Як ми назвемо цю війну?

Симптомом відсутності в України визначеної політичної мети війни (про що пише у статті Валерій Залужний) є, зокрема, те, що немає чітко зафіксованої назви цієї війни.

У документах і публічних заявах замість власної назви їй дають різні описові характеристики. Для порівняння, у ворога "СВО": назва хоч дивна, зате чітка, уніфікована.

Часто ми характеризуємо цю війну через дії супротивника, а не наші власні: агресія, вторгнення. Здебільшого приміряємо на себе пасивну, а не активну роль: захисту, відсічі, оборони. Але ж була вже і Суджа, були діпстрайки.

Умовно «Антиімперська воєнна операція» – було б куди суб'єктніше.

Ми досі боремося за наратив «війна з 2014, а не 2022 року». Мета зрозуміла: протидіяти обнуленню старіших гріхів агресора, а також знеціненню нашої боротьби за Крим і АТО/ООС.

Але побічний ефект концепції єдиної (скоро вже) 12-річної війни – розмиття у цій затяжній епопеї останнього екстремального етапу протистояння, який приніс нові політичні та воєнні цілі як нам, так і ворогу.

Незважаючи на всі унікальні якості, ми принципово відмовляємо цьому етапу в праві вважатися окремою новою війною. Бо ж війна може бути не лише довгою. Війн може бути кілька.

У підсумку політично коректна назва «повномасштабне вторгнення» – громіздка, несамостійна, безлика та розповідає про ворожі, а не про наші цілі у війні.

Спочатку було слово. Щоб сформулювати чітку мету війни, цю війну слід було б чітко назвати.

Максим Майоров, політолог, історик, сторінка у FB