної символіки всередині Білорусі загрожувало політичними переслідуваннями. Однак, з часом, ситуація поступово почала змінюватися. Зусиллями білоруських культурних діячів (Лявон Вольський), опозиційних ЗМІ (Белсат,), національно орієнтованого бізнесу (Арт Сядзіба, Будзьма, Symbal.by), білоруських товариств та об’єднань за кордоном та ін., популяризувалися і поширювалися національні атрибути білоруської культури та історії. З-поміж іншого, поступово відбулася «реабілітація» біло-червоно-білого прапора і герба «Погоня». В білоруському суспільстві почав оформлюватися запит на своє.

Згадані ініціативи породили феномен так званої «м’якої білорусизації», під якою директор Білоруського інституту стратегічних досліджень (BISS) Пьотр Рудковскі пропонує розуміти процес зміцнення в суспільній свідомості білоруської національної ідентичності шляхом утвердження значущості білоруської мови, а також просування наративу і символів, які підкреслюють історико-культурну самобутність білорусів [1].

Новий тренд набув такого масштабу, що у одязі із елементами національного орнаменту почали з’являтися на публіці навіть перші особи держави, зокрема  Аляксандр Лукашенко та міністр закордонних справ Уладзімір Макей.

Власне, саме позиція білоруської влади стала важливим фактором у цьому процесі. Перебуваючи під впливом подій 2014 року та подальшої російської агресії в Україні, влада Білорусі перехопила цю низову суспільну ініціативу. При цьому, вважається, що російсько-український конфлікт не породив «м’яку білорусизацію», а був одним із її факторів, ставши, таким чином, каталізатором цього процесу. У цьому контексті важливо відзначити, що БЧБ, також, був символом сформованого із білорусів добровольчого загону «Погоня» і тактичної групи «Білорусь», які воюють на сході України.

В умовах російської гібридної загрози та зростання економічного (так званий нафтовий «податковий маневр» РФ) і політичного тиску (схиляння до тісної інтеграції РБ і РФ) Москви на Мінськ, поступово почали зазнавати певних змін підходи білоруської влади до питання національної ідентичності, символів та історії.

Парадоксально, але взяття курсу на «м’яку білорусизацію» та різка зміна ідеологічного дискурсу йшли всупереч ідеологічній лінії білоруської держави періоду правління Аляксандра Лукашенка.

Фактично, білоруський президент реанімовував процеси розбудови національної держави, яким він активно протистояв в перші роки свого правління і які асоціювалися із опозиційними націоналістичними силами.

Символом такого ідеологічного маневру Аляксандра Лукашенка стало проведення 25 березня 2018 року в Мінську «Дня Волі», відзначення 100- річчя проголошення Білоруської Народної Республіки, яке відбувалося під біло-червоно-білим прапором та під знаком «Погоні». До цього публічне святкування опозицією цієї події мало виражений антивладний характер і придушувалося білоруською владою. Зміна ставлення до відзначення «Дня Волі», сприяння в організації заходів, доволі категорично трактувалося деякими російськими пропагандистськими ЗМІ, як готовність білоруської влади піти на союз із так званими «необандерівцями» та «нацистами».

Очевидно, що певна прихильність зі сторони держави до процесу «м’якої білорусизації» була, радше, спробою внутрішньої консолідації навколо президента як захисника нації  в умовах показового дистанціювання від Росії, аніж цілеспрямованою політикою скерованою на зміцнення національної свідомості білорусів.

Чи не найбільш знаковою за останні роки акцією під біло-червоно-білими прапорами стала церемонія перепоховання 22 листопада 2019 року у Вільнюсі останків Кастуся Каліновського та учасників повстання проти Російської імперії 1863–1864 років. Даний захід мав чималий мобілізаційний ефект, оскільки ця постать є національним героєм для чималої частини опозиційно налаштованих білорусів.

Важко передбачити, як саме розвиватимуться і які наслідки матимуть теперішні події в Білорусі, коли суспільство відриваючись від держави перестає бути пострадянським і показує готовність гуртуватися під символами за які сьогодні можуть побити і заарештувати. Очевидним, втім, видається те, що офіційні символи, з якими білоруський народ жив чверть століття, для більшості білорусів виявилися чужими і нежиттєздатними.

І як би не закінчилися акції протесту в Білорусі, яким шляхом би не пішла білоруська держава у найближчому майбутньому, білоруська політична нація сьогодні запустила процес ребредингу Республіки Білорусь і відбувається він під своїм біло-червоно-білим прапором і під знаком «Погоні».

1. Рудкоўскі П. Ад «хворага» да «здаровага» нацыяналізму. [Електронний ресурс].–Режим доступу: http://belaruspolicy.com/sites/default/files/articles/12.02.2018/2018-1-22_dasledavannie_biss_.pdf

ТАРАС ПОЛЬОВИЙ

кафедра міжнародної інформації, Національний університет «Львівська Політехніка».

ілюстративне фото: pinterest.com