Зовнішня стратегія України: від екстреної підтримки до довгострокової інтеграції у сфері безпеки

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

Протягом останнього місяця зовнішня політика України дедалі більше зосереджується на завданні, що виходить за межі отримання додаткового озброєння для фронту: як перетворити зовнішню допомогу на стійку архітектуру безпеки, здатну підтримувати Україну під час тривалої війни та, зрештою, стримувати подальшу російську агресію.

Характер нещодавніх рішень свідчить про те, що партнери України поступово переходять від короткострокових постачань до глибшої інтеграції у сферах оборонного виробництва, протиповітряної оборони, технологій безпілотників, фінансування, санкційної політики та довгострокового військового співробітництва. Цей зсув має стратегічне значення, оскільки здатність Росії вести тривалу війну означає, що Україна не може безкінечно покладатися на періодичні пакети екстреної допомоги.

Першочерговим завданням залишається протиповітряна оборона. Напередодні чергової зими Київ прагне захистити критичну інфраструктуру та мінімізувати стратегічні наслідки російських атак на енергосистему України. Водночас уряд намагається наростити обсяги вітчизняного виробництва та налагодити спільні виробничі проєкти з іноземними партнерами.

Канада стала одним із найяскравіших прикладів такого підходу. Після зустрічі Президента Володимира Зеленського з прем’єр-міністром Марком Карні в Калгарі Оттава оголосила про виділення 2 мільярдів доларів на підтримку, що включає ракети для систем Patriot, боєприпаси для F-16, спільне виробництво безпілотників та допомогу енергетичному сектору України. Країни також розбудовують довгострокове партнерство, зосереджене на оборонних інноваціях, економічному відновленні та промисловій співпраці.

Формат співпраці між Канадою та Україною, що нині формується, важливий не лише через фінансовий вимір. Він передбачає локалізацію оборонного виробництва в обох країнах, а також співпрацю у сферах безпілотних систем, кібербезпеки та військових технологій. Запланована угода щодо безпілотників (Drone Deal) має на меті подальшу інституціоналізацію цих відносин. Замість простої передачі обладнання Україні, пріоритетом дедалі частіше стає поєднання українських технологічних можливостей із промисловим потенціалом держав-партнерів.

Подібна логіка простежується і у співпраці України з Австралією та Фінляндією. Київ підписав із Канберрою угоду про довгострокову підтримку та співробітництво, що охоплює військову підготовку, участь у механізмах NSATU та PURL, Коаліцію дронів, допомогу в енергетичній сфері, економічне відновлення та реабілітацію ветеранів. Україна також уклала угоду щодо безпілотників із Фінляндією, довівши кількість таких домовленостей із міжнародними партнерами до одинадцяти. Ці домовленості свідчать про ширшу еволюцію дипломатичної стратегії України. Київ прагне отримати не лише політичні зобов’язання, а й механізми, здатні забезпечити нарощування військового потенціалу протягом кількох років.

ППО залишається нагальним випробуванням

Нагальність цієї стратегії підтверджується масштабами військової допомоги, оголошеної у вересні.

США, Франція та Німеччина надали додаткові ракети для систем протиповітряної оборони. Бельгія передала боєприпаси та три літаки F-16. Велика Британія виділила 100 мільйонів фунтів стерлінгів до фонду PURL на закупівлю засобів ППО, зокрема ракет для систем Patriot, а також планує сприяти постачанню ще 95 000 безпілотників до кінця року разом із десятками тисяч далекобійних артилерійських снарядів, фінансування яких забезпечують інші країни.

Данія оголосила про пакет оборонної допомоги вартістю 275 мільйонів доларів, частково спрямований на посилення ППО, тоді як Іспанія зобов’язалася надати додаткові ракети для ППО, артилерійські боєприпаси та боєприпаси для F-16. Нідерланди виділили 300 мільйонів доларів на проєкт «Drone Line» («Лінія дронів») і оголосили про передачу 300 ракет для боротьби з безпілотниками. Німеччина заявила про надання додаткових ракет-перехоплювачів для Patriot та боєприпасів для F-16.

Фінляндія схвалила 34-й пакет військової допомоги вартістю 290 мільйонів євро, а Швеція оголосила про пакет підтримки на суму 28 мільйонів доларів, половину з яких буде спрямовано через фонд PURL. Польща повідомила про підготовку чергового пакета допомоги та свою участь у Коаліції протиракетної оборони.

Сполучені Штати також схвалили потенційний продаж Україні обладнання для модернізації систем ППО, а також супутнього обладнання та послуг на суму 2,68 мільярда доларів.

