Цифровий зашморг: як ізоляція рунету обвалила рейтинги Кремля, - огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Масштабна спроба Роскомнагляду заблокувати Telegram та впровадити «білі списки» сайтів призвела до неочікуваного політичного ефекту. Замість консолідації навколо влади, російське суспільство відповіло різким падінням довіри до президента та зростанням популярності альтернативних політичних сил, перетворюючи цифрову цензуру на головну загрозу внутрішній стабільності режиму.

Падіння підтримки російської влади на фоні обмежень інтернету

Цифровий авторитаризм, що став головним вектором внутрішньої політики кремля у першій половині 2026 року, призвів до несподіваного електорального перекосу та системного збою в механізмах суспільної лояльності. Масштабне інвестування 84 мільярдів рублів у технічні засоби протидії загрозам (ТСПУ) та спроби повної ізоляції рунету стали каталізатором глибокої кризи довіри, яку зафіксували провідні соціологічні центри країни. Згідно з березневими замірами ФОМ, рівень довіри до президента вперше за тривалий час продемонстрував стрімке падіння з 77% до 71%, тоді як показник недовіри зріс до 17%. Головною причиною цього зсуву стало руйнування «побутового договору» між владою та так званим «глибинним народом». На відміну від інтелігенції, яку можна переконати тимчасово поступитися свободою слова заради державної безпеки, широкі верстви населення сприймають блокування Telegram, уповільнення VPN та перебої в роботі банківських сервісів як особисту «щоденну капость» з боку держави. Технологічна неписьменність лояльної більшості зробила її найбільш вразливою до цифрових обмежень, що перетворило тривогу з реакції на зовнішні загрози на постійну норму життя для 43% громадян.

Цей соціологічний сигнал став підґрунтям для апаратної війни між кремлівськими вежами. Публікація негативних рейтингів ключовим державним підрядником є легальним способом технократичного блоку еліт продемонструвати керівництву реальну ціну репресивних рішень Роскомнагляду.

Стратегічна помилка виконавців полягає у вірі в те, що тотальна цензура зміцнює стабільність, тоді як цифри свідчать про зворотний ефект: суспільство не консолідується навколо прапора, а емоційно дистанціюється від держави, яка приносить лише нові витрати та заборони.

На цьому тлі традиційні «громовідводи» системи — КПРФ та ЛДПР — остаточно втратили актуальність. Комуністи, занурені в ідеологічну архаїку та підтримку закордонних режимів на кшталт венесуельського, опинилися в інформаційній ізоляції, поступившись місцем новій політичній силі.

Партія «Нові люди» стала головним бенефіціаром цифрового незадоволення, закріпившись на другому місці з рейтингом 10,8% за даними ВЦИОМ. Виступаючи в ролі «стримувального елемента» та артикулюючи запит на «нормальність», партія зуміла акумулювати голоси тих, хто втомився від агресивного втручання держави в особистий цифровий простір. Зростання їхньої підтримки — це не радикалізація електорату, а втеча до здорового глузду від політики «білих списків» сайтів та фіскального тиску. Таким чином, цифрова блокада, яка мала стати щитом режиму, перетворилася на його вразливість, створюючи структурний дисбаланс, що загрожує внутрішній стабільності напередодні осіннього виборчого циклу 2026 року. Ставка на жорсткі заборони на тлі падіння реальних доходів та технологічного дефіциту веде до того, що адміністративне втручання створює владі більше проблем, ніж вирішує в моменти криз.

Продовження бюджетних проблем російської економіки

Бюджетна система російської федерації опинилася у стані глибокого структурного розсинхрону, де аномально високі світові ціни на енергоносії більше не здатні забезпечити фінансову стійкість держави. Офіційні дані мінфіна про недоотримання 234,3 мільярда рублів нафтогазових доходів лише за березень, що збільшило загальну дірку в бюджеті з початку року до 569,7 мільярда, свідчать про критичне руйнування механізмів конвертації сировини у валютну виручку.

