Материнство під час війни: виклики, які ми не маємо права ігнорувати

Аліна Янчук

Депутатка Рівненської обласної ради, секретар постійної комісії з питань гуманітарної політики. Співголова та уповноважена депутатської групи з гендерних питань

Коли ми говоримо про День матері, на думку одразу спадають ніжність, квіти, вдячність… Це свято – про любов, яку не зважити і не виміряти. Про матерів, які подарували нам життя, підтримку і віру. Та попри всю його світлість, я пропоную подивитись глибше – туди, де починається реальність українського материнства під час війни.

Війна змінює все. У тому числі — і образ матері.

Так, у цей день ми даруємо мамам букети і теплі слова. Але за цим романтичним фасадом ховається щоденна, виснажлива праця. Материнство в умовах війни – це самопожертва, це нерідко — соціальна ізоляція, економічна вразливість і повна відповідальність за дітей, часто без жодної підтримки з боку держави чи партнера.

Уявімо жінку, яка щойно стала мамою. Скільки вона отримує від держави? 860 гривень. І ця сума не змінювалася з 2014 року. Уявіть, що можна купити на ці гроші сьогодні. Майже нічого. Це в той час, коли українки-біженки за кордоном отримували значно більшу допомогу — від урядів приймаючих країн і благодійних фондів.

Жінки, які залишилися в Україні й народжували під звуки сирен — вони сильні, але чи не залишені вони наодинці з цим тягарем?

А як щодо матерів, чиї чоловіки боронять країну або зникли безвісти, або загинули? Так, є деякі пільги: безкоштовне харчування дітей у школах, безоплатне відвідування садочків. Але чи цього достатньо, щоб жінка почувалася захищеною, гідною, впевненою в майбутньому?

Можна не збільшувати допомогу грошима. Але тоді треба створювати умови, в яких мама зможе себе забезпечити. Залучіть роботодавців, запровадьте програми співпраці: ясла при великих підприємствах, гнучкий графік, компенсація няні, робочі простори з дитячими зонами. Це – не фантазії. Це реальні речі, які давно працюють у розвинених країнах. І так, держава може це стимулювати — частково компенсуючи витрати, як це вже робить, наприклад, у програмах працевлаштування ветеранів чи даючи гранти на відкриття власної справи.

Мати — це не лише «берегиня дому». Вона також — потенційна лідерка, фахівчиня, підприємиця. Але якщо три роки в декреті виключають її з професійного життя, повернутися буде дуже важко. Тому що за ці роки компетентності не розвиваються, а потреба бути економічно незалежною — зростає.

Сьогодні жінка, яка стала мамою, дуже часто опиняється в економічній пастці. Залежність від чоловіка — це не лише дискомфорт. Це іноді — перший крок до економічного чи навіть сексуального насильства. І хоч про це не прийнято говорити на свята, саме зараз — той момент, коли мовчати не можна.

Є ще й інша сторона медалі – катастрофічна демографічна ситуація! За даними Міністерства соціальної політики, до війни на одну жінку в Україні припадало 1,2 дитини, а зараз — лише 0,9. Це майже антирекорд. І це — не про те, що жінки не хочуть народжувати. Це про те, що вони не бачать у цьому безпеки, стабільності, опори.

Так, жінка не зобов’язана народжувати. Це її вибір. Але якщо держава хоче бачити нове українське покоління — вона має створити для цього умови.

Єдиний шлях до вирішення демографічної кризи — не в примусовому «стимулюванні» народжуваності, а в забезпеченні того, щоб поява дитини не ставала кінцем особистої свободи й кар’єри мами. В усіх країнах жінки народжують. Але десь — вони можуть працювати і розвиватися, навіть маючи трьох дітей. А в нас — часто мусять залишити роботу, бо садочок до п’ятої, а зміна — до восьмої.

Розв'язати проблему можна лише комплексно. Наприкінці 2024 року зареєстрували законопроєкт, яким пропонують поліпшити фінансове становище родин із дітьми і підвищити рівень допомоги. Але поки він лежить і він не здатен суттєво вплинути на ситуацію. Має бути національна стратегія з демографічної стабільності, що включає:

• економічну підтримку молодих сімей;
• освітні та перекваліфікаційні програми для мам;
• гнучкий ринок праці для жінок;
• розбудову інфраструктури для догляду за дітьми (ясла, міні-садочки, няні);
• психологічну та юридичну підтримку.

І головне — визнання. Визнання того, що материнство — це щоденна, виснажлива праця без вихідних. І що цю працю потрібно цінувати не лише словами, а діями.

Материнство — це надзвичайна сила. Але ця сила не має залишатись наодинці зі своїм подвигом.

З нагоди Дня матері я хочу подякувати всім жінкам, які тримають на собі родини, громади, країну. Але водночас — закликати: підтримаймо матерів не лише добрими словами та квітами, а конкретними рішеннями. Адже, дбаючи про мам, ми дбаємо про Україну.