Брехня. Сором. Крах

Медіа-фахівці Кремля таки наполегливо рекомендували шефу підвищити комунікацію із занепокоєною громадськістю. Такий крок має вимушений характер, оскільки російська аудиторія з дедалі більшим відторгненням ставиться як до паркетних пропагандистів, так і до примітивних воєнкорів. Ці вкрай засмічені ретранслятори або розбурхують маси, або забивають баки безглуздям. Звідси з'явилося сакраментальне путінське: «Нікому вірити не можна, тільки мені можна».

Але спроба інформаційного наступу дрібного керманича виглядає якось не дуже. Путінські смисли занепали, і сам він демонструє суцільні поведінкові несправності через психотравми. Загалом не запалює аудиторію, не дає цінної інформації, не заспокоює. Всього лишень якесь зациклене торохтіння. Найзалізніші аргументи на користь такого образу Путіна наводить його медіа-батрачка Сімоньян. У неї, мабуть, речекряк заїв, і вона раптом вивалила висновки року: товариші у Кремлі та чиновницька братія, перестаньте нам брехати. Це вже якась фішка вірменської пропагандистки, яку вона впроваджує у російські мозки з вересня. Вдає зі себе дурненьку, розпилявши у 2022 році 29 млрд. рублів на головному рупорі RT. Того і гляди, ще організує партію правди й інформаційної екології. Кумедно, але якщо у Росії формуються регіональні армії, чому б і пропагандистам не створити свої самостійні вотчини за рахунок фрагментації інформаційного середовища?

Подібні настрої можна пов'язати із підготовкою заміни начальника. Путін є дорогою і прокачаною медіа-персоною, але його фігура не вписується в новий політичний ландшафт. Він не зміг забезпечити перемоги у війні проти України, яку готували фактично з 1999 року. Військовий потенціал, що накопичувався чверть століття, бездарно могилізувався. У сухому залишку країна виглядає ослабленою та дезорієнтованою. Хіба так відбувається захист національних інтересів? Поки йде міфічна битва за таку собі «історичну Росію», за «об'єднання російського народу», скрєпи, що зшивають багатонаціональну тушу, драматично зносилися.

Місцеві еліти чекають на момент пікової слабкості вертикалі для переформатування рихлої федерації. Раїси та еміри заможних регіонів не поділяють оптимізму від путінських завоювань руїн. Тим більше що зблякла міфологема про силу російської зброї!

На завершенні польоту свого правління Путін гарячково метається, намагаючись довести здатність російських зброярів «клацати» західні взірці зброї, що переважають. Але поки що російський ВПК викликає лише відчуття збентеження і шоку від нездійснених очікувань. Просто якийсь іспанський сором: чи то залежність від Ірану, чи то повідомлення про постачання зброї з КНДР.

Навіть зустріч Путіна з генералами ВПК у Тулі тхне радше розтягуванням колосального військового бюджету 2023 року між угрупованнями зброярів. Спочатку флагманом мав стати «Уралвагонзавод», але переміг тульський «наступник» вождя Дюмін. Зараз саме на ВПК Путін робить ставку у фінальній спробі зламати хід війни. Але все виглядає якось недбало: у дорогому костюмі він швидко перевіряє бронетехніку ззовні, а не зі середини.

Далі йде перелік претензій до продукції оборонки. Бойові частини потребують якісного озброєння та спорядження в повному обсязі. Терміново потрібно виконати оборонне замовлення, інакше промисловців оголосять винуватими у програші у війні.

Тим більше відсутній зворотній зв'язок між зброярами та бійцями на передовий. Наявні зразки зброї придатні для ведення війни минулого століття, і навіть країни-ізгої оминули РФ. Так і експортні ринки скоро відпливуть у чужі руки.

Путін хоче налагодити механізм обміну інформацією підприємств ВПК в підрозділів, які беруть участь у «СВО», задля максимально ефективного підвищення якості роботи. Таку практику застосовували й у Сирії, хоча це конфлікт зовсім іншої природи. Загалом, чергова помилка на впевненому шляху до повного краху.

Телеграм-канал «Сито Сократа»