Росіяни проти війни, але протестувати не хочуть. Коли їх прорве?

Соціологічні опитування серед zoмбованих рашистською пропагандою росіян свідчать про доволі дивну річ: усвідомлюючи причини погіршення життя через війну проти України, вони не хочуть протестувати на вулицях.

У чім полягає така особливість росіян. Про це написав політолог Аббас Гальямов для телеграм-каналу «Можем Обьяснить».

«Левада-центр» з'ясував, що охочих виходити на протестні акції зараз набагато менше, ніж за останні роки. Хоча приводів для цього начебто більше: падіння рівня життя, зростання цін, втрати близьких і земляків на війні, неможливість виїхати за кордон і навіть відпочити у Криму. Різко падає народжуваність – експерти говорять про «демографічну тривогу». Але все це, виходить, не є підставою публічно протестувати проти політики влади, хоча б економічної. Чому?

Страх – не супутник протесту

Жителі країни бачать, що держава стає дедалі репресивнішою. Вони розуміють, що в умовах воєнного часу церемонитися з незадоволеними вона не буде, тому адаптують свої плани і прогнози до реальності. Це зовсім не означає, що людям подобається те, що відбувається, мова про те, що більшість залякана та побоюється відкрито демонструвати своє невдоволення.

Разом із тим потрібно розуміти, що негативні емоції нікуди не подінуться і накопичуватимуться. Якоїсь миті – коли люди вважають, що влада доволі ослабла (або коли станеться щось, щодо чого критично значуща маса народу вирішить, що, мовляв, «вистачить це терпіти») – їх прорве. Тоді весь негатив, що накопичувався протягом довгого часу, вихлюпне назовні.

До речі, потрібно зважати на те, що 2011 року прогнози громадян щодо ймовірності протестів та власні наміри респондентів протестувати падали в оцінках соціологів протягом майже всього року. У грудні, як відомо, сталася Болотна (протести на Болотній площі у Москві, - ЗІФ).

Як виміряти «вибуховий потенціал»

Кількісні опитування взагалі не можна вважати адекватним засобом виміру протестних настроїв. Протест – особливо в умовах репресивного режиму – це емоція. Людина, яка керується суто раціональними міркуваннями, на вулицю не вийде. Адже вона знає, чим це для неї може закінчитися. Ризикне вона тільки в ситуації, коли емоції обурення та ненависті опанують її настільки, що затьмарять голос розуму й обережність.

Кількісні опитування не зчитують емоції, вони фіксують лише думки, тобто оперують на іншому рівні. Прогнозувати протести краще за допомогою фокус-груп – так, як це зробила напередодні Болотної  група Білановського. У даному випадку «Левада-центр» фокус-груп не проводив, обмежившись звичайним «кількісником».

Соціологія в епоху репресій

Тут узагалі треба пам'ятати, що у ситуації масових репресій опитування населення перестають бути адекватним інструментом оцінки суспільних настроїв. Це стосується не тільки навколокремлівських структур, що давно дискредитували себе, але й тих, кому до останнього часу зазвичай довіряли – тому ж «Леваду-центру».

Судити про думку громадян зараз можна лише приблизно – ґрунтуючись на великій сукупності даних, включаючи матеріали довоєнних опитувань. За моєю оцінкою, наприклад, група підтримки війни, що становила на її початку 55-60 відсотків громадян, почала поступово скорочуватися і зараз дорівнює приблизно 53-58 відсоткам.

Найголовніша зміна, однак, поки що не виявляється у кількісних метриках, вона має якісний характер – падає ступінь внутрішньої інтегрованості цієї групи (усвідомлення спільності інтересів та здатність до їхньої спільної реалізації), знижується рівень соціального оптимізму її представників. Вона втрачає здатність до політичної дії і все більше «ляльковіє» (стає коконом, - ЗІФ), перетворюючись на річ у собі. Правити з опертям на таку більшість стає важче.