Чотири причини путінського ядерного шантажу

Ігор Тишкевич

Політичний експерт Інституту майбутнього

Володимир Путін провів засідання постійної наради Ради безпеки РФ щодо ядерного стримування, на якій повідомив про зміну ядерної доктрини РФ. Показово, що ще у червні питання про можливість ядерної зброї порушували на Петербурзькому економічному форумі, і тоді президент Росії заявив про відсутність відповідного рівня загроз. Проте, вже у вересні, з огляду на опубліковану інформацію, Кремль істотно знижує поріг допустимості використання ядерної зброї. Логічно поставити запитання про причини такого рішення та вибору часу для відповідних заяв.

Зовнішній антураж рішення

Привертає увагу зовнішній антураж даного рішення. Документи такого порядку, як правило, розробляють без зайвого висвітлення у пресі і стають відомими пресі лише публікації «відкритої» їх частини. В даному випадку ми маємо справу з піар-супроводом рішення ще до появи тексту доктрини. Причому у вигляді повної стенограми виступу Путіна на сайті Кремля. Яка містить низку політичних тез, але максимально позбавлена конкретики щодо механізмів використання ядерної зброї. Простіше кажучи, Путін сказав, що може завдати удару, але ні словом не обмовився про його можливі масштаби в кожному з озвучених ним сценаріїв. Що, природно, залишає місце для польоту фантазії в одержувачів інформації.

Друга складова – час ухвалення рішення та відповідних заяв. Тут сходяться в одне відразу декілька процесів.

1. Атака ЗСУ на Курську область стала неприємним сюрпризом для Кремля та інформаційним приводом, що змусив навіть низку підконтрольних ресурсів публічно засумніватися у результативності «СВО». Спроба видавити українські сили поки що не принесла результату.

2. У той же час Росія, незважаючи на значний (порівняно зі січнем-червнем) просуванням у Донецькій області, не змогла захопити жодного великого міста. Тобто картини перемоги на фронті для нейтралізації негативу від Курської проблеми забезпечити не вдалося.

3. За останні місяці ЗСУ суттєво наростили інтенсивність ударів по тилових районах Росії та змогли вразити декілька вкрай важливих (і найголовніше – помітних обивателю) цілей. Йдеться про нафтобази, склади озброєння.

4. Розпочався процес передачі Україні авіації, а останніми тижнями точаться дискусії щодо доцільності дозволу Україні використовувати далекобійну західну зброю для ударів по тилових районах Росії.

5. Активізувалися дискусії про формати та можливості завершення війни в Україні. Причому з доволі широким розкидом тез, зокрема, з боку керівництва країн ЄС. Достатньо згадати заяви президента Чехії. Дискусії у кандидатів у президенти США. І, звичайно, чергове пожвавлення КНР та Бразилії із пропозицією свого алгоритму завершення війни. На цьому тлі зовнішньополітичне турне президента Зеленського, де метою є не участь у Генасамблеї ООН, а зустріч із низкою європейських та американських політиків для обговорення свого бачення виходу з війни.

6. І, нарешті, активна політика КНР щодо посилення своєї присутності в регіонах, які у Кремлі звикли вважати зоною свого впливу.

Враховуючи вищесказане, публічна комунікація Путіним теми можливого використання ядерної зброї є, радше, інформаційною операцією або, якщо хочете «ядерним шантажем» низки держав.

У кожної інформаційної операції є свої цільові групи, цілі та завдання. У даному випадку можна умовно визначити чотири ключові блоки посилів Путіна:

Реальності сучасної Росії

Контроль за Україною частини Курської області та регулярні атаки на тилові об'єкти в Росії ставлять під сумнів успішність проведення не лише так званої «СВО», а й здатності військового керівництва забезпечити захист власної території. А це вже стає внутрішньополітичною проблемою особисто для Путіна. З одного боку, є факт атаки на територію РФ, який залишився, фактично, без відповіді. З іншого, і це похідна від попередньої тези, є необхідність посилення збройних сил. Що пов'язано з темою мобілізації, яка не на жарт лякає «пересічного росіянина». Однією з відповідей було нещодавнє рішення про збільшення чисельності армії. Другу складову інформаційної операції спостерігаємо зараз. Путін заявляє про зниження порога допустимості ядерного удару, де, серед іншого, згадує не лише можливе використання західної зброї ЗСУ, а й навіть атаки безпілотниками. Теоретично, це може на якийсь час «заспокоїти» громадян РФ. Мовляв, раніше не було нормативних документів, які би дозволили відповісти.

