Як поляки допомагають Україні всупереч політичним суперечкам

Польський правник і публіцист, волонтер Фридерик Цолль розповів історію чергової гуманітарної поїздки до України, яка ледь не зірвалася через несправність автомобіля. За його словами, безкоштовний ремонт позашляховика, допомога священника, рятувальників та волонтерів стали прикладом того, що попри політичні дискусії у Польщі залишається багато людей, які продовжують підтримувати Україну та її захисників.

Продаємо передрук його допису на порталі kodmalopolska.pl.

"Ми готувалися до нашої чергової поїздки до України. Вона припала на непростий час, коли окремі польські й українські політики своїми заявами намагалися підірвати добрі польсько-українські відносини. Завдяки щедрості багатьох людей нам вдалося придбати позашляховик і кемпер-причіп, призначені для різних підрозділів української армії. Причіп мав стати тимчасовим житлом для військових, а позашляховик — транспортом, незамінним у глибокій багнюці східної України.

Ми планували вирушити наступного дня, однак замість цього застрягли в митному агентстві DJT, на яке, як завжди, можна покластися. Очікування затягнулося, адже польська митниця меле повільно. Саме тоді я вирішив перевірити, що означає, на перший погляд, невинне повідомлення «пневматична підвіска неактивна» на нашому двадцятирічному Range Rover. Автомобіль їхав плавно, тому я подумав, що, можливо, достатньо натиснути якусь кнопку, і «неактивна» миттєво перетвориться на «активну».

Через тривале очікування в мене було вдосталь часу, щоб пошукати відповідь в інтернеті. Те, що я прочитав, було невтішним: необхідно повільно їхати до найближчої автомайстерні. Я вкрився холодним потом — не лише через спеку. Українські військові вже вирушили до Львова, щоб забрати автомобіль. Що робити? Я помолився до святої Рити — покровительки безнадійних випадків — і зателефонував журналісту Божидару Пайонку, голові нашого фонду «Щит України». Божидар зв'язався з British Garage у Величці, і нас одразу ж запросили туди.

Я їхав до Велички із завмерлим серцем, гарячково думаючи, де ми візьмемо кошти на ремонт підвіски Range Rover. Майстерня Пйотра Вольського вже чекала на нас. Як ми неодноразово чули раніше: «працюватимемо, поки не закінчимо». Нас зустріли надзвичайно тепло. Діагноз виявився простим: вийшов з ладу компресор.

І тоді сталося справжнє диво.

Нам сказали, що оскільки автомобіль призначений для допомоги Україні, яка воює, і українським солдатам, ремонт буде виконано безплатно. Працівники майстерні наголосили, що не хочуть ставати частиною хвилі ненависті, яку сьогодні розпалюють окремі політики. Вони зробили набагато більше, ніж просто замінили компресор. Ми отримали нові шини, цілий багажник запасних частин і запевнення, що вони готові допомагати українським військовим у будь-який момент, якщо з автомобілем щось станеться.

Я не міг стримати сліз. Ця допомога була безцінною — не лише через її матеріальну вартість.

Але день чудес на цьому не завершився.

Отець Ян із Бібіце, з яким ми нерідко палко дискутуємо про політику та історію, приїхав із великим запасом засобів гігієни для будинку соціального забезпечення в Кременці. Це подарунок, який допоможе зберегти людську гідність літніх людей, життя яких глибоко скалічила війна. Усе це він придбав за власні кошти. Попри різні погляди на останні польсько-українські суперечки, отець Ян добре розуміє: найважливішою завжди залишається людина, яка потребує допомоги.

Тепер ми вже в Україні.

Я відчуваю глибоку вдячність до всіх, хто не піддається емоціям, які розпалюють політики, і продовжує робити те, що справді має значення — допомагати людям, які цього найбільше потребують.

І, мабуть, варто також подякувати святій Риті — покровительці безнадійних випадків. Вона й справді ніколи не підводить.

P.S. Не можу не згадати також Гжешека Маліка, керівника Добровільної пожежної охорони в Конарах, який, попри власні справи, цього важкого дня керував нашим кемпером, адже ми не мали необхідної категорії водійських прав. І Міхала Куліковського — легендарного Рудого, керівника Краківської регіональної пожежної охорони та справжнього гуру спортивної стрільби, який вирушив разом із нами до України.

Без них усього цього просто не було б".

Фото - скрин-шот з відео Зоя Карпюк з Кременця