Переговори в Ісламабаді зірвалися: США переоцінили свою силу схилити Іран до поступок

Переговори між США та Іран в Ісламабад зазнали невдачі через глибоку розбіжність у сприйнятті балансу сил: Вашингтон розраховував на поступки після військового тиску, тоді як Тегеран вважає себе стороною, що вистояла і диктує умови, що робить досягнення угоди наразі малоймовірним.

Нагадаємо, у столиці Пакитстану  Ісламабаді 11 квітня пройшли переговори поміж США та Ірану щодо закінчення війни за посередництва Пакистану. Перемовини стали першими прямими контактами між сторонами з 2015 року, коли було укладено ядерну угоду, та найвищими за рівнем з часів Ісламська революція 1979 року.  Переговори тривали 21 годину, проте досягти згоди сторонам не вдалося.  

Зокрема, віцепрезидент США Джей Ді Венс заявив, що Іран не погодився пристати на умови Вашингтона. Йдеться, зокрема, зобов'язання не розробляти ядерну зброю. Водночас в Ірані вимоги США назвали надмірними, а головною перепоною до порозуміння іранські ЗМІ називали проблему Ормузької протоки.

Ось як наслідки переговорі прокоментува у своєму дописі на Facebook керівник Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос:

"Переговори в Ісламабаді зазнали невдачі (принаймні на зараз) через фундаментальний розрив у сприйнятті того, хто має більше підстав поступатися.

Вашингтон вступив у переговори з припущенням, що тижні кінетичного тиску достатньо підірвали іранські позиції, щоб змусити до суттєвих поступок. Тегеран вступив із протилежним переконанням: він витримав удари, зберіг ядерну програму, утримав контроль над Ормузькою протокою і продемонстрував здатність відповідати на кількох аренах одночасно. З точки зору Ірану, це не позиція сторони, що програє - це позиція сторони, яка вижила і тепер прийшла фіксувати результати.

Цей розрив між американськими очікуваннями і іранським самосприйняттям і є справжньою причиною провалу. Власне, це те, про що я писав раніше. Переговори формуються не лише об'єктивною реальністю - вони керовані сприйняттям. А коли сприйняття сторін принципово розходяться щодо того, хто знаходиться в сильнішій позиції, угода стає структурно неможливою.

Давайте зафіксуємо пункти незгоди між сторонами.

Перший - ядерна програма, як центральний і найскладніший вузол. США вимагали повного припинення збагачення урану і вилучення або знищення накопичених запасів. Іран категорично відмовився обговорювати право на збагачення як таке - це для Тегерана питання суверенітету, а не переговорний інструмент. Достеменно невідомо, в якому стані перебуває іранська ядерна програма, але принаймні на зараз вона залишається головним козирем Ірану.

Другий - Ормузька протока. США наполягали на повному і безумовному відкритті протоки для комерційного судноплавства. Іран погодився лише на координований прохід через власні збройні сили - тобто де-факто зберіг контроль і право стягувати збори. Це не поступка, а легітимізація нової реальності: Іран вже контролює протоку і хоче, щоб це було визнано офіційно, а не скасовано.

Третій - балістичні ракети. США включили вимогу щодо обмеження ракетної програми. Іран вважає її стратегічною страховкою і відмовляється її обговорювати. Це його єдиний реальний засіб стримування після того, як ядерні об'єкти зазнали часткових ударів.

По суті, всі три точки незгоди є для Ірану не переговорними позиціями, а червоними лініями. Це принципово відрізняє поточну ситуацію від попередніх раундів - включно з Женевою, - де простір для маневру існував хоча б формально.

Вашингтон стоїть перед декількома варіантами розвитку подій - і всі вони проблематичні.

Відновлені переговори без зміни рамки просто відтворять ту саму динаміку. Якщо жодна зі сторін не змінить свого базового сприйняття, новий раунд буде продовженням провалу, а не виходом з нього.

Завершення конфронтації без угоди ризикує сигналізувати про слабкість - і підірвати американське стримування не лише щодо Ірану, але й у ширшому регіональному контексті.

Військова ескалація є найризикованішим шляхом. Удари по іранській інфраструктурі можуть накласти реальні витрати на режим, але навряд чи завдадуть нокаутуючого удару. Іран має і здатність, і готовність розширити конфлікт горизонтально - атакуючи інтереси США, Ізраїль і регіональних партнерів, а через хуситів - загрожуючи і протоці Баб-ель-Мандеб, через яку проходить ще 10% світового нафтового транзиту.

Окремо варто розглянути морську блокаду, яку Трамп публічно обговорює як «венесуельський сценарій». Ідея виглядає привабливо: США встановлюють контроль над Ормузькою протокою і островом Харг, задушуючи іранський нафтовий експорт і одночасно відрізаючи Китай та Індію від ключового джерела нафти. Але аналогія з Венесуелою виглядає хибною.

По-перше, географія: Іран контролює північний берег протоки з розгорнутою там ракетною і військово-морською інфраструктурою, а також стратегічні острови над судноплавними смугами. Венесуела не мала нічого подібного.

По-друге, симетрія загроз: іранська відповідь на блокаду - це не просто закриття протоки у відповідь, а удари по нафтовій інфраструктурі Саудівської Аравії, ОАЕ і Кувейту.

По-третє, ціна для самих США: нафта торгується в межах $ 95-96 за барель під час перемир'я, але цілком може повернутися до попередній цифр вище $110. Блокада в умовах уже напруженого ринку означала б шок, порівнянний з одночасним повторенням криз 1973, 1979 і 2002 років разом. Блокада як стратегія виглядає сильніше в соціальних мережах Трампа, ніж на оперативних картах Пентагону.

Є й четвертий варіант, який ніхто публічно не називає: прийняти нову стратегічну реальність і шукати угоду, яка легітимізує частину іранських досягнень в обмін на обмежені, але верифіковані поступки. Але це вимагає тверезішої оцінки того, чого можна досягти тиском.

Пару слів щодо Венса, який балансував між вірністю Трампу і своїм іміджем скептика інтервенцій. Він опинився у класичній ситуації «win or lose, you lose». Якщо Трамп ескалує - Венс мав рацію щодо ризиків, але стає частиною провальної команди. Якщо Трамп шукає угоду - Венс уже спалив мости, назвавши пропозицію «фінальною». Єдиний варіант, де він виграє - якщо Іран несподівано прийме американські умови. Але з огляду на те, що іранська сторона вже заявила про відсутність планів на новий раунд - це малоймовірно".

Додамо, що після провальних переговорів Президент США Дональд Трамп заявив про негайну військово-морську блокаду Ормузька протока після безрезультатних переговорів між США та Іран в Ісламабаді.

За його словами, ВМС США перехоплюватимуть судна, які намагатимуться пройти протоку або сплачували Ірану збір за транзит. Також американські сили планують знищувати морські міни та реагувати на будь-які атаки з боку Ірану.

Трамп додав, що до операції можуть долучитися й інші країни, однак не уточнив, які саме.

"З цього моменту військово-морські сили Сполучених Штатів, найкращі у світі, розпочнуть процес блокади будь‑яких суден, що намагатимуться увійти в Ормузьку протоку або вийти з неї", - заявив Трамп, якого цитує DW. 

Фото - Ормузька протока, світлина зі спутника /Modis Team/Nasa Gsfc/ZUMA/IMAGO