Далекобійна зброя України

Питання використання ракет та авіабомб західного виробництва для ударів по російській території сьогодні вже не є питанням гарантованої безпеки тилових областей РФ. Україна демонструє, що може вражати важливі об'єкти зброєю власного виробництва. Але такий дозвіл (якщо він буде) з одного боку різко посилює можливості ЗСУ, з іншого носить політичний характер, знімаючи «ментальні обмеження» на постачання в Україну більшої кількості сучасних і потужних взірців озброєння. Але з 2022 року вже минуло понад два роки, і для низки політиків країн НАТО питання стоїть не у вигляді «чи забезпечить такий дозвіл військовий успіх Україні», а у вигляді «наскільки це може затягнути війну».

Відповідно, заяви Путіна, тут дам цитату, «агресію проти Росії з боку будь-якої неядерної держави, але за участі або за підтримки ядерної держави пропонується розглядати як їхній спільний напад на Російську Федерацію», спрямовані саме на політиків США, Франції, Великобританії. Путін не так загрожує їм війною, як використанням «ядерної палиці» у разі негативного ходу того, що в РФ називають «СВО».

Подібний шантаж навряд чи швидко змінить обсяги допомоги, яку надають Україні, але цілком може стати додатковим аргументом для політиків, які виступають проти перенесення війни на російську територію.

Сигнал і на Захід, і на Схід

Зниження порога допустимості застосування ядерної зброї є також політичним сигналом, спрямованим на збереження статусу «супердержави», як це собі уявляють Путін та його оточення. Сьогодні РФ не може забезпечити утримання своєї зони впливу, у тому числі на території колишнього СРСР. Значна частина держав регіону (а також балканських держав, країн Африки) перебувають у пошуку нових партнерів, серед яких, окрім європейських держав, є Туреччина, КНР. Створена РФ ОДКБ фактично не виконує роль військового блоку. На цьому тлі заяву про можливе застосування ядерної зброї направлено як країнам Заходу, так і Сходу. Знову наведу дві цитати Путіна:

• «ми бачимо, що сучасна військово-політична ситуація динамічно змінюється, і ми зобов'язані це враховувати. У тому числі виникнення нових джерел військових загроз і ризиків для Росії та наших союзників»

• «у проєкті Основ розширено категорію держав і військових союзів, щодо яких проводиться ядерне стримування»

Таким чином Путін намагається натякнути, що готовий захищати зону російського впливу, в тому числі використовуючи елементи загрози ядерною зброєю. І окремий пункт щодо Білорусі є «розшифруванням» чи «демонстрацією» намірів. Причому, з огляду на активну гру КНР на білоруському напрямі, розпочинаючи з червня місяця, адресат послання (як мінімум білоруської його частини) перебуває, швидше, у Пекіні, ніж у Вашингтоні.

Запрошення до розмови

Підсумовуючи, можна стверджувати, що Путін знову намагається використати ядерний шантаж для початку переговорів із ключовими геополітичними гравцями. Йдеться не про завершення війни в Україні, а про переформатування світової системи зі збереженням за Росією якогось «виняткового» статусу. І ядерна зброя – чи не останній аргумент Путіна. Адже економічно РФ давно не супердержава, у воєнному розумінні – вже не зовсім, та й політично, враховуючи поступовий розвал російської зони впливу, - також.

Для Путіна важливими є саме переговори про глобальні питання. У такому разі війна в Україні є лише «елементом» глобальних домовленостей, і в Кремлі розраховують на можливість обміну поступками за периферійними (для РФ) напрямками на поступки наших партнерів з українського кейсу.

Ігор Тишкевич, ТГ-канал

Малюнок – ШІ