У сукупності ці рішення свідчать про те, що протиповітряна оборона стає одним із ключових елементів довгострокового співробітництва України з партнерами у сфері безпеки. Мета полягає вже не просто у відновленні запасу ракет, використаних у бойових діях, а в побудові більш стійкої системи, здатної витримувати тривалі та повторювані російські ракетні атаки й удари безпілотниками.

Європа стає частиною оборонно-промислової стратегії України

Європейський вимір є особливо важливим. ЄС перерахував Україні 3,3 мільярда євро через Позику на підтримку України, з коштами, доступними для критично важливих оборонних потреб, включаючи ракети та безпілотники. Держави-члени ЄС також погодилися виділити 6,6 мільярда євро через Європейський фонд миру для підтримки України.

У більш стратегічному плані, Альянс ЄС-Україна з використання безпілотників розпочав свою діяльність у Брюсселі, об'єднавши дев'ять українських та дев'ять європейських компаній. Його метою є розвиток спільного європейського потенціалу в галузі безпілотників та систем боротьби з безпілотниками, а також включення досвіду України на полі бою до європейського оборонного планування.

Зрештою, це може виявитися більш важливим, ніж окремі поставки зброї. Україна накопичила великий оперативний досвід у війні з використанням безпілотників, радіоелектронної боротьби та швидкої адаптації безпілотних систем до бойових умов. Європейські держави мають капітал, промисловий потенціал та доступ до більших оборонних ринків. Поєднання цих переваг може створити нову модель оборонно-промислового співробітництва, в якій Україна не просто є одержувачем європейської допомоги у сфері безпеки, а стає учасником власних оборонних можливостей Європи.

Така ж логіка проглядається в Карпатській інтеграційній ініціативі, започаткованій Україною. Перший саміт 18 вересня об'єднав Україну, Австрію, Польщу, Румунію, Сербію, Словаччину, Угорщину та Чеську Республіку у новому форматі «Карпатської вісімки».

Хоча ініціатива має ширший економічний та регіональний порядок денний, включаючи транскордонну логістику, енергетику та гуманітарну безпеку, її стратегічне значення полягає у зміцненні зв'язків України з центральноєвропейським безпековим та економічним середовищем. Для Києва регіональна інтеграція дедалі більше стає частиною національної стійкості.

Санкції стають паралельним інструментом політики безпеки

Військова допомога супроводжується постійними зусиллями щодо збільшення економічної вартості війни Росії.

Україна запровадила санкції проти суден, пов'язаних з тіньовим флотом Росії, організацій та осіб, пов'язаних з «Ростехом», російських пропагандистів та осіб, причетних до організації незаконних виборів Росії на окупованих українських територіях.

Сполучені Штати також посилили тиск на Росію. Президент Дональд Трамп підписав закон Ліндсі Грема, розширивши потенційну систему санкцій проти Росії та передбачивши заходи, спрямовані проти визначених російських організацій, а також країн, які купують російську енергоносії або сприяють ухиленню від санкцій. Вашингтон також додав ВТБ до свого списку санкцій, пов'язаних з Іраном.

ЄС продовжив обмеження проти понад 3000 фізичних та юридичних осіб до вересня 2029 року та запровадив нові санкції, пов'язані з депортацією та примусовим переміщенням українських дітей, а також репресіями проти демократичної опозиції та підривом верховенства права в Росії.

Австралія та Канада також розширили свої санкційні режими, включаючи заходи проти російських фізичних осіб, компаній та суден тіньового флоту.

Значення цих заходів менше стосується будь-якого окремого пакету санкцій, ніж зближення військової підтримки та економічного тиску, що виникає. Партнери України все частіше розглядають здатність Росії фінансувати, оснащувати та підтримувати війну як частину тієї ж стратегічної проблеми, що й потреби України на полі бою.

Гуманітарна ціна підсилює аргументи на користь сталої підтримки

Постійна потреба в такій допомозі підкреслюється гуманітарною ситуацією.

За словами Верховного комісара ООН з прав людини Фолькера Тюрка, протягом перших восьми місяців 2026 року в Україні було вбито або поранено понад 15 000 мирних жителів в результаті російської агресії. Російські війська продовжують завдавати ударів по житлових районах, школах, лікарнях, залізничній інфраструктурі та комерційних об'єктах, незважаючи на обмежене пересування вздовж фронту.