Головним парадоксом поточної кризи стало те, що конфлікт між США та Іраном у районі Ормузької протоки, який традиційно мав би збагатити москву, натомість підсвітив логістичну безпорадність російського експорту. Через системні удари українських безпілотників по терміналах у Приморську та Усть-Лузі, які вивели з ладу до 40% потужностей Балтики, росія фізично не може відвантажити нафту навіть за ціною понад 100 доларів за барель.

Ситуацію посилює логістичний «податок»: за визнанням глави «Роснефти» І. Сєчина, вартість фрахту до Індії у березні перевищила 20 доларів за барель, що фактично з’їдає всю маржу прибутку, залишаючи державу з порожньою скарбницею при формально дорогих ресурсах.

Наслідком цього фінансового піке став перехід уряду до політики жорсткої «бюджетної канібалізації», де латання поточних дірок відбувається за рахунок знищення стратегічних галузей. Першою жертвою став агропромисловий комплекс: через виконання федерального бюджету-2026 лише на чверть, мінсєльхоз уже запланував секвестр підтримки АПК на 2027 рік на рівні 28%. Скасування субсидій на глибоку переробку зерна та молока, а також припинення фінансування агротехнологічних робіт означає свідому відмову від продовольчої незалежності на користь обслуговування державного боргу, який уже перевищив 35 трильйонів рублів. Внутрішній борг зріс на третину, висмоктуючи ліквідність із банківської системи та позбавляючи фермерів можливості інвестувати у запчастини чи добрива. У результаті аграрний сектор переходить у режим «виживання», що неминуче призведе до деградації врожайності та нового витка інфляції на продукти харчування вже восени 2026 року.

У цій конфігурації єдиним бенефіціаром енергетичного хаосу залишається Китай, який конвертує нафтову кризу в інвестиції у власні високі технології, купуючи російську сировину з величезними дисконтами. Росія ж стрімко занурюється у стан низькотехнологічної автаркії, де цифрові обмеження та фіскальний тиск душать несировинний бізнес. Брак нафтодоларів уже змушує аналітиків прогнозувати відхід від комерційного принципу комплектування армії, оскільки гроші на високі виплати контрактникам закінчуються швидше, ніж очікувалося. Таким чином, бюджетний дефіцит у пів трильйона рублів за перший квартал є не просто технічним збоєм, а сигналом про вичерпання запасу міцності моделі, де війна та державний борг поглинають майбутнє країни, залишаючи замість стратегічного розвитку лише боргові зобов’язання та технологічний регрес. Подальше ігнорування цього розриву між паперовими цінами та реальною виручкою загрожує неконтрольованим обвалом бюджетної стабільності, який неможливо буде закрити жодними «добровільними» внесками олігархів.

Зустріч путіна та прем’єр-міністра Вірменії

1 квітня прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян прибув до москви з офіційним візитом, де зустрівся з путіним. І в певному сенсі ця подія стала найбільш важливою в контексті російських зазіхань на пострадянському просторі за останній час, тим паче в контексті російсько-вірменських відносин. Зустріч, в першу чергу, запам’яталася завдяки    медійному ефекту від ряду зроблених під час публічної частини зустрічі заяв. Мова йде про слова Ніколи Пашиняна щодо принципової позиції Вірменії не обмежувати доступ до інформації та повній свободі соцмереж. Зроблено це було публічно, в очі путіну, що й викликало в самій росії значний медійний ефект. Адже в цей же момент російська влада проводить наймасштабніші за весь час заходи щодо обмеження роботи інтернету в країні, забороняючи західні сервіси та потенційно готуючись повноцінно ввести в росії аналогічну до північнокорейської систему інтернет-зв’язку. Щобільше, під час цієї публічного обміну заявами вірменський лідер знову нагадав про неучасть Вірменії в ОДКБ через відмову організації допомагати країні у 2022 році. Ми в черговий раз почули й російські дорікання про рух Єревану щодо більшої інтеграції з ЄС. Диктатор знову заявив, що одночасний союз і з ЄС, і з Євразійським економічним союзом неможливий.

