Досвід зустрічі Зеленського і Путіна у 2019 році віддзеркалює тупик нинішніх переговорів

Доцент кафедри міжнародної безпеки в Університеті Повітряних Сил Великої Британії Анна Батта у своїй аналітичні статті, що її поширило британське видання The Independent, порівнює особисту зустріч президентів України та Росії — Володимира Зеленського і Володимира Путіна — у 2019 році в межах Нормандського формату з поточними мирними переговорами у Стамбулі 2025 року.

Авторка простежує паралелі між тодішніми та нинішніми дипломатичними зусиллями, вказуючи на сталі перешкоди: розбіжності щодо послідовності виконання домовленостей, роль Росії в конфлікті, а також вплив посередників.

Анна Батта зазначає, що, попри зміну міжнародного контексту, масштаб війни та зміну геополітичних акторів (з ЄС до США), переговори залишаються малоефективними. Головним здобутком залишається обмін полоненими — як у 2019 році, так і нині. Стаття підкреслює, що навіть після років війни ключові розбіжності між Києвом і Москвою не подолані, а доля дипломатичного врегулювання — як і раніше — невизначена.

Зокрема, у статті аналізується, як особиста зустріч Володимира Зеленського і Володимира Путіна у 2019 році в межах Нормандського формату впливає на сучасні мирні переговори між Україною та Росією у 2025 році. Тоді переговори не дали очікуваного результату: попри певний дипломатичний прогрес, основні розбіжності між сторонами залишились. Зеленський хотів домогтися спочатку безпеки та контролю над кордоном, а вже потім говорити про вибори на Донбасі. Путін, навпаки, наполягав на спочатку виборах, заперечуючи роль Росії як сторони конфлікту.

Сьогоднішні переговори, що проходять у Стамбулі, — перша спроба високорівневого діалогу після початку повномасштабної війни у 2022 році. Однак прогрес залишається мінімальним. Як і у 2019 році, сторони погоджуються лише на обмін полоненими, не досягаючи згоди щодо ширших політичних чи безпекових питань. Три роки війни змінили реалії: Росія вже не може правдоподібно заперечувати свою участь у конфлікті, а США, які зараз відіграють провідну посередницьку роль, не досягли більшого за попередників з Європи.

Авторка підкреслює, що переговори досі гальмуються через ті ж суперечності, що і п’ять років тому. Це свідчить про глибину конфлікту та труднощі на шляху до справжнього миру.

На заверешення статті Анна Батта наголошує: "Ще однією важливою відмінністю між тодішнім і нинішнім переговорним процесом є те, хто виступає посередником.

Нормандські переговори очолювали європейські лідери - канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Макрон. Протягом усього процесу Нормандських переговорів активними учасниками були лише Німеччина, Франція, Україна та Росія.

Сьогодні ж провідну роль відіграють Сполучені Штати.

І це влаштовує Путіна. Постійною проблемою Нормандських переговорів для Путіна було те, що Німеччина і Франція ніколи не були нейтральними посередниками.

В особі президента Дональда Трампа Путін знайшов американського лідера, який, принаймні на перших порах, виглядав готовим прийняти мантію від Європи.

Але, як і європейці, що беруть участь у Нормандських переговорах, Трамп також стикається з подібними перешкодами на шляху до будь-якого значущого прогресу.

Переговори в Стамбулі 16 травня 2025 року виявилися менш продуктивними, ніж багато хто сподівався. Запропонована 30-денна угода про припинення вогню не була реалізована; натомість сторони домовилися про обмін полоненими. Подальші переговори 2 червня закінчилися, за словами турецьких офіційних осіб, лише через годину. Знову ж таки, єдиним узгодженим пунктом був обмін полоненими.

Паризькі мирні переговори також призвели до обміну полоненими, але не більше. Схоже, що домовитися з лідерами України та Росії про щось більш амбітне зараз так само важко, як і під час зустрічі Путіна та Зеленського у 2019 році".

Фото - двостороння зустріч президента України Володимира Зеленського та президента росії володимира путіна у Парижі 12 грудня 2019 року / з відкритих джерел