Балто-Чорноморський ареал: від «Дива на Віслі» до «Дива на Дніпрі»

Цьогоріч у серпні-місяці відзначається століття вирішальної події польсько-більшовицької війни, а можливо і всього визвольного поступу народів Балто-Чорноморського регіону, які до Першої світової війни входили (повністю або частково) до складу колишньої Російської імперії, — Варшавської битви чи так званого «Дива на Віслі». Саме зазначений бій між об’єднаними польсько-українськими військами з одного боку та червоноармійцями з іншого став тим «Марафоном», що не допустив народам зі Сходу прорватися вглиб знекровленого затяжним глобальним конфліктом Європейського континенту.

І варто одразу підкреслили, що бій на берегах Вісли дійсно був справжнім дивом. Адже ще за досить невеликий проміжок часу до цієї події вірогідність зазнати фіаско була надзвичайно високою.

Перш за все давалася взнаки та ж таки світова війна — нечувана до того часу за своїми масштабами, кількістю жертв та руйнацій чотирьохрічна бійня (1914 – 1918 рр.) практично у всіх куточках Європи, включаючи регіон Міжмор’я.

Друга причина вірогідної поразки — довготривала відсутність єдності між народами, які боролися за омріяну від імперської тиранії свободу. Ба більше, між ними мали місце ще й доволі серйозні військові конфлікти, з яких такі як польсько-українська, чехословацько-угорська, румунсько-угорська, польсько-литовська війни (й деякі інші) значно послаблювали молоді держави перед лицем справді серйозної загрози їх незалежному існуванню — Радянської Росії.

Фактично народи Балто-Чорноморської осі усвідомили критичність ситуації в самий останній момент.

Приміром, поляки і українці змогли порозумітися лише у квітні 1920 року — буквально за кілька місяців до Варшавської битви — коли між урядами Другої Польської Республіки та Української Народної Республіки було укладено політико-військовий договір про взаємодопомогу.

Вірогідно, що зазначений польсько-український союз став тим ключовим елементом, що зупинив наступ на Захід більшовиків, які зламали свої «зуби» саме об Варшавський барбакан. Беззаперечно — це героїчна сторінка в історії, яка виступає неабияким доказом дієвості об’єднання зусиль для досягнення спільної мети.

Тому не дивно, що події сторічної давнини досить активно згадають та обговорюють як у Польщі, так і в Україні, а також в інших сусідніх державах.

До прикладу, у польській столиці заплановано багато різних заходів, зокрема військовий парад. А польські скаути й українські пластуни віддадуть шану своїм героям, запалюючи свічки на могилах польських та українських воїнів. Також мають відбутися багато церковних богослужінь.

Втім, здається, головними є не самі заходи, присвяченні століттю подій «Дива над Віслою». Найбільш вагомою шаною має бути усвідомлення і поляками, і українцями, і іншими народами, які проживають у регіоні, недопущення рецидиву наступу на їхню свободу з боку агресивно налаштованих країн з чітко помітними неоімперськими амбіціями. Адже такою державою, як і сто років тому, виступає Росія — щоправда вже не під владою більшовиків, а під керівництвом путінського режиму.

Збройна агресія проти Грузії та України, активна мілітаризація Калінінградської області і окупованого Криму, численні провокації у Балтійській та Чорноморській акваторіях, постійний енергетичний шантаж, розпал суперечок на історичному підґрунті — лише малий перелік сучасної недобросусідської політики Російської Федерації, що заставляє навколишні країни замислитися над своєю безпекою. Тим паче, коли зрозумілим є той факт, що захищати свої інтереси наодинці є надважким завданням, особливо коли Кремль не шкодує ані людських, ані фінансових ресурсів.

З великою імовірністю саме з причин підривної політики РФ останнім часом спостерігається рух країн Центральної і Східної Європи до певного зближення.

Один з найбільш яскравих прикладів — створення 28 липня 2020 року «Люблінського трикутника» — тристоронньої платформи для політичного, економічного та соціального співробітництва між Україною, Польщею і Литвою. Такий собі сучасний аналог вищезгаданої Варшавської угоди.

Виникає запитання. Якщо союз між Юзефом Пілсудським та Симоном Петлюрою зміг принести омріяну перемогу над червоними військами Михайла Тухачевського, то чи можливе повторення «дива», тільки з поправкою на географію України?

На нього навряд чи наразі можна відповісти ствердно. Проте, не виключено, що «трикутник» надасть нового імпульсу для регіональної співпраці в усіх її проявах. А це, у свою чергу, враховуючи реалії нового часу, може стати запорукою для нової грандіозної перемоги, яка згодом зможе отримати назву «Дива на Дніпрі».

Зазначене не означає, що територія Української держави має стати ареною військового зіткнення між демократичними союзниками та російськими загарбниками. Швидше за все — ні. Однак, якщо «Люблін» зможе набути форм практичної дієвості й офіційний Київ використає формат по-максиму для себе, з супровідним реформуванням держави до рівня інших двох учасників, Польщі і Литви, з можливістю успішно інтегруватися до Західного світу, — це і буде тим «Дивом на Дніпрі», про яке говоритимуть наступні покоління.

І така перемога важлива для усіх країн Балто-Чорноморської осі. Адже кожна з них розуміє, що без незалежної України дуже важко буде вберегти їм власну свободу.

Подібно до того, як це було століття тому, коли «Диво на Віслі» хоча й зберегло суверенітет Польщі, проте без вільної України її поглинання радянською імперією стало питанням часу.

Зараз майже аналогічна ситуація. Тому польська і литовська влада пішли на створення нового регіонального формату співпраці — задля загальної для усіх справи.

Таким чином, відзначаючи столітній ювілей Варшавської битви, народи регіону, зокрема поляки і українці, добре розуміють, що перемога над Радянською Росією була вагомою справою, однак не вирішальною. Адже правонаступниця СРСР, Російська Федерація, провадить досить схожу експансивну політику по-відношенню до держав-сусідів. Лише солідарні зусилля останніх, в яких не матиме місце міжнаціональна ворожнеча, зможе породити нове «диво». І не виключено, що відбудеться воно саме на берегах Дніпра.

Станіслав Желіховський 

кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України ім. Геннадія Удовенка

ілюстративне фото:колаж