 Але попри це, найбільш важлива заява пролунала саме з вуст путіна. Адже кремлівський очільник прямо заявив, що бажає бачити участь проросійських партій у майбутніх виборах, що відбудуться у липні 2026 року. Тим самим лише підтвердивши те, що експерти Української призми неодноразово зазначали протягом 2025 року – москва ставить ставку на втручання у вірменські вибори.

Цей факт особливо важливий в контексті останніх змін в самому кремлі, а саме створенні влітку 2025 року нового управління по стратегічному партнерству та співробітництву, яке очолив Сєргєй Кірієнко, взявши на себе ті повноваження, які раніше мав вже звільнений Дмітрій Козак. Як результат – Кірієнко взяв на себе кураторство темою впливу на втручання у вибори різних держав. На практиці ми вже бачимо подібну роботу на прикладі Угорщини. Майже з точністю можна сказати, що те саме очікуватиме й Вірменію.

Цікаво й те, що паралельно з зустріччю лідерів в російському підвладному виданні ТАСС вийшло інтерв'ю російського віце-прем’єра Алєксєя Оверчука щодо відносин між росією та Вірменією. В ньому, серед іншого, чиновник заявив, що зближення Єревану та ЄС вже приніс збитки у двосторонніх відносинах та пригрозив наближенням до “точки неповернення” в економічних відносинах, натякнувши на потенціалі витіснення вірменського бізнесу з росії. Але фактично головною заявою Оверчука стали чергові слова про те, що без врахування інтересів росії “розблокування комунікацій на Південному Кавказі буде неможливим”. Мова йде про російське бажання контролювати так званий Зангезурський коридор, який потенційно має пройти по території Вірменії вздовж вірменсько-іранського кордону та з’єднати Азербайджан та її автономну область – Нахічевань. Фактично значна частина російської стратегії на цьому напрямку була спрямована саме на отримання такого контролю шляхом розміщення російських прикордонників та контролю за фсб. Як результат, ми бачимо, що стратегія москви досі залишається незмінною, а тому слід очікувати нових нових дій, спрямованих проти Вірменії.

Кремль демонструє незмінність своїх максималістських вимог в ході мирних переговорів

Ще однією важливою подією тижня стало чергове, цього разу чи не найкраще, підтвердження того факту, що заяви про “територіальне питання, як єдину проблему, яку залишилося вирішити”, в реальності абсолютно не відповідають дійсності. Мова йде про слова путінського помічника з питань зовнішньої політики Ушакова щодо перспектив мирного врегулювання. За його словами: «Якби Зеленський справді ухвалив рішення про виведення військ із Донбасу, це відкрило б перспективи для врегулювання багатьох питань і дозволило б розглянути питання про припинення бойових дій».

Таким чином росіяни прямим текстом говорять, що здача росії територій не стане завершенням війни, а лише “відкриває перспективи”. Очевидно, що кремль прямим текстом говорить про інші, набагато гірші для України вимоги. Мова йде про повернення політичного контролю над Україною. Нам відомі такі вимоги, адже самі росіяни виклали їх на папері у своєму так званому “меморандумі”, який був переданий Україні під час другого раунду “стамбульських переговорів” влітку 2025 року. Їх суть – повноцінне повернення проросійського дискурсу у внутрішню політику України. Сюди входять і визнання офіційним російської мови, і звільнення російських агентів та зрадників з їх подальшою політичною агітацією, і зняття двосторонніх санкцій заради отримання можливості безперешкодно фінансувати власних агентів на території України.

Таким чином ми бачимо, що попри все, російська позиція залишається абсолютно незмінною. А поточна ситуація з високими цінами на нафту, завдяки яким росія потенційно почне вирішувати свої економічні проблеми лише підкріплюватиме незмінність цієї позиції. Україні необхідно скористатися цією заявою Ушакова, аби використати її в якості аргументу та спробувати довести до Сполучених Штатів реальну позицію кремля.