Використання керованих авіабомб у Донецькій, Харківській, Сумській та Запорізькій областях призвело до тисяч жертв серед цивільного населення. ООН також задокументувала масштабне сексуальне насильство щодо цивільних осіб та військовополонених, причому Росія відповідальна за переважну більшість задокументованих випадків.

Посилення нападів на енергетичну та продовольчу інфраструктуру додає ще один вимір кампанії. Мета Росії не обмежується знищенням військових цілей. Постійний тиск на енергетику, транспорт та виробництво продуктів харчування може збільшити економічні та політичні витрати на опір, особливо з наближенням зими.

Це робить протиповітряну оборону стратегічною, а не лише військовою вимогою. Захист енергетичної системи України безпосередньо пов'язаний з підтримкою економічної активності, стійкості цивільного населення та політичної стабільності.

Реакція Європи буде випробувана тиском Росії

Росія одночасно намагається вплинути на політичну обстановку навколо західної допомоги.

Отже, реакція ЄС має сигнальне значення. Збереження дипломатичної присутності в Києві демонструє, що російські спроби залякування ще не змінили основних політичних розрахунків європейських партнерів України.

Україна також розвиває власні спроможності завдавати ударів на великі відстані.

Поступове розширення зовнішньої підтримки відбувається паралельно з розвитком власних ударних спроможностей України.

Президент Зеленський заявив, що балістична ракета FP-9, розроблена компанією Fire Point, може бути готова до бойового застосування вже цієї осені. Повідомляється, що ракета призначена для запуску з мобільних наземних установок і має заявлену дальність польоту до 850 кілометрів та бойову частину вагою до 800 кілограмів. Зеленський також оголосив про перше успішне бойове застосування української балістичної ракети FP-7, дальність якої, за наявними даними, становить близько 250 кілометрів.

Розробка цих систем має ширші стратегічні наслідки. Залежність України від іноземного озброєння залишається значною, особливо у сфері протиповітряної оборони, однак поява засобів великої дальності власного виробництва може поступово розширити можливості Києва завдавати ударів по російській військово-промисловій та енергетичній інфраструктурі.

Зеленський заявив, що Україна продовжуватиме завдавати ударів по російських нафтопереробних об'єктах у відповідь на атаки Росії на українську енергетичну інфраструктуру, водночас наголошуючи, що цивільні об'єкти не будуть ціллю для атак.

Від допомоги до стратегічної інтеграції

Отже, найважливішою подією у зовнішній політиці України за останній місяць є не якийсь окремий пакет допомоги чи рішення про запровадження санкцій, а поступова трансформація відносин між Україною та її партнерами.

Модель, що формується, поєднує чотири елементи: невідкладну військову допомогу, спільне оборонне виробництво, довгострокове фінансування та інституціоналізовану співпрацю у сфері безпеки. Угоди щодо безпілотників, закупівлі засобів ППО, ініціатива PURL, Європейський фонд миру, партнерства в оборонній промисловості та Альянс ЄС і України з питань безпілотників є складовими цього ширшого процесу.

Для України стратегічна мета полягає в тому, щоб зменшити вразливість, зумовлену залежністю від епізодичних постачань з-за кордону. Для Європи та інших партнерів мета дедалі частіше стає подвійною: допомогти Україні вистояти перед російською агресією та водночас інтегрувати український бойовий досвід і промисловий потенціал у власне оборонне планування.

Це також пояснює, чому прийдешня зима стане важливим випробуванням. Ймовірно, Росія й надалі використовуватиме ракети та безпілотники проти енергетичної інфраструктури України, намагаючись скористатися вразливістю цивільного населення та послабити політичну стійкість. Здатність України захистити свою енергосистему залежатиме не лише від наявної кількості перехоплювачів, а й від того, чи зможе система міжнародної співпраці, що нині формується, забезпечити постачання озброєння, виробничих потужностей і фінансування з необхідною швидкістю.

Отже, зміщується акцент у стратегічному питанні. Йдеться вже не просто про готовність партнерів України й надалі підтримувати Київ. Важливішим є питання про те, чи зможуть вони перетворити політичні зобов’язання на довготривалу оборонно-промислову та безпекову архітектуру, здатну підтримувати Україну доти, доки Росія не відмовиться від ведення війни.

Якщо нинішня тенденція збережеться, зовнішня політика України дедалі більше зміщуватиметься від вирішення нагальних воєнних потреб до розбудови довгострокової безпекової екосистеми, в якій Україна виступатиме як бенефіціар, так і дедалі важливіший учасник європейської системи оборони.

Фото - ілюстративне/Командування Повітряних сил