«Не можуть польські політики розраховувати на те, що українці будуть весь час виключно кланятись», - Євген Магда

Непростий період польсько-українських відносин триває. Новим витком напруги, подейкують, стала нещодавня зустріч очільника МЗС Польщі Радослава Сікорського і Президента України Володимира Зеленського в Києві. Як пишуть польські видання, поведінка та вимоги українського Президента дуже здивувала членів польської делегації. Проте політолог і директор Інституту світової політики Євген Магда, вважає, що польсько-українські відносини розвиваються і змінюються

Своїми думками Євген Магда поділився (початок у відео – із 9:22) у розмові з журналісткою Радіо Свобода Катериною Некречею.

- Як ви оцінюєте стиль спілкування Зеленського з польськими партнерами, описаний у тому матеріалі?

- «Слава Україні!» Вважаю, розмову треба починати з цього вітання, яке раніше більше дратувало польську сторону, а тепер вони сприймають його нормально. Це свідчення того, що все змінюється в польсько-українських відносинах.

Я сьогодні як «рояль у кущах», тому що ми говоримо напередодні польсько-українських зустрічей в Яремче, де представники освітніх, експертних, політичних кіл будуть говорити про ті проблеми, які між нами існують. Судячи із програми, тут не буде чинних політиків, але будуть люди достатньо впливові для того, щоби говорити про те, що відбувається між нашими народами.

Я думаю, що одна із причин полягає в тому, що для Польщі історичне минуле чітко усталене, це сформований наратив, а у нас такого наративу, на жаль, немає. І якщо для польського суспільства дуже важливо поховати кожного вбитого, загиблого за християнським обрядом, то ми, наприклад, не знаємо, скільки людей загинуло під час Голодомору чи під час Другої світової війни. Часом видається, що ми хоч і сусіди, але говоримо мовами не тільки різними, а й говоримо мовами різних інтересів.

У Польщі йде процес виборів, навесні 2025 будуть вибори президента. Я бачу, що у партії «Громадянської коаліції» є велика спокуса сконцентрувати всю владу у своїх руках і великий шанс, обравши президентом кандидата від неї. Дональд Туск не буде брати участь у президентських виборах, він про це заявив. Але в будь-якому випадку, ця спокуса лякає правих політиків, у яких на сьогоднішній момент немає сильного кандидата. І це може бути дзеркальна ситуація.

Тобто було 8 років практично повного правління ПІС, а тут наближається можливість правління їхніх політичних опонентів. Я думаю, ми маємо сформулювати обопільні претензії, спокійно викласти їх на папері, а потім, подивившись на ці два стовпчики, визначити дві-три з них, які ми можемо вирішувати.

І ми маємо згадувати одну просту річ, що коли Польща та Україна діють разом, як казав мій колега Пшемислав Журавський-Вельграєвський, то тоді вони завжди перемагають. А коли ми розрізнені, то це грає на руку росії. І Польща, і Україна сьогодні для росії, я би сказав, дуже небезпечні вороги. Але я б радив польським політикам не забувати, що в Україні йде війна. І коли у нас кожного дня ховають наших загиблих у війні з росією громадян, часто можуть не доходити руки до того, щоби вшанувати належним чином пам'ять загиблих громадян Другої Речі Посполитої, які загинули на Волині.

Ця проблема ж виникла не сьогодні, але от такий спалах, він носить ситуативний характер і в ньому, швидше за все, є політичний підтекст, хоча мої польські колеги, багато з них, наявність цього підтексту заперечують. Але повторюсь, що, наприклад, українські мігранти, які опинилися в Польщі, вони змінюють характер польського суспільства, воно перестає бути моноетнічним.

Воно навпаки повертається до візерунку міжвоєнної Речі Посполитої, коли українці та євреї були дуже помітними національними меншинами, і це мало вплив. Точно так само, як зараз українські мігранти на території Польщі також будуть впливати, і повірте, вже на наступних місцевих виборах будуть українські кандидати, а зараз український порядок денний, він входить у польську президентську кампанію. Але тут є хороша новина. Ставлення до Волинської трагедії, воно є однаковим і в «правих», і в «ліберальних центристів». Тому їм невигідно буде розкручувати цю тему, бо вони на ній спільно топчуться, а під час виборів треба грати на темах, які ну, скажімо, розділяють електорат для того, щоб кожному взяти свій шматок електорату.

- Якщо таке роздратування у Зеленського на цій зустрічі було, то ви поділяєте його? Чи дійсно, це не на часі для України сьогодні чути від сусідів такі претензії і навіть загрозу того, що от Україна на шляху до ЄС може зіштовхнутися з такою проблемою як невирішені історичні питання з Польщею?

- Я не знаю, яким було роздратування Володимира Зеленського під час зустрічі з Радославом Сікорським. Якщо не хочемо питати Сікорського, запитаймо литовського міністра Ландсберґіса, який там теж був і який скоро попрощається зі своєю посадою, бо в Литві будуть парламентські вибори, і він буде більш відвертий. Не знаю, але я виходжу із простого принципу, що друзі та союзники – а Польща наш союзник, бо вона надала нам військово-технічну допомогу в перші тижні та місяці війни, коли це було надзвичайно важливо.

Це зрозуміло. Але не можуть польські політики розраховувати на те, що українці будуть весь час виключно кланятись. Зараз, коли ми не визначаємо коло, яке ми обговорюємо, а просто обмінюємося претензіями – це нагадує бійку двох шляхтичів, які б'ються за дерево, яке може бути вже і нікому не потрібним. Тобто не треба перетворювати політику в таку дивну суміш «Кайдашевої сім'ї» і «Пана Володийовського».

У нас є спільний ворог, і ми це маємо усвідомлювати. А проблеми з сусідами треба вирішувати виключно шляхом діалогу. І чим більш коректним буде цей діалог, тим буде краще.

Польській владі доведеться зрозуміти, що війна, яка триває в Україні, вона не дозволить Україні піти на поступки, такі, як Польща хоче…

І що на сьогоднішній момент гасло «Слава Україні» направлено не проти Польщі, а проти росії насамперед. І дратує насамперед росію. А українській владі треба зрозуміти, що історична політика й історія – це частина важлива суспільного наративу. І треба брати участь у його формуванні, а не проводити суцільні експерименти. Тобто історична пам'ять для польського суспільства є вагомою, а для українського суспільства, таке враження, що це взагалі не потрібно, що історія розпочалася з обрання Володимира Зеленського президентом. Це не так, наша історія розпочалася набагато раніше.

Я підтримую ексгумацію (жертв Волинської трагедії, - ред.), як єдино можливий спосіб визначити кількість жертв Волинської трагедії і поховати тих жертв, які поховані не по-християнськи. Початок ексгумаційних і пошукових робіт, Україна могла би використовувати як аргумент у діалозі з Польщею. Це вже не буде з доброї волі, але це буде демонстрація того, що ми готові до діалогу.

На фото radiosvoboda.org: президенти Польщі й України Анджей Дуда та Володимир Зеленський під час вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії. Луцьк, 9 липня 2023 року