Чи вдалося перевиховати трьох чеських «ватників» поїздкою в Україну?

Як уже писав ЗІФ, трьох чеських ватників, які сумнівалися в реальності війни в Україні та виправдовували росію, привезли до Харкова, а потім прифронтових міст Донецької області, щоб вони могли побачити все на власні очі. Чехи – двоє чоловіків і жінка – вважали, що ЗМІ, які висвітлюють війну, змовилися між собою, вони звинувачували у війні Зеленського і західні країни. Поїздку організували чеські режисери-документалісти, які знімали про це документальний фільм. Який же вислід мала ця історія? Про це у своєму дописі на FB згадала журналістка і медіаменеджерка Тетяна Трощинська. Публікуємо його повністю.

Я якось випустила з уваги, чим закінчилась історія зі зйомками фільму «Велика патріотична подорож» чеського режисера Робіна Квапіла, де він показує історію трьох чехів, які мають очевидні проросійські погляди, не вірять у війну росії в Україні і на його запрошення поїхали в Україну, щоб самим на місці побачити нашу реальність.

А це ж просто підручникова історія.

Отже, головні герої – Петра, Іво та Нікола – це прості собі люди, вони не є пропагандистами чи лідерами громадської думки. Але вони сумніваються у більшості новин про війну росії проти України, вважають, що насправді це війна Заходу проти росії.

Ну і їх дратують українські біженки в їхній країні.

На тлі цього я саме читаю книжку Пітера Померанцева «Як виграти інформаційну війну».

«Значна частина сучасної пропаганди розрахована на те, щоб ви відчули себе пригніченими кількістю заплутаного контенту, розмити різницю між правдою і брехнею, і в цій плутанині знайти полегшення, повіривши в лідера, який зводить світ до грубих змов. Ось чому фактчекінг рідко працює, коли напряму атакує політичну ідентичність. Нам потрібно знову навчити людей дбати про правду», - пише Пітер Померанцев.

Усі троє героїв фільму приїхали у Харків. Вони бачать масові руйнування в місті, розбомблену лікарню, район Салтівка, який російські бомби зробили просто непридатним для життя.

Вони говорять з дітьми, які вчаться в укриттях і підвалах, потім їдуть у село поблизу лінії фронту, потім у ліс із масовим похованням біля Ізюма.

Все це Іво та Нікола коментують так: кажуть, що на війні, звичайно, трапляється, що ракети пролітають повз ціль, але ж загалом росіяни, мабуть, не хочуть завдавати шкоди мирним жителям та хворим.

Нікола пояснює зґвалтування дітей російськими військовими «надзвичайною ситуацією», тим, що «такі вже вони, чоловіки», «захотіли втіхи, знаючи, що їм залишилося жити лише кілька годин».

За останні тижні у всіх великих чеських ЗМІ вийшли матеріали про цей фільм, його обговорюють у соціальних мережах. Колонка, на основі якої я пишу пост, вийшла на DW.

«На зворотному шляху Петра, Іво та Нікола заявляють, що розуміють, що метою поїздки було їх "перевиховати", однак вони залишаться при своїх поглядах. А щодо їх батьківщини, то воювати й вмирати за Чеську Республіку вони не хотіли б, оскільки для них там немає нічого вартого захисту», - пише автор колонки.

Пітер Померанцев вважає, що в кожному з нас є ще одна особистість – укорінена в реальності, – яка може вирватися з полону пропагандистів, якщо знайдеться достатньо підстав. І наше завдання – дати цій особистості такі підстави. Найпростішими підставами можуть бути власний інтерес і виживання, – пише він.

Можливо.

В останній сцені фільму режисер сидить разом з усіма трьома героями і каже: «Я зрозумів, що існує світ, у якому зло перемагає, якщо такі люди, як Іво, Нікола та Петра, тепер, побачивши все, і надалі поширюють наративи режиму-монстра, який скоює геноцид. І якщо вони переможуть на вільних виборах на Заході та ослаблять нашу систему, то деяких із нас, можливо, вже не буде тут, бо хтось просто вб'є нас».

Далі можна написати цілу дисертацію з аналізом.

Але найправильніше буде піти на фільм «2000 метрів до Андріївки».

Тетяна Трощинська журналістка і медіаменеджерка, сторінка у FB